Історія Ольги Франко: як невістка письменника пережила радянські репресії й стала легендою української гастрономії
Якби Ольга Франко жила в теперішньому часі, то неодмінно була б вельми відомою блогеркою, а не лише авторкою кулінарних бестселерів.
Ба більше, вона вела би блог разом із чоловіком – Петром, якого ми знаємо як сина славетного Івана Франка.
І цей блог подружжя підкорив би слухачів рецептами, порадами і галицькою говіркою, якою майже 100 років тому були написані кулінарні книги невістки Каменяра.
Про те, чому Ольга-Марія Франко вирішила написати їх і як, зрештою, склалося її життя, ми порозмовляли з її онучками – Іванною Міліянчук, Адріанною Галущак, Мар'яною Макарухою, а також із директоркою Інституту Франкознавства Львівського національного університету імені Івана Франка Наталією Тихолоз.
Невістка славетного Франка
"Взяти горнець зеленого аґресту, потовчи в макітрі, протиснути сік через рідке полотно і залити тільки платків рожі аж всі в сік вмочаться…". Так починається рецепт "Соку з рожі" – один із понад 1400 (!), зібраних Ольгою Франко і випробуваних нею для книги "Перша українська загально-практична кухня". Перше її видання побачило світ 1929 року.
Завдяки йому Ольга стала відомою кулінаркою, а її рецепти полюбилися в багатьох українських родинах – різних за статками, статусом та уподобаннями. Вона не просто навчала готувати, а пропагувала здоровий спосіб життя та культуру споживання їжі. І це все майже 100 років тому.
Ким же була авторка, 130 років із дня народження якої ми відзначили 23 липня 2026 року?
Коли чуємо ім'я Ольги Франко, то перше, що спадає на думку: чи не йдеться про дружину Івана Франка?
"Їх часто плутають, не розрізняючи Ольгу Франко, дівоче прізвище якої Хоружинська, та Ольгу Франко з Білевичів, – розповідає Наталя Тихолоз, директорка Інституту Франкознавства Львівського національного університету імені Івана Франка. – Перша була дружиною Івана Франка, а друга – його невісткою, бо вийшла заміж за сина відомого письменника Петра Франка. Отже, в родині відомого класика було дві Ольги Федорівни Франко".
Майбутня авторка популярних кулінарних книжок народилася 23 липня 1896 року селі Вирів Камʼянецького повіту (нині Львівський район) і була четвертою, наймолодшою, дитиною в священницькій родині. У жовтні 1911 року, під час навчання в Українській реальній приватній гімназії імені Маркіяна Шашкевича, вона зі старшим братом Олександром взяла участь у відкритті памʼятника Маркіяну Шашкевичу на Білій Горі біля Підлисся. І саме там 15-річна Ольга познайомилась із сином Івана Франка – 21-річним Петром Франком, який був товаришем її брата.
"Насправді ми не знаємо, чи Ольга бачилася з Іваном Франком, проте вже за кілька років в неї почали розвиватися стосунки з його сином", – каже Наталя Тихолоз.
Розпочалась Перша світова війна. Петро Франко воював у лавах Українських Січових Стрільців. У 1915 році він навіть отримав срібну медаль "За Хоробрість" – за ефективні дії під час протинаступу на російські війська. А наприкінці 1918 року – створив та очолив перший Летунський відділ Української Галицької Армії в селищі Красному.
Ольга в цей час викладала українську мову в жіночій школі в місті Буськ, що лише за 5 кілометрів від Красного. Отже, молоді люди мали можливість зустрічатися. А 4 лютого 1919 року вони побралися. Церемонія відбулась у Церкві Пресвятої Богородиці в селі Полонична, де жили родичі Ольги.
Кулінарна книга-привид Ольги Франко
За кілька місяців Петро Франко із дипломатичною місією виїхав за наказом до Відня. 1920 року туди приїхала також Ольга. Вони оселилися в містечку Баден, що за 26 кілометрів від столиці Австрійської Республіки.
У Відні Ольга записалася на дворічні курси кулінарії при Вищій школі сільського господарства. І саме там в неї зародилася ідея видати свою першу кулінарну книгу. Українську. Тим паче, що Петро заснував у Відні видавництво "Франко Син і спілка". Вочевидь, ця книга вже була підготовлена до друку, бо Петро Франко навіть анонсував назву – "Кухня в таборі". Проте, наразі невідомо, чи вона справді вийшла.
"Її ніхто не бачив. Поки що це книга-привид", – констатує франкознавиця.
Пізніше в документах Петро Франко згадує лише про дві наступні книги авторства своєї дружини: "Першу українську загально-практичну кухню" та "Всенародню кухню". Однак, як припускає Наталя Тихолоз, Петро Франко міг свідомо "забути" про "Кухню в таборі", оскільки це була книга про пластову кухню, а "Пласт" як скаутська організація була заборонена польською владою.
"Втім хочеться вірити, що ця книга таки існує, і що колись повернеться до українського читача", – сподівається дослідниця родини Франко.
500 сторінок успіху: перша кулінарна книга з рецептами, корисними порадами та ілюстраціями
Коли Ольга завагітніла, подружжя повернулося з Австрії до Галичини. Однак тут панували поляки, і знайти роботу українцям було дуже складно. Відтак Петро поїхав до Коломиї. Там отримав посаду вчителя у чоловічій гімназії, де викладання було українською мовою. Він проводив уроки фізичного виховання (руханки), а також вів спортивні секції та пропагував здоровий спосіб життя. Крім того, викладав географію та хімію, бо мав освіту інженера-хіміка.
Ольга ж до пологів жила у родичів в селі Полонична. У її паспорті у графі "професія" вона була записана як "домова господиня". Втім її цікавили не лише дім і кухня. Вона мріяла видати ще одну книгу. Проте цю справу довелось дещо відкласти, оскільки в 1923 році Ольга народила Віру-Марію, а в 1925 році, вже в Коломиї, другу донечку – Іванну-Олександру, яку в сімʼї кликали Асею.
У1929 році Ольга Франко все ж видає свою книгу під назвою "Перша українська загально-практична кухня", яка стає бестселером. Відтак невістка Івана Франка здобуває славу однієї з найвідоміших кулінарок.
"Хоча у назві книги є слово "перша", та насправді це лише маркетинговий хід, – пояснює Наталя Тихолоз. – Звісно, вона не була першою кулінарною збіркою в Україні, проте суттєво відрізнялася від інших. Передусім, своєю подачею і продуманістю. Також у назві наголошується на тому, що книга є українською. І це в період міжвоєння, коли Україна була поділена між Польщею, Румунією, Чехословаччиною та СРСР! Це означає, що для покоління Ольги та Петра Франків було важливо задекларувати соборність України".
Увагу привертає епіграф книги: "Порадник для всіх, що хочуть довго жити". І вже в передмові, написаній Петром Франком, є багато цінних порад, незвичних для свого часу:
"Їж тоді, коли маєш до цього охоту, при можливості, на свіжому повітрі. Не їж надто гарячих страв (понад 35 °C), бо це може викликати захворювання кишок. Рівно і надто холодні страви можуть пошкодити. Не пересолюй! Надмір солі може викликати малокрів'я і огрядність. Укладай страви на столі старанно, по змозі артистично. Це заохочує до їжі! Ріж дрібно, пережовуй довго! Перестань їсти, коли міг би ще дещо з'їсти. Після жирного не пий води! Надмір пива непотрібно розширює шлунок! Після обіду приляж або прогуляйся. Кухнею не легковаж, але нею не одушевляйся (тобто не їж забагато, – С. О.)! Старайся, щоб приготування їжі ввійшло в програму виховання дітей!"
Книга пропагувала здоровий спосіб життя. Вона мала більше ніж 500 сторінок і містила понад 1400 рецептів з усього світу, перевірених авторкою на власній кухні. Наприклад, італійська печеня, флячки по-французьки, іспанська підлива, китайський торт, зрази по-англійськи, татарська підлива, яйця по-сербськи, чеський калач, литовський бігос, щупак по-жидівськи, польські зрази тощо.
Щодо рецептів з України, то вони вражають своєю географією і локальними варіантами та особливостями. Так, зустрічаємо галицький борщ і київський борщ, плютинецьку яринівку, харківську юшку, телятину по-коломийськи, волинські зрази.
Водночас ця книга відображає і поширює кулінарні традиції родини Франків. Тут є рецепт огірків від Г., тобто від Ганни, пюре Данусі, цвітної капусти Лесі, галушки Марійки, торт Гені. Також є "Руський пиріг", який інша Ольга Франко – дружина Івана Франка – пекла під назвою "Іменинний пиріг".
"Тобто йдеться про живі традиції, які розвивалися, вдосконалювалися і передавалися з покоління в покоління", – зауважує науковиця.
Ще одна особливість, зазначена в назві – ця книга справді була загально-практичною, бо призначалася як для досвідчених домогосподинь, так і для куховарок-початківців, для різних соціальних верств, бо містить рецепти і дешевих страви і дуже вишуканих. А ще тут подано окремо страви для вегетаріанців, недужих і малолітніх дітей. Особливої уваги заслуговують малюнки та ілюстрації. Це зображення їстівних та отруйних грибів, різних видів риби, ярини (тобто овочів), спецій, кухонного начиння, способів сервірування столу.
"Отже маємо не просто книгу рецептів, а цінний довідник, де зібрано дуже багато корисної інформації. Крім того, книга написана дуже смачною мовою. І все це додає свого шарму", – вважає директорка Інституту франкознавства ЛНУ ім. Івана Франка.
Також, на відміну від інших тогочасних кулінарних книг, Ольга Франко подає цінні рекомендації: що їсти, як їсти, чого не їсти, як подавати страви, сервірувати стіл, як довго варити і смажити. Наприклад, у розділі "Горілки" вона пише: "Не поручаю (тобто не рекомендую, – С. О.) сих напитків". Натомість радить замінити їх чаєм, кефіром, овочевими квасами та домашнім вином, бо воно виготовляються з натуральних ягід і фруктів, без додавання шкідливих хімічних домішок.
А в кінці книги – родзинка. Це сторінка куховарського гумору, де можна прочитати діалог "Дібрана пара":
"Один: І як се ви радите собі, ти письменник — і жінка письменниця.
Другий: Бачиш, одного дня я варю обід, а жінка пише, а на другий день я пишу, а жінка варить".
По суті додано ще один рецепт. Рецепт щасливого подружнього життя від Франків.
"Власне десь так виглядала гармонія подружнього життя Франків. І хоча автором книги значиться Ольга Франко, але значною мірою до неї доклався і Петро Франко. Без його підтримки вона би не з'явилася", – переконана Наталя Тихолоз.
Зі слів експертки, у цієї пари спостерігалася особлива синергія. Вони руйнували існуючі тоді стереотипи щодо місця жінки та чоловіка. І це стосувалося не лише кухні, де Петро Франко міг смажити налисники. Зі свого боку, Ольга поділяла захоплення чоловіка спортом і загалом здоровим способом життя. Вона знаходила час, аби тренуватися і брати участь у крайових змаганнях із тенісу. І бувало, що й перемагала в парних виступах. Отже, жила не лише сім'єю та кухнею.
Час для ощадного харчування
Після 1930 року в житті родини настає складний період. Петра Франка без пояснень звільняють з посади вчителя. Як відомо, в такий спосіб польська влада витискала все українське.
Через це в 1931 році сім'я змушена переїхати до Харкова, де Петро посідає місце наукового співробітника в Науково-дослідному інституті прикладної фізико-хімії та в Інституті молочної промисловості. Це були непрості часи голодомору та репресій. Оскільки подружжя Франків було іноземними громадянами, то жили у спеціальній зоні і не мали права контактувати з радянськими людьми. Проте вони знаходили спосіб ділитися продуктами, які отримували як іноземці, і навіть влаштували деяких людей у себе вдома на роботу.
Влітку 1936 року сім'я їде у відпустку до Львова і має намір повернутися восени до Харкова. Однак Петро не отримує зворотної візи, тому родина залишається на заході України.
У цей період Ольга Франко усвідомлювала, що її "Перша українська загально-практична кухня" не на часі. Для приготування страв за її рецептами потрібні продукти, яких просто немає, і про які українці ніколи не чули: равлики, омари, артишоки… Відтак кулінарка підготувала, а в 1937 році видала книгу "Всенародня кухня". Вона дуже відрізняється від попередньої.
Починається вона так: "Що їсти? Питання здається дуже просте. То що є – а коли можна, то що смакує".
"То що є" – це відносно прості страви із доступних продуктів. Проте у збірці є не лише 196 рецептів, згрупованих за порами року та часом для застілля (сніданки, обіди та вечері). Тут подано дуже багато корисної інформації щодо раціонального харчування, важливості вітамінів та мінералів для того, аби мати силу працювати. І ось така реклама: "А тепер пригляньмося, що їсти, аби було добре і дешево".
Книга була "в дусі часу": виглядала не так презентабельно, як попередня, значно менша за розміром, а наведені в ній рецепти передбачали ощадне сімейне харчування.
Слідом за дружиною у 1939 році Петро Франко видає свої кулінарно-господарські книжки – "Городина та її вирощування" та "Перерібка ягід та овочів". Крім того, у своїй автобіографії Петро Франко зазначив, що в Харкові він також написав працю "Безалкогольні напитки". Усі ці теми в той період були також актуальні.
Радянська дійсність і родина Франків
З приходом до Львова радянської влади життя Франків змінюється. Петра Франка обирають до різних державних органів та установ. Наприклад, депутатом Верховної ради УРСР, деканом товарознавчого факультету Українського державного інституту радянської торгівлі у Львові, а також першим директором новоствореного літературно-меморіального музею Івана Франка.
Ольга-Марія Франко стає заступником директора з господарської частини. Причина такої уваги до родини дуже проста: сина Івана Франка намагалися використати для возз'єднання України.
Втім вже 28 червня 1941 року за ним приїжджає автівка. Просто в день його народження. Більше Петра Франка ніхто не бачив. За кілька днів він телефоном повідомляє рідним, що знаходиться в Києві. І все. Зникає. Назавжди. А його дружина чекає на нього. Все своє життя. До кінця.
"Баба надіялась що він живий, що повернеться і завжди мала для нього медівнички чи тістечка – Петро любив солодке", – ділиться спогадами онука Ольги та Петра Франків Іванна Міліянчук.
Як розповіла франкознавиця Наталя Тихолоз, лише через багато років із шифротелеграми за підписами очільників СРСР, яка зберігалася в московському спецархіві під грифом "совершенно секретно", вдалося довідатись, що сина Івана Франка, найімовірніше, розстріляли влітку 1941 року.
Однак зникнення Петра Франка було лише першим потужним ударом долі, який зазнала Ольга. За ним приходять інші. Жінку та її доньок виселяють із будинку. Пізніше, у вересні 1941 року, фашисти арештовують старшу доньку, а саму Ольгу викликають на допити, проводять обшуки в її помешканні. У 18 років Віра Франко опиняється в німецькому концтаборі "Равенсбрюк". А в 1946 році, відразу після її повернення додому, вже радянська влада відправляє дівчину на довічне заслання у Сибір. Там у неї народжуються двоє дітей. Додому вона змогла повернутися лише після смерті Сталіна у 1953-му.
У 1946 році Ольга Франко намагалася поновитися на своїй посаді заступника директора Музею. Однак її не взяли на роботу. Такою була вказівка згори. І все ж жінка часто приходила до Музею разом із внуками. Аби ті пам'ятали, звідки вони та якого роду.
Після повернення із заслання Віри вся родина Франків проживала разом, однак пізніше сім'я старшої доньки Ольги перебралася в окреме помешкання. Ольга Франко залишилася жити з сім'єю молодшої – Іванни, яку в родині кликали Асею. Вона мала п'ятеро дітей. Однак у травні 1978 року прийшла ще одна біда – Іванна Франко померла від онкохвороби.
"Смерть Асі дуже підкосила бабу, – згадує онука Іванна Міліянчук. – Ця сильна, строга, вольова жінка ураз змінилася, вона якось відразу стала стара й змучена".
Усім по смаколику й тістечка для ляльок
Порятунком для Ольги Франко в цей період стали її семеро онуків – двоє від старшої дочки Віри та п'ятеро від молодшої Іванни. А ще – кухня. Тут вона надихалася, творила і дарувала радість іншим. Все життя вона була люблячою бабусею, господинею дому, яка не просто опікувалася всіма домочадцями, а всім догоджала.
"Баба прокидалася дуже рано, тому що коли я йшла в школу, то в хаті вже було свіже, щойно принесене, молоко, і кожному з нас вона подавала інший сніданок, – розповідає онучка Адріанна Галущак. – Також кожному робила канапочки до школи й на роботу, подавала чай, каву з молоком. І як тільки хто повертався зі школи чи роботи, вона тут же кожному окремо приносила їжу. А потім йшла до своєї кімнати, щоб читати. Вона дуже багато читала".
Онуки зверталися до неї "баба" і це їй подобалося, бо не любила, аби вони сюсюкали і казали "бабця" або "бабуся". Була стриманою в емоціях, але внуки знали, що вона їх любить.
"Баба знала смаки кожного з семи внуків і знала страви, які ми навіть не будемо пробувати, – згадує онука Іванна Міліянчук. – Ніколи не примушувала нас їсти те, що не смакувало, бо їжа має приносити задоволення. На другий сніданок часом готувала нам яйця – одному "очко", другому яєчню, а найбільше мене дивувало, як з одного банячка подавала яйця "на рідко", "середньо" і "на твердо". Спитала її, як знає, скільки часу варити кожне. Відповіла, що все просто – залежить скільки разів від моменту кипіння ти відмовив "Отче наш" – один, два чи три".
Ольга Франко знала, хто що любить. Наприклад, що Адріанні до вподоби хліб із "мармулядою", тому подавала його їй зранку до чаю. А Орисі та Мар'яні – порічкову галяретку.
"Баба називала нас, онуків, "французькими песиками", бо вона справді дуже догоджала нам", – додає Адріанна Галущак.
А ще, аби догодити, Ольга Франко пекла тістечка не лише онукам, але навіть їхнім лялькам. І ці тістечка, відповідно, мусили бути малесенькими.
Хоча більшість часу Ольга Франко проводила на кухні, однак виглядала так, як належиться пані, бо була так вихована. Коли всі домочадці вставали, вона зустрічала їх гарно вбрана та зачесана.
"Завжди наша баба була для мене і, думаю, для всіх, гарною, високою, дуже акуратною жінкою. Відколи пам'ятаю, мала сиве – зовсім біле волосся, гарно зачесане. Ніколи я не бачила її у шляфроці (тобто халаті, – ред.) чи капцях", – провадить далі Іванна Міліянчук.
Натомість Ольга Франко частіше була взута у туфлі чи босоніжки на танкетці, одягнена в суконку чи блузку зі спідницею. В кухні поверх одягала фартушок, але коли виходила до гостей, то знімала його, доповнює портрет Адріанна Галущак.
Навколо їх будинку, що на вулиці Запорізькій у Львові, ріс сад. Діти допомагали збирати фрукти, а їх баба варила конфітюри, джеми та "мармуляди". І тепер онуки з ностальгією згадують ті дивовижні запахи в хаті від цих смаколиків. І звісно, спечені нею солодощі.
"У нас завжди було щось солодке, – написала у своїх спогадах онука Мар'яна Макаруха. – Баба пекла сухі кексики (тістка) або крухі (за допомогою м'ясорубки). Часом – крухі з вишнею, медівнички або андрути (вафлі, – С. О.) перекладала масами з горіхами чи чоколядою, різні легуміни. Вміла баба з нічого зробити щось! А часи були такі, що часом і хліба не було в магазині. Завжди був обрус на столі у бабиній кімнаті. В нас користувалися сріблом на щодень, а не тільки, чи виключно, на свята.
Баба і мама розповідали нам, що Ольга Хоружинська – Франко (баба мами по татові Петрові Франку) теж завжди користувалася срібним накриттям та гарним начинням щодня, а не тільки на свята. Через це галицькі міщани трохи були здивовані, бо переважно тримали такі речі у креденсах на якусь імпрезу".
Зі слів онуків, Ольга Франко ніколи не скаржилася ні на втому, ні на болі, ні на життя, яке в неї було, однозначно, дуже нелегким. Вона тримала на собі весь дім, і рідні розуміли, скільки любові вона віддає їм. Про це свідчить зокрема замальовка "Наша Баба не працює!". Вона вийшла в домашньому щомісячному журналі "Наша хата", який видавав Богдан Сітницький, зять Ольги Франко (чоловік її доньки Віри).
Замальовка починається так: "Кожного дня рано всі дорослі в нашій хаті збираються і йдуть на роботу. Дома лишається Баба, яка не працює. Цікаво, як виглядає день нашої непрацюючої Баби". І далі автор в деталях описує, скільки всього доводиться щодня робити Ользі Франко. Вона крутиться цілий день, як бджілка, хоча ніби ніде не працює.
За спогадами онуків, їх баба перестала куховарити лише за пару місяців до смерті. Тобто навіть коли їй вже було за 90, вона, за звичкою, продовжувала догоджати рідним і щось готувала для них. І не лише готувала, але й у такому віці трохи доглядала малесеньких правнуків!
Ольга Франко померла на 91 році життя, ще встигнувши відсвяткувати з родиною своє 90-річчя, але так і не дочекавшись свого чоловіка.
"Баба чекала свого Петра до останнього дня. Десь за тиждень-другий перед смертю, коли вона вже лежала, то сказала: "Зараз Петро приїде, я мушу кролика втушити", – із сумом додає онука Адріанна Галущак.
Друге життя "Першої української загально-практичної кухні"
Хоча Ольги Франко покинула цей світ ще 1987 року, її справа продовжується. Не лише в її книжках-бестселерах, які перевидаються.
У травні 2021-го її онука Іванна Міліянчук разом зі своїми доньками Наталкою Міліянчук і Мартою Гуменецькою розпочали проєкт "Практична кухня. Забуте і нове", щоб "подати все найцінніше, головно з української кухні" (саме цю мету ставила собі Ольга Франко).
"Взагалі ідея популяризувати переписи з книжки Ольги Франко "Перша практична загально-українська кухня" – не нова, – каже Іванна Міліянчук. – На початку дев'яностих видавництво "Каменяр" надрукувало скорочену версію цієї книжки. Метою було вибрати страви, які б були доступні для приготування у ці складні часи.
Моя мама, Віра Франко, брала участь у підготовці цієї книжки до видання. Тоді вона також вела кулінарні передачі на львівському телебаченні. Пройшли десятиліття – змінились технології, нам стали доступні продукти з усього світу, й очевидно, старі рецепти потребували оновлення".
У своєму кулінарному блозі франкові внучки та правнучки "пропрацьовують" родинні рецепти і за потреби адаптовують їх так, аби вони стали зрозумілими і доступними для сучасних господинь.
"Кожен перепис це, насамперед, історія, – пояснює Іванна Міліянчук. – Ми досліджуємо звідки походить страва, як вона готується в різних країнах. Експериментуємо з кількістю інгредієнтів. У кулінарних книжках минулого століття ви не знайдете звичних нам мір ваги чи об'єму – потрібно перевести жмені, склянки, гарнці, шуфлі в грами і мілілітри. Раніше не писали скільки часу має готуватись страва і за якої температури. Це наше завдання зробити рецепт максимально зрозумілим для читача".
Буває, страва не вдається. Тоді аналізують, в чому причина й переробляють. Часом по кілька разів. А ще – кожен етап фотографують.
"Так що роботи багато, але це приємна й цікава робота. Улюблена!", – зазначає онука Ольги Франко.
Одним із рецептів, який наново підготували авторки проєкту, є рецепт торта "Baumkuchen" (торт-дерево), що його уподобав Петро Франко. У книжці Ольги Франко він називається "Дід" або "Дзяд" (польською мовою), але в розмові вона називала його "Пень".
На цей торт потрібно 40 яєць і спеціальний вертел, адже в духовці його не пекли. До того ж за радянської влади в магазині не було продуктів, відтак зробити цей трот було майже нереально. Однак тепер – інша справа. Тому Іванна Міліянчук разом із доньками приготували цей смаколик у Музеї Франка на день народження діда. Це було непросто. Але все вийшло.
Після цього власники одого з львівських ресторанів запропонували Марті Гуменецькій регулярно робити цей торт для своїх відвідувачів. І тоді вона адаптувала рецепт, аби торт можна було готувати без вертела, а просто в домашній духовці.
Кухарі в деяких інших ресторанах також готують страви за переписами родини Франків. Завдяки цьому кулінарна книга Ольги Франко досі відкрита.
Світлана Олійник, спеціально для УП.Життя