У 17 років боровся проти окупації, у 19 – пішов до ССО. Історія водолаза і кулеметника "Твікса", який загинув на Курщині

"Гаряча кров".

Так у двох словах Тетяна Павленко з Херсонщини описує свого сина, 20-річного Толіка.

Зовні Анатолій Павленко – звичайний молодий хлопець. Невисокого зросту, але міцно збудований, з широкою білосніжною усмішкою.

Він носив спортивки і слухав Nord Division. Любив річку Інгулець у рідному селі, Чорне море в Одесі, самокати й шоколадні батончики.

З 19 років Толік служив у Силах спеціальних операцій. Через юний вік спершу отримав позивний "Буся", але потім став "Твіксом".

Побратими знали його як сміливого воїна, який міг обрати спокійне життя в еміграції, а обрав війну.

У 2025 році Толік планував відпустку, обіцяв купити велосипед молодшій сестричці Єві, мріяв одружитися з коханою дівчиною Вікторією. Але 18 січня він загинув на Курщині, прикривши побратимів від осколків під час бойового завдання.

"Твіксу" було 20 років. Його нареченій – 18. Це – його історія життя у спогадах мами, коханої та друзів.

"Вчителі казали: "З тебе ніхто не виросте", а виріс герой"

Толік Павленко народився 24 червня 2004 року в селі Микільське на Херсонщині, поруч з узбережжям річки Інгулець.

Він був другою дитиною в багатодітній сім’ї – з ним росли на два роки старша сестра і на два роки молодший брат.

"Як усі діти – шебутний, бешкетний. З братом і сестрою, бувало, сварилися, але якщо хтось їх ображав, він заступався. За своїх завжди стояв горою", – згадує його мама Тетяна.

Толік зростав на вулиці Тельмана, навчався в школі на вулиці Леніна. Середовище, у якому він ріс, не формувало виняткового патріотизму – це було звичайне село півдня, діти якого тішилися дрібними пустощами.

Уроки Толік не любив – річка й місток, де можна розважатися з друзями, приваблювали його значно більше, ніж шкільний клас.

"У нас була велика компанія, ми постійно шукали собі пригоди", – згадує 21-річний десантник "Льова", друг дитинства Толіка.

Один із його найяскравіших спогадів – невдала крадіжка персиків. Хлопці вирішили набрати їх з чужого саду. Толік, як один із найпрудкіших, почав перелазити паркан, але його помітив господар, і довелося тікати.

"У дитинстві Толік був добрий, непосидючий, завжди шукав якоїсь двіжухи. У школі не дуже добре вчився, його часто викликали до директора. Вчителі казали: "З тебе ніхто не виросте"... А виріс герой. Ми – єдині з наших шкільних знайомих, хто пішов захищати Батьківщину", – розповідає "Льова".

Толік з дитинства захоплювався спортом. Разом із друзями освоював паркур, "Льова" навчив його крутити сальто. Біг, турніки, штанги, бокс – це були рутинні заняття для хлопця.

Та найбільше він любив плавати. Можливо, любов до води і визначила його долю.

"Мам, я хочу, щоб сестра жила у спокійній країні"

24 лютого 2022 року росіяни зайшли в село Микільське. Окупація застала Толіка 17-річним.

Він з першого дня почав допомагати українським військовим: ходив селом і фотографував російські танки, передавав координати ворожої техніки.

Друг "Льова" розповідає: одного разу росіяни помітили "підозрілу" поведінку Толіка, але йому пощастило – він встиг видалити весь компромат з телефона, тож його відпустили.

Залишатися в рідному селі ставало небезпечніше. За словами мами, найбільше Толік боявся, що росіяни примусово мобілізують його до окупаційної армії, а він ніколи б не погодився воювати за Росію.

Друзі допомогли Толіку виїхати в Латвію, де йому і виповнилося 18 років. Але контраст між сірою реальністю російської окупації та безтурботним життям іноземців не давав хлопцю спокою.

"Коли Толя був за кордоном, я вже служив. Ми постійно спілкувалися. Його не влаштовувало веселе і спокійне життя, там він не знаходив себе. Казав, що йому не вистачає адреналіну, а потім написав, що їде в Україну підписувати контракт", – розповідає "Льова".

У листопаді 2022 року Микільське звільнили. За тиждень Толік уже був вдома. Тоді ж заявив мамі, що піде воювати.

Близько року Тетяна відмовляла сина від служби, але у вересні 2023-го, коли сім’я евакуювалася з Херсонщини у Миколаїв, син уже не питав дозволу. Його рішення воювати було остаточним.

"Толік сказав: "Якщо не допоможеш і не підтримаєш, я все одно знайду шлях". Він був дуже хоробрий. Не знаю, звідки у нього це. В дитинстві він ні слова не казав, що хоче бути військовим…

Може, коли ми жили в окупації, він побачив, що росіяни творять. Вони з друзями привозили продукти в село, їздили через блокпости. То росіяни і автомати на них наставляли, і забирали продукти. Думаю, тоді у нього всередині щось визріло. Він казав "Мам, я хочу, щоб сестра жила у спокійній, мирній країні", – згадує Тетяна.

"З кожним бойовим завданням він ставав серйознішим"

У 2023 році Толік долучився до 73-го морського центру спеціальних операцій – частини спеціальної розвідки ССО ЗСУ.

У взводі, де проходив навчання, він познайомився з бійцем з позивним "Філя", який згодом стане його найближчим побратимом.

"Філі" імпонувало те, як Толік мислив, і яку мав мотивацію до служби в ССО.

"Він був веселий, енергійний, сильний. Цікава людина з мотивацією, – згадує 23-річний "Філя". – Ми в групі одразу здружилися й трималися разом. Він був екстраверт, я – інтроверт, але ми ладнали. Обидва молоді, обидва стали водолазами".

Хлопці разом пройшли навчання за кордоном, злагодження в частині, курси водолазної підготовки. Постійно підтримували одне одного у навчанні. 

"Спочатку йому дуже важко запам’ятовувалася теорія. Але практичні навички були на високому рівні: Толік добре розбирався в озброєнні, техніці, завжди показував високі результати.

У мене практичні здібності були слабші, а теоретичні – кращі. Ми були як команда: він підтягував мене фізично, я його розумово", – каже побратим.

Толік отримав дві спеціальності: кулеметника і водолаза.

Потім були бойові. Першим на завдання пішов "Філя". У цей час "Твікс" готувався і мріяв про свій перший вихід – боявся відстати від побратимів.

Згодом "Філя" і "Твікс" почали виконувати завдання разом і ділити труднощі військових буднів на двох. Удвох спали в одному спальнику, грілися окопними свічками у бліндажах чи тремтіли по кілька годин у холоді, по шию в болоті.

"Філя" пригадує, що особливо цінував в Толіку чесність:

"Я мало зустрічав настільки щирих людей. Він був чесний аж до наївності. Завжди казав в очі тільки правду, навіть якщо після цього міг отримати покарання. Ця щира правда була якась дитяча".

А ще "Твікс" був щедрим – завжди купував побратимам багато "твіксів", які обожнював. Обгортки від батончиків були частиною творчого хаосу, який хлопець залишав навколо себе. Через любов до цих солодощів Толік і отримав свій позивний.

"У Толіка було багато позивних. Спочатку командири називали його "Буся", бо він був як дитина, один із наймолодших. А потім якось прижилося "Твікс", бо він любив солодощі", – ділиться побратим.

Восени 2024 року Толік відкрився для "Філі" з особливого боку. Переломним моментом став бій, у якому "Твікс" фактично врятував "Філі" життя.

Під час операції у спецпризначенців раптово завʼязався стрілецький бій з росіянами. Тоді "Твікс" вперше мав контакт з ворогом.

"Я перший приймав бій. Вийшло так, що я був ближче до ворога. Я отримав кульове поранення в руку. Толік був кулеметником. Якби не його рішучі дії в той момент, я б там і "залишився".

Завдяки тому, що Толік постійно подавляв противника вогнем і прикривав мене, коли я відходив, мені вдалося вийти і вижити. Це одна із його заслуг", – згадує "Філя".

Поки побратима евакуювали, Толік залишився з іншими хлопцями. В якийсь момент, коли ще кілька бійців отримали контузії, Толік опинився сам зі своїм кулеметом проти ворога, але не злякався, і завдав росіянам суттєвих втрат.

Завдяки роботі Толіка його група відійшла до безпечного місця, а наступного дня бійці евакуювалися.

"Толік був дуже веселий, бунтівний, непосидючий. Не завжди слухав командування, постійно хотів влізти у якусь двіжуху, бо не міг сидіти на місці.

Але я бачив, як з кожним бойовим виходом він ставав серйознішим, досвідченішим. Видно було роботу і результат. Інколи він навіть піхоті показував, як працювати з важким озброєнням", – згадує "Філя".

"Філя" з "Твіксом" пройшли багато бойових операцій, про які поки що не час розповідати. А в перервах між ними проживали свою молодість, як могли.

Спілкувалися про дівчат, про війну і про плани на післявоєнний час. Думали разом продовжити військову карʼєру. Та мріям Толіка не судилося здійснитися.

"Повернусь, і обов’язково одружимося"

Толік був дуже сімейним хлопцем, згадує мама Тетяна. Особливо обожнював свою 3-річну сестричку Єву – ніжно називав її "моя бубочка", привозив їй подарунки, носив на руках.

А з коханою дівчиною Вікторією хотів створити сім’ю. Пара познайомилася в соцмережах – Толік побачив, як Віка вела прямі ефіри в TikTok, і вирішив написати.

"Якщо Толік бачив ціль, то не бачив перешкод. Раніше у мене були не дуже хороші стосунки, я була дуже травмована. Я на початку сказала, що боюся зробити йому боляче, несвідомо відштовхнути його. Але він сказав: "Я зроблю все, щоб ти мені довірилась", – ділиться Віка.

"Твікс" виконав обіцянку. У стосунках з Вікою він був ніжний, обережний, уважний до найменших деталей.

У нотатках записував дату народження коханої, улюблені квіти та інші дрібнички. Казав, що після кількох контузій може щось забути без записів.

Віка любила речі з ведмедиками – і Толік замовив їй піжаму, яку вона одного разу йому показала. А коли у Віки виникли проблеми зі здоров’ям і не вистачало грошей на аналізи, – одразу скинув їй кошти.

"Він завжди питав: "Ти поїла? Тобі щось треба?" Підтримував у дрібницях, які насправді були дуже важливими. І він ніколи не робив це напоказ, щоб похвалитися. Навпаки завжди казав, що робить замало. Хоча робив більше, ніж будь-хто інший", – розповідає дівчина.

Віка мріяла жити біля моря і "Твікс" здійснив цю мрію – орендував квартиру в Одесі. Закохані почали жити разом. Любили гуляти біля моря, кататися на самокатах, разом дивитися кіно.

Віка зізнається: сумувала за Толіком, коли він був на службі, але приймала його вибір.

"Він казав, що не хоче, щоб я, мама чи сестра бачили, що таке "рускій мір", боялися вийти на вулицю. Я розуміла, що він бере весь цей жах на себе, щоб ми могли спокійно жити", – каже Віка.

На Новий 2025 рік Толік приїхав додому до сім’ї вже з коханою дівчиною.

"Ми постійно говорили про майбутнє, про дітей, про дім, де будемо жити. Я колись випитала в нього: "Скажи чесно, чого б ти хотів"? А він відповів: "Щоб ти стала моєю дружиною". У мене пішли мурашки по шкірі", – розповідає дівчина.

Якось Віка пожартувала, що хотіла б отримати обручку, коли зробить гарний манікюр.

І в січні 2025 року, перед останнім завданням, "Твікс" написав: "Роби манікюр. Я повернусь у відпустку, і ми обов’язково одружимось".

Останній бій "Твікса"

Січень 2025 року.

Толік саме повернувся з лікування, адже "заробив" професійну хворобу кулеметника – проблеми зі спиною. І хоч болі не зникли, він швидко повернувся у стрій.

6 січня він вирушив на Курщину, а 16 січня – перед самим виходом на важливе завдання – востаннє зателефонував мамі.

"Толік ніколи не дзвонив перед завданнями. Тільки писав "Паляниця" – це було наше кодове слово, яке означає, що він іде на завдання. А цей раз подзвонив. Ми довго-довго спілкувалися по відео", – розповідає Тетяна.

У той час "Філя" був у шпиталі, але поспілкувався з другом напередодні.

"Він розумів, на які ризики йде, але був морально готовий до бою. Сказав: "Все чотко буде". Ми домовилися зустрітися після його повернення [з Курщини]. І на цьому все закінчилось", – каже "Філя".

Група Толіка потрапила під масований артобстріл. Побратими затягнули його в укриття, надали першу допомогу, але поранення були несумісні з життям.

Понад добу військові не могли вийти зі сховку через постійні обстріли РСЗВ. Болотиста місцевість, постійне спостереження з дронів, безперервні атаки…

Та попри великий ризик, побратимам вдалося забрати тіло "Твікса". 18 січня його сім’ї зателефонували і повідомили про загибель.

"Я знаю, що там була дуже велика кількість FPV-дронів. Артобстріл, у якому було застосовано дуже багато озброєння.

Можна сказати, що Толік своїм тілом прикрив хлопців, бо всі уламки полетіли в нього. Йому просто не пощастило", – каже "Філя".

У памʼять про коханого Віка записала пісню, бо він підтримував її любов до музики. Втрата по-особливому обʼєднала її з мамою Толіка.

"Наші діти побачили і пережили те, що ніхто не мав би. Толік мав жити, ростити своїх дітей. І Віка – така гарна дівчинка. Вони хотіли розписатися, створити сім’ю. Я дуже за них раділа, коли він нас познайомив. – ділиться Тетяна. – Тепер я кажу, що втратила сина, але знайшла доньку".

Толіка поховали у Миколаєві. На його могилі тепер завжди лежать його улюблені батончики "Твікс".

Олена Барсукова, "Українська правда. Життя"