"Тато каже "забирайте мене до себе", але він у нас – тил": як мама й донька з Лисичанська служать у бригаді "Хартія"

Їсти суп і носити шапку – не єдині прохання, які можна почути від мами. Наприклад, 21-річній Марії мама запропонувала разом долучитися до війська.

Марія з сім’єю жила у Лисичанську. У 2020 році дівчина вступила до академії Нацгвардії у Харкові, а її батьки через повномасштабну війну й окупацію у 2022 році мусили переїхати до Дніпра.

На новому місці її мама Ольга влаштувалася працювати медсестрою в приватній клініці. Та одного дня побачила рекламний банер із закликом до служби і вирішила кардинально змінити своє життя.

Марія порадила мамі долучитися до 13-ї бригади Нацгвардії "Хартія". А невдовзі сама приєдналася до неї, закінчивши академію.

Нині 48-річна Ольга – молодша сержантка, медсестра мобільного стоматологічного кабінету, а Марія – офіцерка відділу роботи з особовим складом "Хартії".

Старший брат Марії також служить бойовим медиком в ЗСУ, а в тилу їх підтримує тато, який понад 30 років прослужив у ДСНС і вже вийшов на пенсію.

"УП. Життя" поспілкувалася з мамою і донькою про "бойове" виховання й дитинство у Лисичанську, улюблені моменти з "сімейної" служби та важливість рекрутингу жінок.

"Іноді військові бояться стоматолога, як діти"

Ольга присвятила понад 20 років свого життя роботі у пологовому відділенні лікарні в Лисичанську на Луганщині.

Ще у 1994 році вона прийшла працювати туди медсестрою, а з появою відділення інтенсивної терапії новонароджених стала старшою медсестрою.

Жінка "виходила" не одне покоління немовлят і, якби не війна, ніколи б не покинула цю роботу.

"Я ніколи не думала міняти професію. Мені дуже подобалося працювати з новонародженими дітками та їхніми мамами. Але так склалося життя, що ми все покинули. Доля вирішила за нас", – каже Ольга.

Після переїзду до Дніпра Ольга влаштувалася в приватну клініку. Її донька на той момент вчилася на другому курсі академії Національної гвардії у Харкові за спеціальністю лінгвістичного забезпечення.

Якось мама сказала доньці: "Я побачила банер на вулиці і хочу піти служити". Марія здивувалась, але підтримала маму і порадила долучитися до "Хартії".

Ольга почала службу у грудні 2023 року, а в березні 2024-го до неї приєдналася донька. Вдома залишився тільки 60-річний чоловік.

"Тато каже "забирайте мене до себе, я вже не можу сидіти вдома". Але він – наш тил. Можна сказати, що він працює у нас в забезпеченні: передає посилки, підтримує нас і приїздить, коли є можливість", – ділиться Марія.

Нині Марія очолює відділ роботи з особовим складом, а Ольга працює медсестрою у мобільному стоматологічному кабінеті, де бійцям "Хартії" та суміжних підрозділів надають усі стоматологічні послуги, які можливо надати у "польових" умовах.

Саме у "Хартії" з’явився перший пересувний стоматкабінет. Ольга каже, це дуже важливо, тому що не у всіх військових є час виїхати у місто. Та й лікування зубів дуже дорого коштує. А в стоматологічному кабінеті військові отримують повністю безкоштовну допомогу.

"Хлопці, які служать третій рік, часто не мають можливості вирватися до міста і полікуватися. Деякі військові бояться стоматологів, як діти. Але ми швидко налагоджуємо контакт.

Найбільше мені подобається підтримка і вдячність, яку я відчуваю від хлопців. Вони мені то шоколадку, то цукерку приносять. Я ж за віком для них як мама. Не тільки полікую зуби, а напою чаєм, вислухаю", – ділиться Ольга.

Марія також звертається до мами, якщо потрібно підлікувати зуби, але заїхати до неї в кабінет вдається нечасто. Жінки намагаються зустрітися за можливості, хоча б раз на місяць: обнімаються, перекидаються кількома словами і далі біжать у справах.

"Я хвилююся за своїх дітей, але розумію, що вони б не всиділи вдома"

Марія виросла у сім’ї з майже військовою фізичною підготовкою: ходила на карате, їздила на змагання, вчилася стріляти з лука, а щонеділі о 8:30 займалася англійською мовою.

Тоді Марія не любила боротьбу, але зараз не шкодує, що батьки віддали її на такий жорстокий спорт – він загартував її характер.

"У мене було дуже насичене дитинство, і спорт у ньому був завжди. У мене в кімнаті висіла груша, канат, шведська стінка. Ми з татом грали в бадмінтон і теніс, він навчив мене кататися на лижах, скейті, самокаті, велосипеді, а брат подарував лук і стріли.

Вдома ми не сиділи ніколи – кожні вихідні кудись їздили, активно відпочивали. Я згадую ці часи з усмішкою", – ділиться Марія.

Ольга з чоловіком намагалися виховувати Марію без гендерних стереотипів та розвивати в обох дітях самостійність. Батьки завжди казали їм, що треба бути сильними.

"Старший син досі згадує, як років у 10 він грав у футбол і якийсь хлопчина вдарив його у вухо так, що відірвав шматок шкіри. Він прийшов до мене: "Мам, у мене вухо відірвалося". А я йому кажу: "Ну нічого, зараз пластирем приклеїмо, все буде нормально". Йому вже 32, а він досі сміється з цієї ситуації.

Маша з 3,5 року почала вивчати англійську мову з репетитором, займатися спортом. Я хотіла, щоб донька могла за себе постояти, щоб ніяка скотина потім не мотала їй нерви", – сміється Ольга.

У такій "бойовій" сім’ї Марія з дитинства замислювалася про кар’єру військової. Після академії вона стала на посаду заступниці командира роти по роботі з особовим складом, а згодом перейшла в управління бригади.

Марія служить на посаді офіцерки з аналізу військової дисципліни та профілактики правопорушень: систематизує інформацію про правопорушення в бригаді, намагається запобігти їм та допомагає знову стати на службу бійцям, які повертаються з СЗЧ.

"Я займаюся всім, що потрібно для покращення життя військовослужбовців: відправити їх за кордон для вдосконалення навичок, організувати вручення нагород, просто приїхати й на місці поспілкуватися про їхні проблеми", – каже Марія.

Оскільки Марія працює на небойовій посаді, то не перебуває на лінії фронту постійно. Але працювати доводиться "24 на 7" – дзвінки надходять і вночі, ділиться дівчина.

"Завдання виникають постійно, бо я працюю з особовим складом. Хтось не може у відпустку піти й телефонує на гарячу лінію, комусь треба надати методичну допомогу в роботі, десь потрібна морально-психологічна підтримка.

Бувають і веселі завдання. Наприклад, напередодні Різдва ми вирішили зробити справжнє, традиційне свято з колядою для наших військових. Домовилась з групою, організувала логістику, і колядники подарували всім святковий настрій", – ділиться Марія.

Ольга хвилюється за доньку, але ніколи не панікує: каже, завжди намагалася дати Маші максимум незалежності.

"Ми зранку списуємося, ввечері можемо зідзвонитися – "все добре, всі живі-здорові". Ніякого контролю і паніки. Якби ще мама мені дзвонила по сто разів, це був би жах, бо і так телефон розривається", – каже Марія.

А Ольга зізнається: найстрашніше їй було на початку великої війни, коли Харків ледь не потрапив в окупацію, а її 18-річна дитина ховалася від обстрілів у підвалах.

"Звичайно, як мати, я хвилююсь за своїх дітей, але розумію, що вони б не всиділи вдома. Син у мене теж служить в Збройних Силах неподалік від нас, захищає Харківщину. Зараз так потрібно. Я просто сподіваюся, що війна закінчиться і все буде добре", – ділиться мати.

"Я жодного разу не пошкодувала, що пішла до війська"

Марія прийшла на службу в чоловічий колектив, де всі були старші за неї. І в школі, і в академії дівчина була наймолодшою серед своїх одногрупників, тому була готова вкотре доводити свої здібності. Однак із сексизмом у бригаді вона не стикалася.

"Я жодного разу не пошкодувала, що пішла до війська. Жінкам можна і варто це робити, бо, по-перше, змішані колективи працюють краще, ніж суто чоловічі або суто жіночі. А по-друге, це виклик – довести самій собі, що ти можеш служити і приносити користь, не обов’язково навіть на бойовій посаді.

Моя мама ніколи не думала, що буде служити в армії, але у неї вийшло. Вона допомагає хлопцям, які приходять зі словами "у мене так зуб болів, що я думав застрелитися", – каже Марія.

За словами офіцерки, нині рекрутингова кампанія "Хартії" націлена, зокрема, і на жінок. У бригаді жінки займають різноманітні посади – від піхотинців до начальників відділень в управлінні. А нині їх активно запрошують до новостворених підрозділів пліч-о-пліч з такими жінками, як Юлія Паєвська ("Тайра").

"Ми постійно розповідаємо, що у нас не тільки штурмові підрозділи – є й інші цікаві види діяльності. У нас нічого не відбувається без планування, у якому беруть участь військовослужбовці всіх ланок, також дуже хороша підготовка особового складу, якісна медична допомога. Техніка не є настільки важливою для нас, як важливі люди.

Звісно, головна проблема армії в тому, що не вистачає людей. Саме через виснаженість військових, фізичну і психологічну втому від постійних артилерійських обстрілів трапляються випадки СЗЧ, тому важлива ротація особового складу", – каже Марія.

Мама і донька обидві планують продовжувати службу, а після її завершення мріють нарешті зібратись всією родиною вдома.

"Ми переселенці, у нас немає власного житла, тому після війни хочеться просто десь осісти. Основне бажання – це спокійне сімейне життя", – каже Ольга.