"Мурал на школі – це посмертна воля сина, а не моя забаганка": мама загиблого азовця "Грєнки" про наболіле у вшануванні пам’яті

Назарій Грицевич з позивним "Грєнка" – футбольний фанат із Вінниці, один із наймолодших захисників "Азовсталі", офіцер Нацгвардії та командир взводу оптичних спостерігачів "Азову".

В одному з інтервʼю "Грєнка" сказав: "Я хочу мурал на школі. Якщо не дай бог шо, то хай буде мурал". Ці слова стали заповітом 21-річного бійця.

"Грєнка" загинув 6 травня 2024 року, та виконати його передсмертне бажання досі не вдається.

Навіть у Києві вже зʼявився мурал на честь "Грєнки", а в його рідному місті – ні.

"Коли ми їдемо в Київ, я кожен раз біжу до того муралу, щоб просто побачити сина. Це не просто картинка – це наче його уособлення. Кияни зробили цей мурал у травні чи на початку червня, одразу після загибелі "Грєнки". А у нас у Вінниці – байдужість і заздрість", – скаржиться мама бійця Маріанна Колос.

"Українська правда. Життя" поспілкувалася з мамою "Грєнки" про наболіле у вшануванні памʼяті сина та перепони, які заважають втілити його останнє бажання.

Мурал, якого немає

Назарій Гринцевич з позивним "Грєнка" народився 10 березня 2003 року у Вінниці. Одразу після повноліття долучився до "Азову", а своє 19-річчя зустрів на "Азовсталі" у Маріуполі.

Там, у підземеллях меткомбінату, він сказав свою крилату фразу, яку тепер можна побачити на плакатах і футболках: "Щоб не було у вас, любіть маму, їжте кашу і любіть Україну".

Після виходу з "Азовсталі" Назарій пройшов російський полон, а по поверненню додому разом з побратимами створив новий підрозділ "Контакт 12", ставши командиром взводу. 

"Після полону він створив підрозділ "К-12", який зараз вважається одним із найкращих. Чесно скажу, ми його відмовляли від повернення на службу, як тільки могли, але він ні разу не здався", – згадує Маріанна.

6 травня 2024 року "Грєнка" загинув на бойовому завданні у Серебрянському лісництві Луганської області. Відтоді мати бійця намагається втілити його останню волю – створити мурал на стіні школи.

Вінницький ліцей №32 – родинна школа для сім’ї Назарія. Її закінчили мама і дядько бійця, там працює його бабуся, вчаться молодший брат та сестра.

Уже понад пів року Маріанна намагається домогтися створення муралу на стіні школи: для цього потрібно отримати дозвіл місцевої влади та підготувати фасад.

Мама "Грєнки" не вимагає на мурал коштів – жінка готова сама закупити фарбу, та й багато муралістів погодились намалювати його безоплатно.

Маріанна просить міськраду лише поремонтувати фасад школи, щоб нанести на нього малюнок. Утім, їй відмовляють.

"Виявилося, що з часів Радянського Союзу фасад школи ніхто не ремонтував. Школа в жахливому стані: пліснява, обдряпані стіни, тому зробити мурал – неможливо.

Я звернулася до міської влади: відремонтуйте школу. На центральних вулицях Вінниці школи стоять, як лялечки, відремонтовані по 2-3 рази на рік. Але 32-гу школу ремонтувати відмовились", – розповідає Маріанна.

Окрім того, Маріанна вважає, що у здійсненні посмертної волі сина їй перешкоджає не тільки міська влада, а й деякі інші мами.

У липні 2024 року при мерові Вінниці була створена Рада родин полеглих захисників і захисниць, однак матір "Грєнки" не запросили до її складу. Жінка вважає, що туди навмисно покликали матерів, які не підтримують створення муралу.

"Одна мама їх підбурює – "а чому "Грєнку" хоронили так, чому йому такі привілеї, а наші що, не герої?" Я співчуваю всім матерям, у нас однаковий біль, але це просто дно. Хіба це я просила людей приїжджати чи змушувала їх ставати на коліна?

Мені дуже боляче навіть про це говорити, тому що я б ніколи не сказала "не робіть вашій загиблій дитині пам'ятник" чи "не виконуйте його останню волю". Всі заслуговують на вшанування, але ніхто більш не заявляв, що хоче мурал на школі. У кожного своя воля. У моєї дитини саме така", – каже Маріанна.

"Пам’ятні знаки – це безликі плити без фотографій"

Цьогорічний бюджет Вінниці розділений на три пріоритетні категорії: "безпека і оборона", "стійкість" і "турбота".

Серед коштів, закладених на "турботу", 3,9 млн виділили на пам’ятні знаки із фотографіями загиблих військових, які мають бути встановлені на території різних шкіл міста.

Їх уже поставили на території 13-ї, 22-ї, 29-ї та 32-ї шкіл. Але Маріанна вважає такі пам’ятні знаки зневагою до загиблих.

"Вінницька міськрада не закладає ремонт школи в бюджет – я ходила на всі слухання, але це була показуха. Замість ремонту школи влада вирішила встановити на подвір’ї школи "пам’ятні знаки", як вони це називають. На кожну таку стелу виділили 241 тисячу гривень.

Подібні стели вже з’явилися у багатьох навчальних закладах, і це просто жах. Це безликі плити без фотографій, де прізвища героїв написані дрібним шрифтом, і немає біографій. Може, всіх влаштовує таке ставлення, але мене ні", – каже Маріанна.

Міська влада також пропонувала Маріанні додати фото Назарія до меморіалу на вулиці Соборній, але жінка не погодилася, бо там фотографії героїв – розміром з бейджик.

"Коли якесь свято, чиновники йдуть покладати квіти до фотографій на Соборній. Нехай приходять на Алею Слави, де герої лежать у сирій землі", – відповідає вона.

Для Маріанни це також своєрідний протест, адже після загибелі Назара її обурювала занедбаність кладовища на Алеї Слави, де він похований.

За словами жінки, ще минулої весни на цвинтарі був зламаний паркан, неприбрані місця поховань, а навпроти могили Назара стояли контейнери зі сміттям, яке дуже рідко вивозили.

"Ми з чоловіком кожного дня приходимо на кладовище, прибираємо і на чужих могилах, де поховані хлопці-сироти. Я навела там лад своєю працею і криками, тому вони вже почали прислухатися до мене й опікуватися кладовищем.

Паркан відремонтували, проводять централізовану воду, почали вивозити сміття. Але до 6 травня 2024 року це нікому не було треба", – каже Маріанна.

Також у Вінниці мала бути вулиця на честь Назарія Гринцевича. Але наразі й ця ініціатива не втілена у життя.

"Люди зробили петицію про перейменування вулиці ще в травні, майже одразу після загибелі Назара. Вона набрала голоси за лічені години, але міська влада дотепер не звʼязалася зі мною щодо цього питання. Зате мені кажуть – "візьміть від міської ради набір продуктів" або "давайте ми відправимо ваших дітей на оздоровлення", – обурюється жінка.

"Ображає інші родини". Що у Вінницькій міськраді кажуть про мурал?

У відповідь на запит "УП. Життя" виконавчий комітет Вінницької міськради заявив, що сприятиме розміщенню муралу на будівлі закладу, якщо родини усіх загиблих випускників ухвалять таке рішення спільно, але наразі ідея окремого муралу ображає декого з них.

"До міської ради надійшло колективне звернення від рідних загиблих, яке містить прохання вшановувати памʼять всіх загиблих однаковою мірою. Наразі в цій школі є 18 випускників, які віддали своє життя, захищаючи Україну. Для кожної з їхніх родин дуже важливо, щоб памʼять про всіх полеглих Героїв була збережена гідно та рівноправно.

Вони сприймають ідею створення окремого муралу як певну несправедливість і навіть образу, оскільки це може виглядати як знецінення жертовності й подвигу інших загиблих воїнів. Тому виконавчі органи міської ради вважають, що рішення стосовно таких ініціатив має враховувати думку всіх родин, і працюватимуть з будь-якими пропозиціями, які вони спільно сформулюють", – йдеться у відповіді.

Також у відомстві сказали, що питання вшанування памʼяті загиблих героїв постійно "перебуває під контролем міської влади", але кошти на термореновацію школи зможуть виділити тільки після закінчення війни.

А в липні 2024 року на звернення вінничанки Анастасії Біліченко заступниця міського голови Вінниці Галина Якубович відповідала, що "школа в задовільному стані" і фасад не потребує ремонту.

"Враховуючи пріоритетність спрямування коштів бюджету Вінницької міської територіальної громади у 2024 році на видатки з підтримки, сил оборони, кошти на реконструкцію (термореновацію) будівлі комунального закладу "Вінницький ліцей Nº32" не передбачені.

При визначенні першочерговості обʼєктів комунальної власності на здійснення термореновації враховується не зовнішній вигляд будівлі, а загальний будівельний стан та енергоефективність. Наразі ці показники будівлі школи Nº 32 в задовільному стані та не потребують термінового здійснення ремонтних робіт", – йдеться у відповіді.

"Дотепер не минуло дня, щоб на його могилі не було свіжих квітів". Як українці памʼятають "Грєнку"

Маріанна зізнається, що відчуває розчарування у місцевій владі, але тримається за підтримку людей, які знали Назара.

Коли жінці стає дуже важко, вона згадує відео з полону, на якому Назар говорив з росіянами і не скорився. Сил матері додають і незнайомі українці, які підтримують її.

"Я кожного дня на кладовищі. Могила Грєнки стала "народною". Дотепер не було жодного дня, щоб на його могилі не було свіжих квітів. Їх привозять незнайомі люди, а я бережу, підрізаю. Хтось приїжджає на цвинтар, хтось просто приходить і каже "я хочу вас обняти, вам вклонитися". 

Його побратими, коли їдуть через Вінницю, заходять в мою хату і просто мені дякують. Такий мій син. Я не знаю, за що мені випала честь народити його. Але я буду нести його гідність до кінця своїх днів, боротися за його полонених побратимів і за достойне вшанування його пам’яті", – ділиться мати.

Незнайомі люди постійно приїздять на кладовище, заходять до Маріанни, пропонують їй допомогу чи підтримують у соцмережах. Про "Грєнку" пишуть вірші, з його крилатою фразою "Любіть маму, їжте кашу, любіть Україну" роблять татуювання.

На Євро-2024 під час матчу Україна-Бельгія фанати розгорнули банер із портретом "Грєнки", а нещодавно одна школярка написала про нього твір. Та мама вважає, що для вшанування пам’яті Назарія бракує одного – муралу на його школі.