"Ми уникаємо ролі піар-агенції України, не присипаємо реальність цукровою пудрою": Ольга Руденко, номінантка Премії Ґонґадзе 2026

Серед цьогорічних номінантів Премії імені Георгія Ґонґадзе – Ольга Руденко, головна редакторка та співзасновниця видання The Kyiv Independent. До короткого списку Премії вона потрапляє третій рік поспіль.

Ольга готувала матеріали для низки світових видань та проходила навчання за стипендіальною програмою Chicago Booth School of Business.

У травні 2022 року Ольга Руденко з'явилася на обкладинці журналу Time в межах проєкту про лідерів наступного покоління. А в грудні 2022 року отримала нагороду "Жінки Європи" в категорії "Жінка в дії". У жовтні 2025 року Центр аналізу європейської політики (CEPA) у Вашингтоні відзначив Ольгу нагородою Freedom Fighter Award. Цю відзнаку вона отримала за непохитну відданість розвитку незалежної журналістики під час російського вторгнення.

В інтерв'ю Ольга Руденко розмірковує про спадок Георгія Ґонґадзе, цінність незалежності через підтримку спільнотою підписників та виклики для українських медіа, що працюють на іноземну аудиторію.

Спадок Георгія Ґонґадзе та професійна місія Ольги

– Коли ви вперше дізналися про історію Георгія Ґонґадзе, що тоді відчули?

– Мені було близько 11 років, коли його вбили. Я не пам'ятаю конкретного моменту, коли дізналася про загибель, але пам'ятаю загальний фон: протести "Україна без Кучми", вимоги знайти зниклого журналіста. Тоді я була дитиною, моє шкільне життя було далеким від новин і від ідей про журналістику. Я пам'ятаю, як запитала в мами, що відбувається, і вона відповіла: "Зник журналіст". Це одна з тих визначальних подій у житті країни, які я зафіксувала, ще не маючи змоги їх повністю осмислити.

– Що сьогодні для вас особисто означає ім'я Георгія та його спадок для українського суспільства?

– Коли я прийшла в журналістику, це ім'я вже було трагічним і особливим символом для всієї професії. Хтось із близьких чи колег Георгія одного разу сказав дуже влучну річ: він ніби "вдягнув бронежилет на українських журналістів".

Його вбивство стало важливим сигнальним кейсом. Якби журналіста такого рівня можна було викрасти, вбити, і справу б тихо зам'яли, це стало б сигналом "нагору", що так можна розправлятися з будь-ким, хто висвітлює незручні речі. Те, що його близькі та колеги роками боролися за справедливість, створило певну зону відносної безпеки для наступних поколінь журналістів. Для мене це історія-орієнтир – про людину, яка виступала проти системи, декларувала певні цінності та заплатила за це найвищу ціну.

– Ви вже втретє стаєте номінанткою Премії імені Георгія Ґонґадзе. Що це означає для вас сьогодні?

– Чесно кажучи, мені навіть трохи дивно бути номінанткою третій рік поспіль, бо в Україні є багато людей, очевидно гідних цієї відзнаки. Але це, безумовно, честь. Я сприймаю це насамперед як відзнаку роботи всієї команди The Kyiv Independent.

Зараз ми живемо в часи, коли втома і розчарування накопичуються щороку. Кожен рік дається все складніше. У цьому всьому вирі дуже важливо знаходити речі, які тебе драйвлять.

Нашу роботу часто відзначають за кордоном – і це приємно. Але визнання саме в Україні – це особливе відчуття, яке я ціную значно більше.

– Якщо потрібно було б сформулювати одним словом або тезою, заради чого особисто ви працюєте – що б це було?

– Справедливість. У кожного в суспільстві своя роль у тому, щоб це суспільство було справедливим.

Журналістика – це насамперед про служіння суспільству через донесення правди. А через правду ми допомагаємо досягати справедливості. Для мене справедливість – це найвища мета.

Для мене також важливо не просто робити щось самій, а будувати команди та процеси. Мені ближче саме редакторський напрямок. Можливо, він більш нудний, але це моє. Хочеться давати людям можливість робити те, у що ми всі віримо, і цим посилювати ресурс незалежної журналістики в Україні.

– У чому ви бачите власний вплив на суспільство як журналістка та редакторка?

– Я бачу свій вплив крізь призму роботи нашої команди. Я керую англомовною редакцією, де працюють як українці, так і іноземці, і ми розповідаємо про події в Україні для закордонної аудиторії чесно та безкомпромісно, як і мають працювати справжні журналісти.

Я думаю, що для будь-якої сильної держави питання престижу – мати незалежні медіа, які говорять із глобальною аудиторією. І наша велика амбіція – стати головним медіа регіону, умовно як Politico Europe для Східної Європи.

Крім того, наш вплив в підтримці базової функції незалежних медіа, яку в Україні регулярно намагаються знищити: безкомпромісне інформування та контроль за підзвітністю влади.

Що більше ставатиме таких журналістів і таких команд, як наша, то міцнішим ставатиме цей "спільний мускул" суспільства, який потрібно постійно прокачувати та розвивати.

Тому для мене зростання команди в кількісних та якісних показниках – це про те, аби підсилювати не тільки нашу редакцію, а й українську журналістику загалом (Редакція The Kyiv Independent у 2023 та 2024 році організувала J-school – 10-ти денне інтенсивне навчання для англомовних українських журналістів та випустила 2 потоки учнів. У 2025 році, після припинення фінансування USAID, редакція також запускала фандрейзинг для трьох локальних медіа – харківського "Ґвара", сумського "Цукр" і миколаївського "МикВісті". Сукупно на 3 медіа зібрали 53 500 фунтів. Детальніше – в інтервʼю з Ольгою Руденко 2025 року за посиланням. Наразі у The Kyiv Independent спільно з ІМІ триває збір на детектори дронів для українських журналістів – прим.ред.).

І якщо раптом The Kyiv Independent припинить роботу, круті спеціалісти з їхніми навичками та потужними ціннісними орієнтирами залишаться і будуть готові до створення нових медіа. А це, на мій погляд, дуже важливо.

Створення The Kyiv Independent як найкраще карʼєрне рішення

– Яке рішення у вашій кар'єрі ви вважаєте найбільш визначальним?

– Створення The Kyiv Independent. Це було колективне рішення команди, але для мене особисто воно було непростим. Я працювала в Kyiv Post і якраз взяла перерву в роботі, бо перебувала в стані, коли мені дуже потрібно було відновлення. І саме на початку мого відпочинку стався розвал Kyiv Post.

Рішення очолити нове медіа було водночас очевидним і лякаючим. Пам'ятаю, через п'ять хвилин після того, як я погодилася, у мене стався емоційний мелтдаун, бо я боялася, що не вивезу – адже взялася за такий проєкт у період свого енергетичного дна.

Але на сьогодні це найкраще рішення в моїй кар'єрі.

– Як змінилася структура вашої редакції за останній рік?

– Ми суттєво структурували наш ньюзрум. Оскільки The Kyiv Independent почав розвиватися прямо перед початком повномасштабного вторгнення, ми починали як дуже маленька команда з 18 людей, де все було зосереджено виключно на війні. Згодом почали виокремлюватися інші напрямки: політика, бізнес, але де-факто у нас не було чітких відділів. Це виглядало дещо хаотично: коли ми знаходили нового журналіста, просто приставляли його до редактора, у якого на той момент були вільні руки. Це нагадувало лоскутну ковдру, а це не було сталим рішенням для майбутнього редакції.

Плюс, у нас було розділення на новинний відділ і на авторів.

Восени минулого року ми провели повну реструктуризацію. Тепер у нас є три чіткі тематичні дески: War, National та Business. Головна зміна полягає в тому, що ми ліквідували поділ на новинарів та авторів. Тепер усі пишуть усе: і швидкі новини, і великі аналітичні тексти. Це дозволило редакторам зосередитися на конкретних тематичних блоках, а не на форматах. Наразі у нас в команді 95 співробітників.

– Як ці структурні зміни вплинули на ваш контент?

– Це позитивно вплинуло на якість, але негативно – на кількість. Ми свідомо пішли на те, щоб випускати менше одиниць контенту на місяць. Відмовилися від багатьох швидких новин, які не несуть великої цінності, натомість почали збирати інформацію в один якісний і змістовний текст. З точки зору якості – це великий крок уперед.

– Останнім часом помітно, що ви робите великий акцент на відео. Чому обрали цей напрямок?

– Ми значно підсилили відеокоманду, і це теж було свідоме стратегічне рішення. Люди споживають відеоконтент, і залишатися тільки в текстах сьогодні – це все одно що 15 років тому залишатися в друкованій пресі, ігноруючи онлайн. Ми почали експериментувати з відео ще у 2022 році, але зараз вийшли на сталий розвиток. І навіть якщо порівняти теперішні наші відео з минулорічними – якість помітно покращилась.

Сьогодні майже кожен наш журналіст, незалежно від відділу, залучений до роботи над відео: вони їздять з операторами на репортажі, записують інтерв'ю або створюють експлейнери на основі своїх матеріалів. Важливо розуміти, що текстовий формат не конвертується у відео так гнучко, як хотілося б, але водночас має бути синергія цих двох форматів. Тому це окремий великий пласт навичок та роботи.

Ми намагаємося знайти баланс: говорити зі глядачем у звичному для YouTube стилі, але зберігати відповідальність медіа, уникаючи клікбейту та скандалізації в дусі "Путін помер".

Результати мене тішать: YouTube The Kyiv Independent уже має 370 тисяч підписників (дані актуальні на момент публікації – прим.ред.) і зростає надалі. У нас є справжній "блокбастер" – минулорічне відео про Чорнобиль "Chornobyl isn't safe anymore... again", яке набрало майже 8 мільйонів органічних переглядів. У відео ми розповідаємо про те, як Росія з її війною створює нову потенційну радіоактивну небезпеку.

Підтримка мемберів і редакційна свобода

– У чому секрет успіху вашої моделі членства The Kyiv Independent?

– Секрет у тому, що навколо мети підтримувати і розбудовувати мембершіп згуртована вся команда. Кожен з нас розуміє: читачі – це наше основне джерело доходу, 70% від загального бюджету, а отже – це наша стабільність і незалежність. Нам не треба залежати від великих грантів, великих рекламодавців чи олігархів, які можуть диктувати умови. В українській журналістиці це велика розкіш – не бути залежним від цих речей. (Детальніше про фінансову модель The Kyiv Independent читайте в інтервʼю з Ольгою Руденко 2024 року за посиланням, – прим.ред.).

Кількість мемберів – це наша North Star Metric (ключовий показник, який найкраще відображає основну цінність продукту для користувачів та забезпечує довгострокове зростання бізнесу – прим. ред.). Кожного понеділка на мітингу ми оголошуємо кількість підписників. Зараз це 29 тисяч людей і ця кількість зростає. Для порівняння, на початку 2025 року у нас було 14 тисяч мемберів, тож ми зросли майже вдвічі.

Ми в різні способи працюємо як над збільшенням кількості мемберів, так і над побудовою комʼюніті, щоб людям було цікаво залишатися із нами:

робимо промо, таргетовані кампанії, звернення до читачів із закликом підписатися в кінці текстів, організовуємо онлайн-івенти, робимо мерч тощо. Це все робота не одного відділу, а синергія усієї редакції.

Переважна більшість наших підписників – це іноземці. І коли ми бачимо на нашій інтерактивній мапі піни з усього світу, від крихітних сіл у Європі до великих міст США, це надихає.

Як пояснювати Україну на закордонну аудиторію

– Як ви балансуєте між адвокаційною функцією українського медіа і стандартами нейтральної журналістики?

– Ми уникаємо ролі піар-агенції України, не присипаємо реальність цукровою пудрою і не займаємося пропагандою. Ми розповідаємо про Україну чесно, безкомпромісно й відверто, і це створює той рівень довіри, завдяки якому іноземна аудиторія обирає нас як надійне джерело.

На мій погляд, адвокаційна функція витікає з нашої діяльності сама собою. Для світу існування такого незалежного медіа, яке не фінансується державою чи олігархами, є маркером зрілості всього українського суспільства.

Коли мене запрошують до слова на міжнародних майданчиках, аудиторія розуміє, що я буду говорити адекватно й відверто, не викривлюючи правду й не прикрашаючи реальність. Я вважаю, що це набагато сильніша позиція в довгостроковій перспективі, ніж просто повторювати, що ми ідеальні й не маємо жодних внутрішніх проблем

Про гендерні стереотипи та альтернативну професію

– Чи доводилося вам стикатися з гендерними стереотипами у вашій кар'єрі?

– Коли я була молодшою, серед моїх колег були чоловіки-іноземці, старші за мене. Тоді я інколи стикалася і з сексизмом, і загалом з неприйнятним ставленням. Зараз це зустрічається рідко, але буває, що відчувається в комунікації з новою людиною при знайомстві, коли людина зчитує тебе просто як "дівчинку". Але щойно вони розуміють, кого я представляю, тон зазвичай змінюється.

Для мене це принципове питання всередині команди. Я ніколи не приведу в редакцію людину, яка зневажливо ставиться до колег через те, що вони молоді жінки.

– Ким ви мріяли стати в дитинстві та чи бачите себе поза журналістикою?

– Спочатку я хотіла бути науковицею, астрономкою, потім юристкою, а в старших класах уже журналісткою. Якби я мала можливість прожити життя знову і обрати іншу професію, я б хотіла стати хірургинею. Мені здається, у мене б це добре вийшло. Але я розумію, що хірургинею уже не стану, а отже маю приносити користь там, де я є. Поки що я не бачу себе поза журналістикою.

– Ви вже готуєте промову для церемонії вручення Премії імені Ґонґадзе? Що плануєте сказати на цей раз?

– Я жартую, що мене номінують на Премію вже втретє, бо попередні два рази мені казали, що я підготувала вдалу промову. Зазвичай я пишу промови за день до події. Перший раз я розповідала про історію The Kyiv Independent, другий – про спільну тривогу, яка болить усім. Цього разу я, певно, знову сяду і подумаю: які слова зараз найцінніше почути людям?