"Запеклий". На фронті загинув відомий мандрівник, рідновір і воїн Борис Гора з Тернополя
На фронті загинув Борис Гора – мандрівник, спелеолог і доброволець із Тернопільщини. Про це повідомила донька захисника Аліна Ярмакова.
За її словами, батько загинув ще 19 жовтня. Наразі родина чекає на результати ДНК-експертизи.
"Таких більше немає. Таких в принципі не може бути. Такими, як ти, заборонено створюватися світом. Але ти обійшов цей світ, тебе не цікавили його закони. Ти ЖИВ своє життя, і прожив його сповна, більше за всіх.
Не потрібно згадувати імені, щоб розуміти про кого мова. Тебе не цікавив статус, а лише дії, зроблені сьогодні. "Завтра буде завтра". Дякую за розуміння важливості кожної миті, дякую за сенс життя, дякую за віру в результат, якщо є лише бажання.
Я не буду таким, як ти. Та й ти не хотів, щоб я тобою став колись. Ти не хотів слави, але я не питатиму твого дозволу. Вибач, впертість в мене – твоя заслуга. Дякую, Батьку!" – написав син Бориса, військовослужбовець Любко Гора.
Борис Гора народився 10 березня 1969 року. Він був любителем печер, мандрівником, гідом, майстром спорту України з водного туризму. Заснував туристичний клуб "Кристал" при "Пласті".
Жив біля печери "Млинки" у селі Залісся на Тернопільщині, де облаштував спелеобазу. Водив екскурсії до печери, організовував сплави Дністром і гірські походи для багатьох поколінь мандрівників. Любив свій край та природу, був рідновіром.
Цікаво, що вдома чоловік зберігав єдиний на Тернопільщині човен з очерету. Цю річ йому подарував її автор – мандрівник із Львівщини Микола Рудь, писало "Суспільне. Тернопіль". А у 2020 році Борис Гора став одним із героїв фотопроєкту Ukraїner "100 облич України".
"Був горою у всіх проявах свого буття". Спогади близьких
Бориса Гору тепло згадують його друзі та знайомі. Друг Святослав Зюзін назвав його людиною-легендою та пригадав, як уперше приїхав до нього в печери "Млинки".
"Зараз у це важко повірити, проте мій перший студентський виїзд був не в гори, а до Бориса в "Млинки". Я спав на старій хаті, без спальника і змерз настільки, що я думав, як би то до ранку дотягнути", – написав Зюзін.
За словами Зюзіна, Гора був непростим у спілкуванні, але з ним було легко домовитися про організацію мандрівок.
"Ти не любив шуму і студентських гулянок, але казав: "Бери ключі від старої хати, залиште там загальний порядок" (...) Я не пам'ятаю, щоб ти любив розказувати багато історій, але, перебуваючи поруч, я розумів, що ти і є Історія", – поділився чоловік.
Львівський депутат Андрій Мочурад назвав Гору "феноменом", згадавши його енергію та здатність захоплювати людей.
"Це був не чоловік, а феномен. Як козацький хрест – мало зрозумілий, але той, що викликає повагу і бажання схилитись, який ніби існує століттями... Скільки в нього було енергії і запалу. Дивний дивак, що захоплював собою", – написав Мочурад.
Львів'янин Ярослав Ільчишин згадав, як разом із Борисом Горою долав кілометри в печерах і зимових Карпатах. Вони готувалися до спільного сходження на Ельбрус, яке так і не відбулося. Водночас саме Борис відкрив для нього зимові походи, роботу зі спорядженням і сходження в складних умовах.
"Борис був ГОРОЮ у всіх проявах свого буття. Могутність, відданість переконанням, цілеспрямованість, правдивість… Кількість епітетів можна перелічувати, і вони не будуть закінчуватись", – написав Ільчишин.
Тернополянин Олег Сеніус розповів, що познайомився з Горою у 1990 році на будівництві будинків для переселенців із Чорнобильської зони в Житомирській області.
"Коли мене спитали, які у мене побажання до проживання, я зауважив, що не палю і бажано поселити там, де не курять. На це було питання: "Може, ще й не п'єте? Тоді Вам до Гори".
Захожу у вагончик, а там сидить патлатик і манікюрними ножицями відпорює від гальмівного парашута стропи. Подивившись мовчки на це, я спитав, чи є ще одні ножиці… Так ми познайомились. Борька, тебе не вистачатиме", – написав чоловік.
Своїм спогадом поділився й Андрій Шкула – журналіст і місцевий депутат, який познайомився з Горою у 2008 році. Тоді Борис організував у Тернополі безкоштовні катання на катамаранах – так святкував день народження доньки Аліни й ділився радістю з іншими. Шкула тоді саме прийшов робити репортаж.
"Але ти цейво, не кури біля нього, бо буде тобі не кльово", – попередив Дерех, який знав Бориса з Пласту. А я шо? Я нічо. Мені ж стало цікаво, чого то я не можу покурити, де хочу, і яке то "не кльово" може бути. Прийшов, там якраз перших пасажирів всаджували. Дістав цигарку, підпалив. Та й чекаю збоку, щоб організатор звільнився, аби розпитати в нього, що до чого.
Не довго я чілив. Побачив мене Борис, взяв весло, підійшов і без зайвих культурних зворотів сказав: "Ти або викинь, або веслом по плечах дам". Викинув. Та кожен би викинув – грізний чоловік. Потім не раз перетинались, спілкувались. Хороший і своєрідний. Багато доброго і важливого зробив. Велика втрата", – написав Шкула.
Координаторка Урбанруху Соня Денисюк розповіла, що Борис Гора був фанатом своєї справи та багатьом людям відкрив печери.
"У 2020 році я вперше потрапила в "Млинки". Потім, коли щоразу привозила молодь автобусом до печер, усім перед виходом казала: "Ви точно не забудете цю Людину". Так і ставалося.
Борис Гора загинув. Але для багатьох він залишиться в спогадах неймовірним фанатиком справи, яку любив. Чого тільки вартує стіна хатини з кришечок чи смішнючі комбінезони! (...) Дякую, що відкрили для багатьох незвіданий світ печер і показали, наскільки можна горіти сродною працею", – відзначила жінка.
А дослідниця меморіалізації Дарця Веретюк згадала Гору як людину з непростим характером.
"Впертий буркун, який ненавидів і висміював будь-які мої спроби покращити своє перше благеньке туристичне спорядження, бо що це за "понти". Навіть якщо це перші, 20 років тому пошиті власноруч бахіли, аби сніг в горах не засипався в капці. Бо справдешній турист в гори має йти в джінсах і гумаках, ніяк інакше", – написала вона.
Жінка пригадала, що Гора був категоричний у поглядах і "прикрий" чоловік, але вплинув на її характер і на їхню рідну Тернопільщину загалом.
"Борис заклав фундамент туризму регіону, і вже навіть сам цей факт вивершує його понад всі оці капості і дурниці. Вони цілковито нівелюються, бо майже все своє життя і майже весь ресурс він поклав на розвиток галузі (...)
Коли я пишу оте "майже все життя", ви вже знаєте, про що це. Бо його остачу він використав не для себе, не на спокійну тиху старість, а на нашу незалежність, на перспективу і шанс перемоги над ворогом. Віддав усе, що мав – велике життя, дуже об'ємне і насичене", – поділилася вона.
Веретюк написала, що якби потрібно було одним словом описати, ким був Борис Гора, вона би сказала – "запеклий".
"І це добре слово, призначене винятковим, непересічним людям, дуже міцним" – додала жінка.
