Поєднував службу з навчанням: під час евакуації загинув 21-річний бойовий медик "Кузьма"
14 травня під час евакуації пораненого загинув бойовий медик Кучерявенко Олександр з позивним "Кузьма". Він надавав домедичну допомогу від початку вторгнення, останній рік - у складі добробату "Госпітальєри".
"Українська правда. Життя" зібрала спогади побратимів про наймолодшого члена екіпажу "Госпітальєрів L20".
17 серпня Сашкові мало виповнитись 22 роки. Після закінчення школи він вступив в університет на лікаря-фізіотерапевта, але кинув та вирішив вступати заново – на медичну спеціальність.
Службу у добровольчому підрозділі хлопець поєднував з навчанням в університеті. Він хотів стати військовим хірургом.
"Кузьма" починав свій шлях у складі Червоного Хреста, потім приєднався до Першого добровольчого мобільного шпиталю (ПДМШ). Після – рятував життя в складі інших медичних підрозділів, а нещодавно мобілізувався до Сил оборони.
"Людина з неймовірно гострим почуттям справедливості. Професіонал, який пропрацював на всіх ланках догоспітальної допомоги. Ідеаліст, який завжди був там, де мусив", – так згадують про нього побратими та посестри з ПДМШ.
У "Госпітальєрах" про нього говорять як про людину з неймовірно гострим почуттям справедливості.
"Професіонал, який пропрацював на всіх ланках догоспітальної допомоги. Ідеаліст, який завжди був там, де мусив. Госпітальєр, якому завдячує своїм життям не один український військовий. Чоловік, яким пишалися і якого любили мати і наречена Валерія. Побратим, якого нам вже не вистачає", – зауважують у медичному добробаті.
Командир екіпажу "Госпітальєрів" Богдан зауважує, що "Кузьма" був наймолодшим членом екіпажу L20.
"Йому було складно, бо багато ротацій та роботи на фронті. Але він все одно намагався поєднати це з університетом, балансувати між навчанням, розвитком і одночасно виконанням завдань", – розповідає він.
Богдан з Сашком познайомився влітку 2022-го на ротації у Першому добровольчому медичному шпиталі. За кілька місяців – наприкінці лютого 2023-го – бойові медики перетнутись на стабілізаційному пункті. Тоді "Кузя" попросив повідомити, коли у "Госпітальєрах" буде ротація, щоб приєднатись.
"Того ж вечора після розмови з Сашком я отримав задачу для екіпажу. Усі позиції – укомплектовані, але на кейсевак (евакуаційний транспорт за принципом "хапай і тікай") була потрібна людина. Не аби хто, а з певними характеристиками, кому можна було б довіряти та не ставити дурних питань. По суті, нам був потрібен саме Сашко. "Кузьма" погодився, не вагаючись, хоча перед тим не мав відпочинку", – розповідає командир екіпажу.
Тривалий час студент робив все на ентузіазмі, був на ротаціях на усіх напрямках фронту.
"У нашій роботі важливі не лише медичні знання чи навички, а й внутрішній стрижень та відсутність страху. Наприклад, поїхати до росіян, щоб забрати пораненого, повернутися і отримати наказ їхати знову під позиції ворога", – продовжує Богдан.
Командир згадує історію, коли на першій ланці евакуації над ними помітили ворожий дрон. Усі хлопці розбіглись навсібіч, як це правильно робити, а "Кузьма" лишився з пораненим і продовжував надавати на допомогу.
"Він розумів, що зараз на нього можуть скинути гранату, але спершу швидко доробив медичну маніпуляцію. По протоколу він мав кинути пораненого, але Сашко обрав зупинити критичну кровотечу у пораненого," – ділиться побратим.
У Сашка була наречена Валерія і він планував незабаром зробити їй пропозицію. Богдан зауважує, що про майбутню дружину побратим завжди говорив з повагою, гордістю та любов'ю. З неймовірним теплом відзивався про матір і переживав за неї.
"Кузьма окрім бойової роботи багато викладав. Можливо і не любив саме викладання, але робив це фахово, бо розумів цінність навчання бійців. Проводив заняття з такмеду для бійців нашого підрозділу, навіть організовував навчання з іноземними інструкторами.
Кузя добре знав англійську мову, тож на його чергуваннях завжди на фоні грали серіали в оригінальній озвучці", – згадує побратим "Атом".
Для іншого побратима – "Роса" найяскравішим спогадом було, коли "Кузьма" погодився здати багато крові для бійців.
"Одного разу на ротації треба було заготовити кров у гемакон (контейнери для крові). У Сашка була універсальна група крові.
Кров ми тоді збирали вперше, але побратима це не лякало – він без зайвих питань дозволив взяти у себе пів літра крові. Для мене це яскравий приклад його сміливості і жертовності", – згадує він.
Медик Павло зазначає, що після тривалої служби був переконаний, що смерть побратима більше ніколи не виб'є його з колії.
"Але Кузина загибель – це якось настільки неправильно і нелогічно.
Пам'ятаю, як мало не матюками його вмовляв не кидати навчання і закінчити мед. Малий, царство небесне", – додає Павло.
Побратим "Вовкулака" пригадує, як з Сашком їхав у Часів Яр на Донеччині. Тоді молодий хлопчина тільки отримав спорядження і "підганяв" під себе. На його шоломі не працював певний фіксатор. Тоді "Кузьма" дістав інший зі своєї сумки.
"Я тоді подумав, що цей хлопчина точно знає, куди їде, бо такого фіксатора ні в кого з нас не було у рюкзаку.
Хоча у нас були суперечки під час ротацій, ми їх подолали і стали справжніми побратимами", – каже "Вовкулака".
Бойова медикиня "Госпітальєрів" Таня познайомилась з Сашком ще до повномасштабного вторгнення – на виїзді "Загонів швидкого реагування".
"Йому тоді не було ще навіть 18 років, він мало кого знав, і сором'язливість приховував за різкістю. Але попри свою юність, він дуже хотів бути корисним і допомагати", – розповідає "Госпітальєрка".
У березні 2022-го вони зустрілись вдруге – Сашко вже був студентом університету, і з перших днів повномасштабного вторгнення прийшов у штаб загонів швидкого реагування та почав працювати. Він допомагав, коли Київ обстрілювали, надавав першу допомогу на вокзалі, евакуйовував людей через лінію фронту з окупованої Київщини.
"Тоді так випало, що з Сашком та ще кількома людьми ми жили в маленькій тісній кімнаті, багато спілкуватися й підтримували один одного. Я пам'ятаю, як він скучав за рідними і збирав для мами передачку, як розійшовся тоді з дівчиною і намагався це пережити.
Він підтримував дуже мене, коли було важко. Сашко був дуже хорошим другом", – згадує Таня.
Коли Київщину звільнили, загонів швидкого реагування почав місію "Схід" Донеччині та Луганщині. Таня з Сашком були в найпершому екіпажі. Вони вивозили людей, які потребували евакуації, з прифронтових містечок.
"Але влітку 2022 йому цього стало замало, він почав шукати, як може допомогти пораненим військовим, виїжджав з ПДМШ. Там була його перша успішна реанімація і він дуже з цього радів. Тоді шукав, як потрапити в Госпітальєри, бо дуже хотів рятувати життя бійців. Сашко рвався постійно в пекло, тренувався, вчився, покращував знання", – продовжує посестра загиблого бойового медика.
Вона зауважує, що "Кузьма" зневажав тих, хто ухилявся від мобілізації і захисту країни. Нещодавно мобілізувався сам.
"Сашко загинув, здійснюючи евакуацію пораненого. Мені боляче, що Кузьму знало не так багато людей. Але я дуже хочу, щоб зараз про нього дізналося як можна більше і щоб про нього пам'ятали", – з гіркотою підсумовує Таня.
