"У мене це в крові, я інакше не можу": історія поліціянтки, яка пройшла Маріуполь і Бахмут

Старша сержантка Аліна з позивним "Субару" долучилася до лав батальйону спеціального призначення "Шторм" Нацполіції у 2019 році. Повномасштабне вторгнення жінка зустріла в Маріуполі, згодом допомагала евакуювати постраждалих з Бахмута та в інших населених пунктів Донеччини та Луганщини.

Історію поліціянти Аліни розповіли в Міністерстві внутрішніх справ.

Майбутня сержантка здобула медичну освіту і до 2014 року працювала за фахом – медсестрою.

Згодом приклад дядька та брата надихнули Аліну долучитися до лав Національної поліції. Жінка обрала службу в кінологічному центрі Одеської області, оскільки, як сама зізнається, дуже любить собак.

"Після кількох років служби кінологом, в 2019-му році Аліна приєдналася до спецпризначенців одеського підрозділу "Шторм". І саме з того часу постійно їздила на ротації на Донеччину та Луганщину", – зазначили в МВС.

Як згадує Аліна, у перші дні повномасштабного вторгнення вона перебувала в Маріуполі.

"Повернутися додому – це було першим, про що я тоді думала. Те, що ми там бачили, було дуже важко. Але ми витримали, ми змогли, ми повернулися", – поділилася спогадами захисниця.

Разом з побратимами в Маріуполі жінка перевіряла автівки на блокпостах, схожі завдання пізніше виконувала у Бахмуті.

"Інколи допомагали витягати людей з-під завалів, також евакуйовували їх у більш безпечні міста", – розповідає жінка.

Медична освіта та попередній досвід роботи стали Аліні в нагоді – під час служби їй часом доводилося надавати домедичну допомогу постраждалим. Захисниця переважно перев’язувала рани і доправляла людей із пораненнями у більш безпечні місця.

"Найстрашніше було бачити те, як було тихо і мирно, але в одну хвилину все змінювалося. Люди біжать, хапають дітей, їдуть автівками, гинуть. Для мене, як для матері, було дуже важко на це дивитися", – із сльозами на очах пригадує захисниця із позивним "Субару".

На Аліну вдома чекають мати, два брати, донька та три собаки породи кане-корсо. Захисниця каже, що завжди відчуває підтримку дочки, яка під час перебування мами в Бахмуті часом не могла стримати хвилювань у телефонних розмовах.

"Коли була у Бахмуті, вона (донька – ред.) дзвонила, плакала. Я казала: "Так, не засмучуй мене", але вона знає, чим я займаюся. Донька в мене класна", – розповідає Аліна.

На питання про мрії, жінка відповідає, що хоче, аби українські діти не бачили жахів війни, а захисники – не гинули. Сама ж Аліна планує продовжувати службу у підрозділі, але не приховує бажання спершу "трошки відпочити".

"Я з 2019 року перебуваю на війні. Вона мене затягнула. Вважаю, що ми повинні захистити нашу країну, дітей, наших батьків. Тому я буду воювати до останнього.

У мене це, мабуть, у крові, я інакше вже не можу", – говорить сержантка із позивним "Субару".

Раніше ми розповідали про прикордонника Морської охорони Віталія, який після 20 місяців у російському полоні знову повернувся на службу.