Наслідки на все життя: як українські суди ігнорують дітей, сприяючи батькам в уникненні мобілізації
З початком повномасштабного вторгнення зʼявилося чимало нових викликів, повʼязаних з інтересами дітей. Одним із тривожних аспектів є використання дитини для отримання відстрочки від призову.
Поряд із відверто незаконними діями існують "сірі схеми" для уникнення мобілізації, частина з яких реалізована "за сприяння суду і за рахунок прав та інтересів дитини". Йдеться, зокрема про те, що однією з підстав для отримання відстрочки від призову під час мобілізації є самостійне виховання дитини (дітей) віком до 18 років. Тому для підтвердження юридичного факту самостійного виховання дитини батько дитини звертається до суду із позовом про визначення місця проживання дитини з ним, про відібрання дитини від матері або позбавлення матері батьківських прав.
Фундація DEJURE виявила, що під час війни різко збільшилася кількість судових рішень, які задовольняють подібні позови батька. При чому в деяких судах ця кількість зросла навіть не у десятки, а в сотні разів.
Найбільш показовою є ситуація у Білгород-Дністровському суді Одеської області. Якщо у 2021 році цей суд розглянув лише 5 подібних справ за позовом батька дитини, то у 2022-2023 роках таких було понад тисячу. При цьому деякі справи суд розглядав усього за один-два дні.
Експерти Фундації DEJURE детально проаналізували 364 судові рішення на користь тата у справах, які стосуються прав дітей. З них 53 – про позбавлення матері батьківських прав. Серед них у 29 випадках матері визнавали позови, тобто або надавали нотаріально посвідчену заяву про відмову від батьківських прав, або робили подібні заяви в суді.
Як такі рішення можуть впливати на дітей?
Діти дуже тяжко переживають ситуації, коли батьки від них відмовляються. Це впливає і на розвиток їхнього мозку та ментальне здоровʼя, і на самооцінку, і на спроможність будувати здорові стосунки в майбутньому. Навіть якщо така відмова є лише формальною, сам її факт може суттєво вплинути на дитину.
Крім того, брехня батьків серйозно підриває довіру дитини. У випадках, коли батьки відмовляються від дитини для отримання судового рішення, це не схоже на невинну "білу брехню" про Санта-Клауса. Це серйозні юридичні дії, які мають цілком реальні наслідки як для батьків, так і для самої дитини.
"Є середньострокова і довгострокова перспективи таких рішень. Коли, до прикладу, дитина у підлітковому віці знайде таке рішення і прочитає, що мама погодилась [на позбавлення батьківських прав], знаєте, – може вийти у вікно. І такі випадки теж можуть мати місце. Або піти з дому, або сказати: "Ви від мене це приховували..."
Для дітей – це руйнування їхнього безпечного середовища і втрата довіри. А далі вони шукатимуть інші місця, де довірятимуть. І це вже може мати певні криміногенні наслідки чи фактори. Тому що дуже часто в таких ситуаціях дитина йде і щось таке вчиняє, щоби помститися, привернути увагу, довести, що вона щось значить. Тобто у цих рішень точно є середньострокові наслідки", – з анонімного опитування адвокатів, суддів та юристів.
Справді, дослідження свідчать, що подібні сімейні кризи або втрата близької людини можуть за несприятливих обставин стати причиною дитячого самогубства.
Коли діти стають свідками розлучення батьків або інших кризових ситуацій у родині, вони часто можуть сприймати це на свою адресу, звинувачуючи себе. До прикладу, дитина може вважати, що батьки розлучились через те, що саме вона була поганою і щось робила не так.
Аналогічна ситуація може статись, коли дитина дізнається, що матір відмовилась від неї, й це юридично закріплено в судовому рішенні.
Які лазівки використовують судді, аби звільнити батьків від мобілізації?
Одна із найбільших проблем – що суди часто розглядають питання у сфері прав дитини без залучення органів опіки та піклування.
Наприклад, у Білгород-Дністровському суді Одеської області більшість справ судді розглянули без залучення цих органів. Без них суд не має інструментів, щоб отримати повну й достовірну інформацію про стосунки дитини з кожним із батьків та інші важливі обставини. Органи опіки не є лише формальністю – фактично вони допомагають ухвалити рішення, яке дбатиме про найкращі інтереси дитини.
Також часто судді розглядають такі справи без участі сторін. Справді, закон дозволяє розглядати їх без участі обох батьків. Однак на практиці такий розгляд вкрай небажаний, адже позбавляє суддю можливості поставити сторонам запитання, почути думку самої дитини, з’ясувати справжні мотиви звернення до суду тощо.
Окрім цього суди ігнорують право дитини бути вислуханою і почутою в справі, яка стосується її інтересів. Це один із ключових принципів Конвенції ООН про її права.
Керівні принципи Ради Європи також передбачають право дитини бути почутою та висловлювати свої думки (Частина 1, IV, D. п. 3). Відповідно до статті 171 Сімейного кодексу, дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана під час розв’язання між батьками, іншими особами спору про її виховання, місце проживання, у тому числі про позбавлення батьківських прав.
На жаль, на практиці відсоток справ, у яких судді зʼясовують думку дітей, подекуди становить нуль або близький до нуля. Наприклад, у Зборівському районному суді зі 106 таких справ думку дитини не з’ясували у жодній.
Насамкінець, позбавляти батьківських прав судді мають лише в крайньому разі, коли змінити поведінку матері і батька неможливо, а їхні дії становлять небезпеку для дитини.
Натомість непоодинокими є випадки, коли суди приймають таке рішення щодо матері за позовом батька на основі лише згоди матері щодо такого. Ця практика не враховує, що збереження звʼязків дитини з біологічною сімʼєю є в її найкращих інтересах, і лише у виняткових випадках слід розривати цей звʼязок.
Чи можна уникнути таких ризиків і наслідків?
Так. За умови, якщо суддя, який ухвалює рішення у цій справі, виконає свій обовʼязок і поспілкується із дитиною або іншим чином зʼясує її думку щодо ситуації.
Важливо, щоб суд або орган опіки та піклування пояснили дитині доступною мовою, яку справу вирішує суд, про що спір, і які права дитини в цьому процесі. І якщо вони належним чином поспілкуються з дитиною, для неї відмова матері від батьківських прав і рішення суду на користь батька не стануть несподіванкою у далекому (чи недалекому) майбутньому.
Водночас якщо суд зʼясує думку дитини в такій справі, то з великою імовірністю ніякого позбавлення батьківських прав матері не відбудеться, адже часто для такого рішення немає реальних підстав.
Тому принцип "нічого про дітей без дітей" не лише допоможе убезпечити дитину від травматизації "новою" інформацією про те, що колись її мама юридично від неї відмовилась, але і допоможе пролити світло на реальні наміри батьків, які звертаються до суду з такими позовами.
Війна принесла безліч випробувань, але одними з найболючіших виявилися ті, що зачепили найменших та найвразливіших – дітей.
Використання судів для уникнення мобілізації, зловживаючи їхніми правами, є однією з тривожних тенденцій нашого часу. Це не просто питання юридичних хитрощів, а справжнє випробування нашої моралі та відповідальності як суспільства.
Кожен випадок, коли дитина стає заручником батьківських маніпуляцій, може завдати їй непоправної шкоди. Порушення прав дітей, ігнорування їхньої думки, формальні рішення судів без належного розгляду – усе це не залишиться без наслідків.
Але вихід є. Суди повинні залучати органи опіки та піклування, ретельно з'ясовувати думку дитини та забезпечувати її право бути почутою. Тільки так ми можемо зупинити цю хвилю маніпуляцій і забезпечити справедливість. Принцип "нічого про дітей без дітей" повинен стати непорушним правилом, а не просто красивими словами.
Дослідження реалізоване в межах проєкту "Захист прав українських дітей під час війни та у пост-воєнний період", за підтримки Ради Європи. Погляди, викладені в цьому дописі, є відповідальністю його авторів і можуть не збігатися з офіційною політикою Ради Європи.
Катерина Грищенко, експертка Фундації DEJURE з правосуддя, дружнього до дитини
Катерина Шевчук, комунікаційна менеджерка Фундації DEJURE
