Дім зруйнувала війна, а здоров’я – рак. Історія 6-річного Івана, який вдруге бореться з онко

"У нашого сина злоякісне новоутворення м’яких та сполучних тканин обличчя і шиї. Хворобу виявили після того, як ми пережили обстріли, приліт та втратили дім.

Війна забрала у нас все, але попри це ми боремося за здоров’я нашої дитини. Я впевнена, що все буде добре", – з надією говорить 45-річна Наталія Кір’янова із Запорізької області.

Уперше пухлину у 6-річного Івана виявили на початку 2023 року, та вона повернулася улітку 2024-го. Виявивши підозріле новоутворення у хлопчика за вухом, родина покинула рідне Запоріжжя та вирушила шукати фахівців на захід України, а згодом до столиці.

Попри вибухи у Києві та Львові хлопчик не припиняв лікування, а коли лунала "повітряна тривога" – разом з мамою ховався у коридорі.

До Міжнародного дня онкохворої дитини, який щорічно відзначають 15 лютого, "Українська правда. Життя" розповідає історію родини Кір’янових: як це – лікувати дитину від раку, коли навколо війна, а ракета зруйнувала твій будинок.

"Я була шокована, коли лікарі сказали, що це пухлина"

Ми говоримо з пані Наталією телефоном, адже вона зараз у Чернівцях разом із сином – щотижня Іванко змушений проходити сеанси хіміотерапії.

Мама хлопчика пригадує, все почалося у грудні 2022 року, коли Іванкові було майже 4 роки. Тоді вона помітила у сина ґулю за вухом розміром з перепелине яйце. Жінка звернулася до лікарів. Ті поставили діагноз лімфаденіт (запалення лімфатичних вузлів).

"Нас скерували до хірурга, зробили УЗД. Сказали, що збільшений лімфовузол, та призначили робити компреси. Однак це не допомогло.

Звернулися до іншого медика. Але рекомендації та діагноз були такі самі", – пригадує Наталія.

Тоді родина переїхала із Запоріжжя до Вижниці, що у Чернівецькій області, та звернулися до місцевої лікарні.

"Ми пішли до лора, нам сказали, що у малого отит. Знову порадили компреси. Почервоніння трішки зійшло, але ґуля залишилася. Я намагалася зрозуміти у чому справа, обстежували Івана у різних лікарів. Дуже його тоді намучили.

Я познайомилася з місцевою дівчинкою, яка жила в Києві. Вона порадила брати направлення та їхати в "Охматдит". Так я і зробила", – пригадує Наталія.

Так жінка із сином потрапили до щелепно-лицьового хірурга, який повідомив, що у хлопчика пухлина.

"Ми зробили всі необхідні обстеження, а 7 червня 2023 року Іванка прооперували та видалили пухлину.

Після цього все було добре. Синочок навіть пішов у дитячий садок. Я дуже раділа з цього, адже він у мене майже не бачив дітей", – пригадує Наталія.

Утім, у 2024 році пухлина повернулася вдруге. У хлопчика діагностували злоякісне новоутворення м’яких та сполучних тканин обличчя і шиї.

"У мене була істерика. Я не розуміла, як так, за що нам це. Ми пройшли крізь вибухи, безгрошів’я, безробіття, хвороби, приліт. Чому вона повернулася…" – плачучи розповідає Наталія Кір’янова.

Хлопчик лікувався у різних містах, зокрема у Києві, Чернівцях та Львові. Йому призначили тривалий курс хіміотерапії. Щотижня Іванко разом з батьками приїжджає до чернівецької лікарні.

"Ми не говоримо Іванкові, що у нього пухлина. Він не ставить запитання, для чого "хімія". Син знає, що хворенький і йому потрібні ліки, щоби одужати. Коли нам треба їхати до лікарні, я з ним довго розмовляю.

Зараз я бачу, що він став хоробрим і дуже подорослішав. Буває каже до мене: "Мам, я ж у тебе чоловік, я все зможу". Тоді встає і йде на процедури. Я пишаюся ним", – каже Наталія.

Зараз родина Кір’янових мешкає на Буковині у модульному будинку, який чоловік Наталії жартома називає "собачою будкою". До цього Наталія з сином мешкали у Запоріжжі в орендованій квартирі, яку зруйнувала російська ракета.

"Ми вдячні за те, що маємо хоч якийсь дах над головою, але це не замінить наш дім", – говорить Наталія.

"Не пам’ятаю нічого. Лише те, що підіймаю голову і бачу небо"

5 жовтня 2022 року ракета влучила у багатоповерхівку, перетворивши на руїни квартиру в центрі Запоріжжя, де Наталія мешкала разом із сином, матір'ю та рідним братом.

"О п'ятій ранку пролунав жахливий вибух. Було настільки гучно, що заклало вуха, боліла голова. Пам'ятаю, лише те, як син підскочив на мене, і ми разом побігли в коридор.

Я підіймаю голову і бачу там небо. У сусідніх кімнатах через дим нічого не було видно, лише висіли якісь дошки. Зробивши крок, я відчула, як моя нога провалюється вниз.

І тут пролунав другий вибух. Малого трусило, я міцно тримала сина на руках та пригортала до себе. Мене заціпило у цей момент", – з жахом пригадує Наталія.

Іван, Наталія та її мати вийшли з квартири, а от рідний брат жінки загинув.

"Я шукала Сергія (брата – ред.), пішла до його спальні, але побачила, що спалахнула пожежа. Моє серце стиснулося, і я зрозуміла, що його вже немає.

Я спробувала повернутися вдруге, але не змогла, тому що вогонь захоплював приміщення. Приїхали рятувальники. Я одягла малюка, ми були лише в піжамах. Все засипало.

Мама кричала: "Сергійку, синочку, де ти?" і лізла просто на завали. Її вивели, оглянули медики, зробили укол, а вона знову йшла на завали, кричачи", – пригадує Наталія Кір’янова.

Наталію разом з сином забрали до обласної лікарні. Водночас її матір потрапила до іншого медичного закладу.

"Мати кинула свій телефон мені в рюкзак. Через це я не знала, де вона, певний час ми її шукали. З’ясувалося, що у неї була закрита черепно-мозкова травма та пошкодження хребта. Її прооперували.

У лікарні малому зашивали ніжку, були порізи від скла. Крім того, у нього був сильний переляк. У мене ж були забої.

Брата ми теж шукали по різних лікарнях. Сподівалися, що живий. Приїхали ще раз до нашого зруйнованого будинку, рятувальники ще розбирали завали. Пам’ятаю, як дістали загиблу дівчинку років 11-12. Вона досі у мене перед очима. Я сподівалася, що Сергій вижив, але його ми знайшли, на жаль, в морзі", – зізнається Наталія.

Тоді у Запоріжжі часто лунали вибухи. Наталія каже, це вплинуло й на психологічний стан сина – він боявся навіть найменшого звуку та ні на мить не відпускав маму від себе.

"Мені здавалося, що я зійду з розуму, що ще один день в Запоріжжі я просто не витримаю. Я розуміла, що ми маємо щось шукати, тож ми вирушили шукати помешкання за межами міста, в області.

Чоловік тоді зміг приїхати з війни до нас. Ми їздили селами, сподіваючись знайти хоч якесь житло.

Коли вже майже втратили надію, нам посміхнулася удача. Ми зустріли хлопця, який розповів, що у нього є квартира, але вона потребувала ремонту. Мені було байдуже, я була готова на все, аби тільки не залишатися в Запоріжжі. У нас не було речей, тож ми сіли і поїхали", – каже Наталія.

За словами жінки, у квартирі не було меблів, лише поламана газова плита.

"Не було навіть стола чи ложки, щоб я могла погодувати дитину. Я тоді так плакала, не розуміла, за що нам це. Але ми змогли облаштувати квартиру своїми силами, а також завдяки допомозі небайдужих людей. Хто що міг, те й віддав. Так ми привели помешкання до ладу, щоб можна було жити", – зазначає Наталія Кір’янова.

Згодом родина переїхала до Чернівецької області.

Жінка скаржиться, з війною у їхнє життя прийшла чорна смуга.

"Ми пройшли крізь багацько труднощів. У нас повністю змінилися життєві цінності і пріоритети. Про житло будемо думати потім, найголовніше – це вилікувати дитину. Я можу поплакати, а потім беру себе в руки, вірю, що все налагодиться і колись ми забудемо це як страшний сон.

Справжнє щастя – це бути разом і бачити, що твоя дитина жива та здорова. А все решта можна придбати чи позичити", – запевняє Наталія Кір’янова.

Як повномасштабне вторгнення вплинуло на лікування дітей з онкозахворюваннями?

За словами виконавчого директора благодійного фонду "Таблеточки" В’ячеслава Бикова, повномасштабна війна значно вплинула на лікування дітей, які борються з раком.

"Війна не скасувала лікування дітей з раком. Проте вона зробила його набагато складнішим. Наприклад, блекаути: ми можемо посидіти 4 години без світла, але для дитини, яка залежить від кисневого концентратора, це неможливість дихати.

Погіршення економічної ситуації та втрата майна також мають значний вплив. Якщо раніше частина сімей могла собі дозволити необхідні ліки або процедури, то зараз через фінансові труднощі це може стати неможливим.

Окрім того, вплинула й відсутність авіасполучення. Для когось це просто незручність для подорожей. Водночас для дітей, хворих на рак, це може означати відсутність життєво необхідних ліків, які можна придбати лише за кордоном", – каже В’ячеслав Биков.

Через фінансові труднощі кількість родин та дітей, які потребують допомоги, зросла, додає виконавчий директор фонду "Таблеточки". Через скруту люди звертаються за простими речами, які до війни могли придбати самотужки.

"Війна сильно впливає на дітей, які лікуються від раку. Для них ці труднощі є подвійними, адже змушені боротися не тільки з недугою, але й з наслідками війни", – зазначає виконавчий директор БФ "Таблеточки" В’ячеслав Биков.

Віра Шурмакевич, "Українська правда. Життя"

Наразі сім'я Івана та Наталії Кір'янових переживає фінансові труднощі та потребує допомоги. Надаємо реквізити:

5168 7451 4819 4803 Кір'янова Наталія Геннадіївна