Тривали понад 13 годин: українські полярники показали, як відбуваються приливи й відпливи

Українські полярники показали, як змінюється рівень океану біля станції "Академік Вернадський".

Різниця мінімального і максимального рівнів води сягнула 1,8 метра, повідомили у Національному антарктичному науковому центрі.

На відео можна спостерігати за припливом і відпливом – періодичним підвищенням й зниження рівня води океану. Його знімали 5 листопада з 9:00 до 22:30.

За словами полярників, 1,8 метра – це зовсім небагато. Найвищі припливи у світі відбуваються в бухті Фанді на східному узбережжі Канади – до 18 метрів. На узбережжі Європи рекорд зафіксовували на півострові Бретань у Франції – 13 метрів.

На станції "Академік Вернадський" метеорологи проводять безперервні дослідження рівня моря за допомогою автоматичного мареографа і механічний добового мареографа Монро.

"Дані першого передаються автоматично кожні 15 хвилин через супутниковий зв’язок, а другого – надходять в електронній формі до НАНЦ, водночас паперові оригінали стрічок відправляють до Національного океанографічного центру Великої Британії", – кажуть полярники.

Також вони раз на добу роблять контрольні вимірювання за водомірною рейкою.

На стрічці мареографа видно добовий хід припливів і відпливів рівня моря – їх за добу біля станції відбувається до 2 разів. Коли в Антарктиці літо, відпливи спостерігаються у другій половині дня, взимку – у першій.

Як утворюються припливи та відпливи?

Як зазначають у НАНЦ, вони виникають через обертання Землі та вплив сил тяжіння Місяця і Сонця на океан.

"У точці під Місяцем внаслідок його більшого тяжіння утворюється "горб" з океанської води. Такий же "горб" виникає на протилежному боці планети (внаслідок меншого тяжіння). Коли через обертання Землі вони досягають суходолу, настає приплив.

Гравітація Сонця зумовлює схожий ефект, але висота сонячного припливного "пагорка" у 2,17 раза менша", – пояснюють дослідники.

Як розповідає Національне управління океанічних і атмосферних досліджень США, через більшу масу Сонця його гравітаційне тяжіння до Землі приблизно в 178 разів сильніше, ніж тяжіння Місяця. Однак останній розташований значно ближче, тому його приливне тяжіння сильніше.

Гравітаційні сили не лише притягують океани ближче до Місяця, але й фактично притягують усю Землю.

Коли відстань між двома об'єктами зменшується, сила тяжіння стає сильнішою. Це означає, що існує нерівномірне притягання між найближчою і найвіддаленішою до Місяця стороною Землі, а також всіма точками між ними.

Тобто гравітація трохи сильніше притягує найближчу до Місяця частину Землі, ніж її центр, тоді як у найвіддаленішій від Місяця точці сила тяжіння найслабша. В результаті – планета злегка витягується в бік Місяця, а вода на зворотній стороні утворює ще одну опуклість.

Якби не власна сила тяжіння Землі, що збирає її масу разом, планета розтягнулася б і розірвалася на частини.

Нагадаємо, полярники показали, як пінгвіни шукають інший шлях на берег під час відпливу.