Він просив фото у весільній сукні та зник за кілька днів: історія жінки, яка третій рік шукає зниклого безвісти нареченого

Вона знала, що вони будуть разом, ще в перший день знайомства. А він завжди прагнув бути поруч – навіть коли їх розділила війна.

Роман – 25-річний солдат 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького, який зник безвісти на Донеччині у червні 2022 року незадовго до ротації.

Відтоді його наречена Таня організовує заходи для родин зниклих безвісти бійців, відвідує мирні акції і робить все, щоб знову обійняти коханого.

Своєю історією дівчина поділилася в інтерв’ю для "Української правди. Життя".

"Ми вже сьомий рік разом, але останні чотири – на відстані"

Літо 2017 року. Таня познайомилася з Романом в селі Дмитровичі на Львівщині, звідки вона родом. Хлопець приїжджав туди грати у футбол і одразу сподобався Тані.

"Якось ми зустрілися у парку біля Академії сухопутних військ разом із друзями, і все закрутилось. Я сказала своїм подругам: "От побачите, колись ми неодмінно будемо разом". І ось ми вже сьомий рік разом, але останні чотири роки – на відстані", – розповідає 24-річна дівчина.

Роман навчався в Академії сухопутних військ, а потім за розподіленням потрапив на службу до 30-ї бригади. Він хотів служити в Силах спеціальних операцій, пройшов спеціальний курс, але не зміг перевестися.

Іноді Таня їздила до коханого на Житомирщину, де базувалася його бригада. Зустрічі були короткими, але незабутніми.

"Це були найкращі миті, проведені разом. Ми гуляли, проводили час разом, любили постріляти в тирі…Також мені подобалося приїжджати зненацька, як ось і було на його 22-річчя. Я приїхала зранку. Коли він мене побачив – подумав, що це сон. Мені допомагали побратими робити такі сюрпризи, що запам’ятовуються на все життя", – ділиться спогадами дівчина.

У 2021 році Роман вирушив на схід, а в новорічну ніч приїхав до Львова та освідчився коханій. Таня сказала "так".

День закоханих пара також провела разом. Та вони не могли подумати, що через декілька днів життя кожного українця кардинально зміниться.

"24 лютого 2022 року зранку, коли все почалося, я насамперед подзвонила до Романа зі словами: "Ти ж мені казав, що війни не мало бути", – розповідає Таня.

Жінка працює художнім керівником народного дому на Львівщині. Від початку повномасштабної війни вона разом з колегами розбирала гуманітарну допомогу з Німеччини. Інколи доводилося ночувати на роботі.

Також Таня почала допомагати бригаді коханого як волонтерка.

"Пам’ятаю момент, коли телефонував Роман й розповідав, що вони не мають їжі, залишився лише хліб й ніхто не приїжджає до них на позиції. До цього він ніколи не жалівся на відсутність їжі, завжди щось було. Ми зібрали все необхідне та дивовижним чином відправили хлопцям.

Пізніше я відкривала збір на тепловізор, який вдалося закрити за добу. А перед Великоднем знайшла для хлопців генератор. Шкодую, що тоді не поїхала з волонтерами до Романа, бо мене всі відмовляли. Якби ж я тільки знала, що в червні зв’язок обірветься – поїхала б не думаючи", – згадує вона.

"Можливо, не вийде тебе побачити в сукні", писав Роман

4 червня Таня була на примірці весільного вбрання. Тоді Роман попросив фото коханої в білій сукні.

Спочатку дівчина боялася надсилати фото, адже є забобон, що наречений не має бачити вбрання нареченої до весілля.

Та хлопець написав: "Можливо, не вийде тебе побачити в сукні, довго буду на позиціях". І Таня надіслала.

Закохані мали побратися у жовтні, але востаннє спілкувалися 7 червня, за три дні до запланованої ротації. Наступного дня татові Романа повідомили, що хлопець зник безвісти. Таня дізналася про це не одразу: мама дівчини розповіла їй лише за два дні.

"Усі дні після нашої останньої розмови мені було дуже тривожно, неспокійно, ніби відчувала щось недобре, бо не могла до нього додзвонитися.

Я не одразу повірила в те, що мені розповіли. Не могла зрозуміти, як людина може просто зникнути. Місяць після цього не пам’ятаю чітко свого життя, все було ніби у тумані", – пригадує Таня.

Рідні Романа розпочали власне "розслідування": телефонували у морги й лікарні, шукали родичів його побратимів, які теж зникли. Таня почала дуже багато молитися – лише у церкві вона відчувала спокій.

"Наприкінці червня я поїхала в монастир, у цей час друзі надіслали мені відео, яке поширили росіяни. Вони стверджували, що побачили Романа на цьому відео. Це було неможливо для мене, бо до цього декілька разів особисто його переглядала, але вимикала приблизно за три секунди до завершення відео, що поширили окупанти з українськими полоненими. Додивившись його до кінця, я побачила знайоме обличчя, це був мій Роман… Тоді я зрозуміла, що він, ймовірно, в полоні.

У мене є родичі, які говорили, що я ще молода, варто знайти собі іншого хлопця... Мене це обурювало. Я вірю, що Роман живий, і продовжую його шукати", – розповідає дівчина.

"Нам важлива медійність, щоб нас чули й бачили"

Щоб пережити розлуку з коханим, Таня вже двічі організовувала забіги "Біг замість Тиші" у Львові на підтримку безвісти зниклих військових. На цю ідею дівчину надихнули сім'ї азовців, які проводили схожу подію у Києві.

Перший забіг у 2023 році дівчина організувала спонтанно – від ідеї до реалізації пройшов лише місяць. Таня організовувала такий захід вперше, витратила чимало власних коштів.

"Мою ініціативу підтримали інші жінки, рідні яких також зникли безвісти з бригади. Без їхньої підтримки нічого б не вийшло. Під час підготовки я була постійно на нервах, дуже схудла", – пригадує Таня.

Але всі труднощі не були даремними: забіг пройшов успішно, і про 30 окрему механізовану бригаду тоді почуло чимало людей.

Разом з іншими жінками, які чекають зниклих безвісти бійців 30-ї бригади, Таня стала однією з героїнь виставки фотографки Наталії Нестеркіної "Нескінченна надія". Ці роботи побували навіть у США.

Організатори не думали, що фотовиставку побачать поза межами України, та у Львові виставку відвідав іноземний фотограф, який запропонував показати світлини жінок у Ризі та Чикаго.

"Ми не вагалися, чи варто показувати світлини за кордоном. Нам важлива медійність, щоб нас чули й бачили", – додає дівчина.

Щоб нагадувати про зниклих безвісти бійців 30-ї бригади, Таня також відвідує мирні акції.

"Мирні акції є неймовірно важливими. Є багато іноземних фотографів, які приїжджають на заходи й висвітлюють це в закордонних медіа. Також люди з плакатами є додатковим поштовхом для роботи наших структур.

Навіть якщо у вас немає військових в сім’ї, варто відвідувати такі заходи. Вони забирають небагато часу, але допомагають підтримати людей, які чекають своїх близьких", – розповідає дівчина.

У складні моменти Тані допомагає робота з дітьми у колективі сучасного танцю, адже діти – безтурботні й життєрадісні...

Дівчина постійно згадує минуле життя з коханим і любить переглядати старі фотографії, особливо з поїздки в Болгарію у 2019 році.

"Я працюю з дітьми, навчаю їх танцювати. Останні три роки ми разом їздили відпочивати на Чорне море. Я щоразу приходжу на місця, де ми були дуже щасливі разом. Готель у якому ми жили, навіть не змінився. Болгарія завжди навіює мені спогади про Романа", – пригадує дівчина з усмішкою на обличчі.

В очікуванні коханого Таня здійснила давню мрію – побувала в Чехії, Німеччині та Франції, куди давно хотіла поїхати, а також навчилася грати на барабанах.

"Можливо, вони допомагали мені відпочити емоційно, відволіктися від поганих думок", – каже дівчина.

Згодом Таня почала цікавиться відеомонтажем. Спочатку це було простим захопленням, а зараз – джерело додаткового заробітку. Також дівчина читає багато книг, які забирають чимало вільного часу.

Очікування коханого стало частиною Таніного ритму життя: дівчина щодня заходить у спільну групу з жінками, які також чекають своїх близьких, і кожного дня мріє про одне – почути хороші новини про Романа.

"Я живу й очікую, що нарешті настане цей момент, коли я почую його голос", – додала Таня.

Анастасія Боднар, спеціально для "УП. Життя"