Все змінюється, але не російська на вулицях. Чому американці допомагають Україні, і як на це впливають мова, скандали і корупція

"Тепер всі знаходять своє українство", – не з чуток знає американка українського походження, СЕО благодійного фонду Razom for Ukraine Дора Хомяк.

Вона – донька журналіста й історикині з Галичини, народжена у Нью-Йорку – віднайшла своє українство задовго до того, як це стало мейнстримом. А тепер спільно з директоркою БФ "Разом для України" Евою Курілець та сотнями інших українців та американців робить усе можливе задля підтримки України у війні проти РФ.

Благодійний фонд Razom майже 10 років допомагає українським лікарням, центрам психічного здоров'я, підтримує медиків та військових на передовій, а також співпрацює з американськими хірургами, які приїжджають в Україну для проведення складних операцій і навчання українських студентів-медиків.

Про забезпечення медиків на передовій, а також підтримку з боку американців і що на неї впливає – Дора Хомяк та Ева Курілець розповіли в інтерв'ю для "Української правди. Життя".

— Як часто ви буваєте в Києві і які зміни помічаєте в суспільстві, коли приїжджаєте?

Дора. Часто це питання ставлю сама собі. Я корінна нью-йоркчанка, і як СЕО Razom намагаюся приїжджати кілька разів на рік. Минулого року була частіше – 4-5 разів, що в цілому зайняло 2 місяці. Цього року трохи менше приїжджала. Але щодо змін… Я помічаю їх в широкому контексті.

Перший раз я приїхала до Києва ще у радянські часи, у 1989 році. І тоді я тут жила і працювала з 1991 до 1994 рік. Потім жила і працювала у США, а коли 10 років тому заснували організацію Razom, почала приїжджати частіше. І зміни завжди величезні. Змінилася і архітектура, і люди, і ставлення людей до людей, і як вони діють.

— А якщо говорити про період від початку повномасштабного вторгнення?

Дора. Вперше приїхала у червні-липні 2022 року. Потім був лютий, літо, потім осінь 2023-го, і от – тепер. У 2022 році у Києві не було людей. Зараз я бачу багато людей, родин, дітей. Це одна велика різниця. Більше крамниць, магазинів відкрито, все рухається.

Коли повітряна тривога, все якось функціонує. Якщо взяти проміжок від минулого літа чи навіть минулої осені дотепер, то я помітила, що коли була у квітні 2023 року – чула дуже багато української мови на вулицях. Тепер знову більше російської. То є зміна від квітня 2023-го до липня 2024-го.

— Як ви до цього ставитесь? Чому, на вашу думку, знову відбувся такий відкат назад?

Дора. Як людина, котра перестала розмовляти російською мовою і яка вважає, що мова є досить ефективним інструментом ідентифікації людей на глобальному рівні, я би воліла, щоби більше говорили українською. Я не буду примушувати нікого, але мені було б легше, бо я би краще розуміла людей.

Також це важливо з погляду бренду і розвитку країни, воно спрощує речі. Але я не за те, щоб примушувати людей. І я не знаю, чому так сталося. Можливо тому, що тепер в Києві більше людей.

Ева. Сильна сторона українців – швидкі ефективні рішення. Сильна сторона американців – вміння грати в довгу. Ви (американці) боїтеся, не вмієте ухвалювати швидких рішень, а у нас (українців) атрофована функція гри в довгу. Це стосується і мовного питання, і, наприклад, рішення залишатися в Україні.

Бо ж насправді хвиль виїзду з України є декілька, і це свідчить, що в кожного свій рівень терпимості: скільки ти можеш бути в невідомості. 

Дора. Цікаво. Бо не бачиш користі від того?

Ева. Ні, просто виснажуєшся. Ми – спринтери.

— Перейдемо до діяльності фонду. На чому зараз зосереджений Razom for Ukraine в Україні?

Дора. Від 2022 року ми опрацювали 5 постійно діючих програм: 2 більш активно діють поза межами України, 3 – в Україні. Поза межами України ми маємо повну професійну команду адвокації, яка працює над тим, щоб люди, котрі створюють закони в Америці і втілюють їх (Конгрес, Білий дім тощо), мали доступ до інформації про Україну і розуміли, чому важливо, щоб Україна і Америка далі співпрацювали.

Ми також займаємося культурною дипломатією, щоб люди мали емоційний зв'язок із сучасною Україною, щоб вони бачили тут потенціал. Щоб американці, котрі в більшості підтримують Україну, надалі її підтримували.

В Україні ми займаємося трьома напрямками: підтримка медиків і шпиталів на передовій різним обладнанням і знаннями. Ми працюємо з понад 400 госпіталями, підтримуємо громадські організації, зокрема в Херсоні, Харкові, Одесі.

Щоб ці community organizations покращували життя у своїх селах чи містечках, щоб громадяни України мали конструктивні зв'язки з владою, знали, як втілювати зміни ефективно – зараз і в майбутньому. Є понад 160 менших організацій, які ми підтримуємо різними способами: грантами, нетворкінгами, підвищенням кваліфікації тощо.

У фонду дві юридичні структури: одна в Америці, інша в Україні. Ева веде українську частину. Наш підхід – збирати гроші в Америці, купувати речі, вироблені в Україні, і доставляти їх у правильні руки. Те саме зі знаннями.

Ева. Зараз ми на етапі, коли розуміємо, що не підтримувати наших захисників просто неможливо. Тому працюємо з тим, що може рятувати їхні життя. У нас дуже потужний напрямок тактичної медицини: від навчання, тренінгів до забезпечення, евакуаційного транспорту, мобільних стабілізаційних пунктів тощо. Це коло порятунку життя.

Для українців не секрет, що в лікарнях іноді є додаткові "винагороди" для лікаря, є різні питання із закупівлями медичного обладнання, ухваленням рішень на різних рівнях... Ми всі усвідомлюємо існування цих проблем, але важливо не лише знати, що вони є.

Ми не є державою, щоб судити або якось обмежувати, але розуміємо, що підняття рівня освіченості, кваліфікації менеджерського персоналу лікарень дозволить їм більш ефективно діяти, бути більш прозорими для донорів і держави, зменшити рівень корупції. Тому ми організували курси для команд лікарень.

Одна людина на рівні лікарні може багато, але не все. Тому ми працюємо з цілими командами. І таких тренінгів було декілька хвиль. Ми працюємо з Києво-Могилянською академією, у нас є партнерські організації, які допомагають нам у цьому.

Також є декілька адвокаційних програм. Наприклад, ми адвокували інтереси дітей зі спінальною м’язовою атрофією (СМА). Ми домоглися того, що зараз вагітні можуть зробити скринінг на вірогідність того, що дитина може мати СМА.

Також є проєкт "Дихати". Ми об’єднали між собою фахівців на рівні міністерства, лікарень, громадських організацій, і адвокуємо інтереси людей з різноманітними легеневими потребами.

Дуже важливо не перебирати на себе функцію держави, але і не бути одним на полі. Тому ми стараємося для кожного проєкту шукати партнерські організації.

— Що ви постачаєте з медичного обладнання?

Ева. У нас – не побоюся цього сказати – найвищої якості і рівня комплектування аптечки і наплічники для медиків.

Ми прокомунікували з медиками на фронті, і розробили дизайни сумок, на яку можна ставати ногами, тягнути, і вона не розірветься. Турнікети, бандажі, все наповнення аптечки – обов'язково сертифіковане. Окремі комплектуючі закуповуємо в Україні.

Ми розробили кілька видів ранців. Наприклад, медику, який рятує своїх побратимів безпосередньо на лінії зіткнення, незручно мати величезну бандуру за спиною. Йому потрібен менший ранець, де буде все необхідне для порятунку життя. Тому ми розробили ранець на 16 літрів.

Для тих, хто займається евакуацією поранених на наступних етапах, є ранець на 23 літри. Там різна кількість предметів різного призначення. Також є рюкзаки на 16+ і 23+ літрів – коли ми доукомплектовуємо їх додатковими специфічними предметами. Це для тих, у кого вищий рівень кваліфікації, і вони працюють на специфічній ділянці зіткнення.

Далі – евакуаційний транспорт. На різних ділянках фронту – умовно, на Сумщині і Донеччині – різні ґрунти і по-різному здійснюється евакуація. Десь потрібен пікап, десь "швидка".

Ми обладнуємо їх ношами, можемо перероблювати всередині. Машина віддається у стані, коли там змінені, відповідно до сезону, колеса. Вона проходить повноцінну перевірку на СТО.

Ми завозили і броньований транспорт. Зараз почали працювати з мобільними стабілізаційними пунктами. Лінія зіткнення дуже гнучка, там руйнується інфраструктура, і немає будівлі, де можна стаціонарно надавати допомогу пораненим, яких щойно доставили з поля бою.

Проте можна вирити яму, привезти туди спеціальний контейнер, обладнаний хірургічним місцем, холодильником, обладнанням для переливання крові, портативними УЗД-апаратами, яких ми роздали вже понад 500 штук.

Маючи УЗД-апарат невеликого розміру, можна за допомогою телефона побачити внутрішню кровотечу і врятувати життя. Буває, що зовні не видно поранення, а насправді там розрив внутрішніх органів.

Це обладнання було в Україні в дуже обмеженій кількості, і багато лікарів просто не вміють ним користуватися. Якщо ми дамо їм крутий інструмент, яким вони не вміють користуватися, він ніяк не допоможе. Тому ми спершу обов'язково навчаємо медиків.

Дора. Ми маємо зворотний зв'язок і постійно адаптуємося до потреб. Наприклад, виробник стабілізаційних пунктів, про які казала Ева, – в Україні. Знову ж таки, збираємо гроші в Америці, купуємо необхідне в українських бізнесів і доставляємо. І тоді даємо виробникам зворотний зв'язок, кажемо: "Знаєте, ми поставили двері тут і тут, а нам кажуть, що краще там і там". І тоді наступна партія вже буде зі змінами.

— Ви спілкуєтеся з українськими медиками напряму. Про які найбільші проблеми вони говорять, чого їм не вистачає?

Ева. Потреба є шалена: ліки, евакуаційний транспорт, бо він постійно руйнується. Зараз велика потреба в РЕБ, аби захистити точки, де надається допомога, аби захистити евакуаційний транспорт, стабілізаційні пункти.

Також якщо говорити про військові госпіталі або ланку, коли вже триває евакуація, то є ще нестача фахівців. Я дуже часто чую, що бракує рук.

Але здебільшого в запитах машини, медикаменти. За останні пару місяців кількість запитів зросла шалено.

— Хотіла б зупинитися на аптечках. Якщо їх поділити на три рівні – умовно низький, середній і високий – що має бути в кожній з них?

Ева. Вона має бути. Аптечку постійно треба оновлювати. Більше того, іноді вона губиться, це війна.

Аптечки бувають різні. Деякі речі контрактуються на закупівлю, деякі приходять як допомога від інших держав. Тому, умовно, на різних етапах війни могли бути різні турнікети, бандажі тощо. Могло бракувати якихось предметів для повного комплектування аптечки.

Ми теж не можемо сказати, що весь цей період наповнення нашої аптечки завжди було однаковим. Я нею дуже пишаюся. Але я знаю багатьох хлопців, які мені дзвонили і питали: "Ева, а що це у вас за кубик якийсь в аптечці?" Кажу: "Ти серйозно?"

— Що то було?

Ева. Марля для тампонування. Просто вона спресована для того, аби займати менше місця. Це ж зручніше.

Дора. Треба більше концентруватися на процедурах, навчанні, користуванні – коли, наприклад, ставити турнікет. Бо ми говорили з деякими лікарями про те, що є (проблема) із турнікетуванням – люди знають, що є турнікет і його треба ставити, але дуже часто роблять це тоді, коли немає потреби.

Ева. І (загрожує) втрата кінцівки.

Дора. Не тільки це. Є ризик інфекції – і тоді можна померти не від кулі, а від інфекції. Через те наші тренінги і програми навчання такі важливі – ми вчимо тих, котрі вчать інших.

Ми всі кажемо, що Україна має діяти відповідно до НАТОвських стандартів. Але НАТОвські, або американські стандарти, побудовані з урахуванням того, що є захист з неба і людина за 30 хвилин може дістатися повноцінного шпиталю. А це не є умови цієї війни.

Тут треба перебудовувати правила дії, щоб, наприклад, якщо ти знаєш, що ця евакуаційна машина не приїде, немає вертольота, тоді треба по-іншому лікувати пораненого у ті перші пів години.

— Українські військові теж до вас напряму звертаються?

Дора. Так. Є певна процедура: спершу треба по емейлу, тоді оператори набирають телефоном. Щоб перевірити, чи все правильно: військова частина, люди, що печатки там, де мають бути. Але вони також хочуть просто говорити.

Ева. І насправді ця інформація нам дуже допомагає. Тому що ми розуміємо, що відбувається в тій чи іншій військовій частині чи на певних ділянках фронту. Я зараз не про детальну інформацію, хто куди суне.

Ми постійно з ними комунікуємо, коли йде доставка, наприклад, машини – це те, що зазвичай їде безпосередньо на лінію зіткнення. Військові допомагають скоординувати маршрут: "Сьогодні цією дорогою не їдьте", і доводиться об’їжджати. У нас двостороння допомога.

— Як Razom for Ukraine взаємодіє з владою? Вона вам радше допомагає чи просто не заважає?

Дора. Ми дуже хочемо, щоб влада ефективно функціонувала як в Україні, так і в Америці. Але ми не є владою чи політичною силою. Ми є неприбутковою організацією, яка дає громадянам України чи Америки можливість діяти.

Ми намагаємося створювати шляхи конструктивної співпраці. 27 липня, власне, відбулася перша конференція щодо фізичного, ментального здоров’я військових, яку ми зробили спільно з Міністерством оборони. І це вже приклад конструктивної співпраці.

Ми ділимося тим, що знаємо, щоб державні органи могли більш ефективно працювати.

Ева. Ми всі живемо в одному світі. Умовно: в одній квартирі, але у різних кімнатах. Ми стикаємося з одними й тими самими проблемами. Хочеться пожартувати: не заважають і добре.

Але якщо серйозно, то для мене дуже важлива мотивація тих чи інших вчинків або рішень. Наприклад, зміни в нормативні документи, які регулюють ввезення гуманітарної допомоги. Знаю, що було багато фондів, які просто за голову бралися. Це – жах, в тому числі в Америці. Ніхто не міг зрозуміти, чому такий супротив громадського сектору.

Ми були одними з перших, хто завіз гуманітарну допомогу за електронними деклараціями. Треба – ми робимо, бо така є вимога. Для мене дуже довгий час було актуальним питання (до влади): ви можете пояснити, для чого ускладнили цей процес? Тоді на одному з форумів представники одного з міністерств сказали: якщо ви передаєте велику партію хліба в Лисичанськ, Краматорськ чи ще кудись, то ви просто вбиваєте виробництво хліба тут. А через місяць або два, коли ви більше не привезете, (вітчизняного) виробника вже не буде.

Привезти їжу в Україні – це невиправдано дорого через витрати на логістику. Ми можемо купити тут їжу і роздати. Ба більше, підтримати виробництво тут. Але є деякі предмети, які неможливо виробити в Україні, або їх економічно доцільно везти з-за кордону.

— Доро, в одному з інтерв'ю ви сказали, що до 24 лютого 2022-го у вашої організації було всього до 4 тисяч донорів.

Дора. 3900 з чимось. Ми їх збирали аж 8 років.

— Так, а після повномасштабного вторгнення ситуація кардинально змінилася. Скільки донорів у вас зараз і які тенденції ви спостерігаєте? Розкажіть, як впливають на допомогу з боку американців внутрішні конфлікти в Україні. Події, до яких навіть не обов’язково причетна РФ – корупційні скандали, наприклад.

Дора. Воно впливає. У фонду є три великі категорії доходів. Перша і найбільша – individual donors. Це понад 200 тисяч людей, які хоча б раз донатили. Друга категорія – фундації або великі приватні фонди. Третя категорія – державні структури: USAID, європейські фонди. І всі три (категорії) змінюються з подіями і з часом.

Серед тих 200 тисяч американців активними є орієнтовно 10-20 тисяч. Пересічна (середня) сума донатів – 250-300 доларів. Проте кількість цих донорів зменшилася від 2022 року, і їхня поведінка змінюється залежно від подій.

З наших опитувань, більшість американців підтримують Україну, що би політики не говорили. Але при цьому більшість американців взагалі не цікавляться нічим поза своїми кордонами. Тут Україна, Франція, Австралія – все, що не є Америка, то треба перескочити.

Американець, який думає поза Америкою, то вже є щось. І треба, щоби він зрозумів, чому Україна йому важлива, чому боротьба за свободу тут є боротьба за свободу в Америці. Одна і та сама боротьба, одна війна. А що ми бачимо? За великим рахунком, у 2022 році багато людей давали (гроші) просто емоційно. Тепер менше. Але як прилетіло в "Охматдит", то люди активізувалися.

Коли стається якась гидотна подія, трагедія, створена Росією – коли легко зрозуміти, наскільки вона гидотна – люди реагують. А поза тим… Українці знають набагато більше про події в Америці, ніж американці про події в Україні.

Наша робота – тримати тих 200 тисяч людей, котрі фактично інвестували в Україну. Нам треба зробити все, що ми можемо, щоб вони надалі цікавилися Україною.

Щодо американської держави, то вона надає більше грошей. Але є певний конфлікт з інвесторами. Наприклад, Америка хоче, щоб тут були американські інвестори, щоб ті приїжджали і вкладали гроші, але Держдепартамент все ж оголосив найвищий рівень небезпеки – level 4 – do not travel (4-й є найвищим рекомендаційним рівнем Держдепартаменту США щодо загрози життю, у цьому випадку – через війну в Україні – ред.).

Якщо ти громадянка Америки і хочеш інвестувати в Україні, Держдепартамент каже – не приїжджай.

Ева. Чекай, "не приїжджай" і "не інвестуй" це різні речі.

Дора. Але інвестор хоче приїхати, помацати, подивитися. Тому це конфліктні речі. І здебільшого, якщо люди бачать Україну, яка вона є сьогодні – як можна не захоплюватися, не інвестувати, не донатити!

— Який був найбільший донат, якщо пам'ятаєте?

Дора. Від однієї особи від початку війни – 2 мільйони. Але це не одним махом.

— Як ви заохочуєте людей допомагати Україні?

Дора. Ця робота стає дедалі важливішою. Якщо люди чують ваші голоси, бачать українців, то це найбільш ефективний спосіб. Треба більше комунікувати і робити це творчо.

Ева. Я й сама, наприклад, не дуже хочу дивитися на жахіття і вбивства. Але це те, що відбувається тут. Тож треба знайти іншу мову і спосіб – показати маленькі історії перемог під час великої війни. Наприклад, про вчительку, яка не здається, коли починається тривога – їй оперативно треба зібрати всіх дітей, спустити в укриття і продовжити там вести урок, тому що їй важливо, аби ці діти навчилися читати.

Дора. Крім того, те, що створюється тут – книжки, фільми, фотографії, музика – треба показувати світу різними шляхами Україну, аби люди знайшли її через свої зацікавлення.

Наприклад, у нас є проєкт в Нью-Йорку – виставка Constructing Hope у Центрі архітектури, де тепер проходить виставка робіт українців. І на ту виставку йдуть архітектори. Але не тому, що хочуть знати щось про Україну, а тому що вони архітектори і хочуть вирішувати глобальні проблеми мовою архітектури.

Наш фонд сприяє, щоб архітектори, котрі створили ці роботи, поїхали до Нью-Йорка, поспілкувалися зі своїми американськими колегами і показали їм Україну. Я вважаю, що це буде важливим і ефективним способом сприяти подальшому розвитку України.

— Зараз багато українців за кордоном, зокрема у США. Як ви вважаєте, що може їх змусити повернутися додому?

Дора. Я дуже хочу, щоб ми сприяли цій стежці додому – щоб було куди (повертатися). Перше, що важливо – це безпека, потім – де жити, працювати, де дітей до школи брати. Я захоплююся Україною, бо вважаю, що вона може розв’язати проблему цілого інноваційного світу. Але треба створювати умови, щоб люди могли тут працювати.

Ева. Чим довше люди будуть там, тим вірогідність повернення буде зменшуватися. У нас постане питання не лише політики повернення людей, які виїхали, але мотивування народжувати тих, хто залишився. Але повертати людей потрібно, це дійсно важливо. Я дуже сподіваюся, що за цей час вони вивчать мови, отримають освіту і з новими крутими навичками повернуться відбудовувати Україну.

— Доро, розкажіть, будь ласка, як зв’язок з Україною підтримують у вашій родині, зокрема діти?

Дора. У мене двоє дітей, вони закінчили другий курс університетів. Дуже пощастило, що з їхніх 4-х до 14-15 років ми майже щороку приїжджали сюди. І вони виросли не як я, а зі своїм власним розумінням сучасної України.

З ними навчаються студенти з України, вони тримають зв'язок.

Нам минулого року вдалося разом приїхати в Україну на родинні канікули. Діти з чоловіком рвалися сюди.

У мене є супер секрет, як вдалося (підтримувати зв’язок з Україною для дітей – ред.) – коли вони народилися, у нас були няні з України. До цього ще й мій чоловік вивчив українську мову. Няні дуже освічені, розмовляли українською. По духу діти теж вбирали занадто багато, але я спокійно до того ставилась. (Сміється). Все це дало їм розуміння України.

— Як багато українців працюють у Razom for Ukraine?

Дора. 30 людей, що тепер працюють в Америці. Більшість із них мають зв'язок з Україною. Чи то вони, як я, народилися в Америці, але батьки з України, або бодай мама чи тато з України.

Ева. Зараз модно мати зв'язок з Україною.

Дора. Тепер всі знаходять своє українство. Дехто, буває, каже: "От мій дід казав, що він з Росії, але насправді, як виявилося – Сумська область". (Сміється).

— Імідж України у світі змінився.

Дора. Змінився. Тепер всі хочуть бути українцями.

Ева. Ми дуже resistance (стійкі) у боротьбі з bad guy, якого всі не люблять. Але у нас має вдатися.

— Ви потрапили до рейтингу Time. Що для вас означає це визнання?

Дора. Це означає, що у нас феноменальна команда, котра працює на health (сферу охорони здоров’я).

— Політичний аналітик Razom for Ukraine Даг Клейн в інтерв'ю Forbes розповідав, як друзі України допомогли запевнити Майка Джонсона (спікера палати представників США) погодити допомогу Києву.
Коли Razom знайшли людей, знайомих із Джонсоном, і з'ясували, який його улюблений уривок із Біблії, то розмістили білборд із цим віршем навпроти церкви в Луїзіані, куди ходить Джонсон.
На ньому був логотип Razom і фото церкви в Бердянську, зруйнованої російською ракетою.
Як часто доводиться креативити і знаходити персональні важелі на таких впливових людей заради допомоги Україні?

Дора. Це добре питання. Стосовно цього випадку – то були не тільки ми, а багато різних організацій і людей. Все, що ми можемо робити як організація – знаходити голоси в Україні і вливати ці ідеї в голови й душі американців.

Щодня наша команда у Вашингтоні іде в офіси конгресменів, сенаторів, працює з їхніми штабами, розуміє, які ваші теми важливі, що ви хочете втілити і як ми можемо допомогти у цьому.

Щоб кінотеатри в Америці показували фільми українського виробництва, треба показати їм, що можна продавати квитки на повний зал. Треба їхньою мовою говорити – купувати ті квитки, щоб зали були наповнені людьми.

Треба розуміти, що хвилює людей і цікавить.

Ево, хочеш щось додати?

Ева. За 2,5 року ми живі і працюємо. Ми креативні.

Діана Кречетова, "Українська правда. Життя"