Вона готує тіла померлих до прощання. Історія дніпрянки, життя якої змінив один похід у морг

"Я стираю відбиток смерті з обличчя померлого". Так описує свою роботу дніпрянка Олена Голоцван.

Її професії в Україні офіційно не існує, але за послугами люди звертаються постійно. Вже 7 років жінка працює танатопрактиком – готує тіла померлих до прощання.

І це не лише про макіяж – Олена береться за найскладніші випадки. Може сформувати частини обличчя зі спеціального воску та працює з тілами військових, які загинули на фронті.

Олена називає це своєрідною творчістю, тандемом життя та смерті. Та радіє, що її робота допомагає рідним померлих достойно провести їх в останню путь.

Під час війни, коли збільшується кількість смертей через травми, танатопраксія стає ще важливішою, ніж у мирний час.

"УП. Життя" розпитала Олену Голоцван про її робочі будні та бачення смерті.

"Люди бояться того, чого не розуміють"

Життя Олени змінилося у 2019 році. До цього часу вона шукала себе в креативній сфері: працювала в модельній агенції, організовувала івент-проєкти, очолювала журнал. Залишатися подовгу на одному місці було складно через запальний характер – каже, швидко втрачала інтерес.

Але одного дня Олена здійснила свою незвичну дитячу мрію, яка вказала їй подальший шлях у житті. Це був візит до моргу. Двері в закритий для пересічних людей світ відчинила подруга – власниця ритуальної агенції. Вона знала про бажання Олени, тому вирішила втілити його в реальність.

"У морзі подруга приводила до ладу тіло перед похованням. Разом із нами був санітар, який попросив мене допомогти. Страшно не було, але хвилювалася. Померлому зробили розтин, і я вперше побачила "багатий внутрішній світ" людини. Свідомість не втратила, не знудило – ніби й нічого не сталося.

Після маніпуляцій санітар попросив мене одягнути померлого. Сказав знімати рукавички, бо буде незручно. Я спершу відмовилася, але вони постійно чіплялися за підкладку піджака покійного, тому все ж зняла. Після цього кілька разів помила руки й більше без рукавичок не працювала. Тепер навіть коли готую, до м'яса чи риби без них не торкаюся", – згадує танатопрактикиня.

Тоді санітар сказав, що Олена залишиться працювати в цій сфері. Вона здивувалася, адже навіть не думала про це. Однак ці слова стали пророчими.

Невдовзі після такого "профорієнтаційного" заняття Олена зробила свої перші кроки у сфері та почала співпрацю з низкою ритуальних агенцій Дніпра.

"Це була унікальна послуга, про яку мало хто чув. Спершу отримувала багато хейту – називали збоченкою, некрофілкою, божевільною. Писали в соцмережах, що мене ніхто заміж не візьме, що від мене тхне формаліном. Люди бояться того, чого не розуміють, тому їм легше сказати, що я якась не така.

Але після наших пояснень вони поступово почали усвідомлювати, що насправді це – важлива професія. Я впевнена в тому, що роблю, тому на хейт уваги не звертаю", – каже танатопрактикиня.

За 7 років практики вона стала співвласницею ритуального дому "Церемоніал", пройшла купу навчань та сама почала ділитися набутим досвідом.

У 2025 році Олена стала першою українкою, яку в ролі спікерки запросили на конгрес танатопрактиків у Бельгії – замість росіян.

Зробити макіяж, зліпити ніс, додати об'єму очам

Олена готує тіло до прощання – тампонує, бальзамує, робить макіяж, реконструкцію обличчя тощо. Її завдання – надати померлому максимально натуральний вигляд, немовби він просто заснув.

Жінка завжди робить це у двох парах рукавичок, масці та халаті.

Висока температура повітря пришвидшує розкладання тіла, тому в теплу пору досить швидко з'являється трупний сморід. Щоб прибрати його, на відкриті ділянки тіла наносять спеціальні рідини, які підсушують шкіру – коагулянти. Якщо є рани – їх теж обробляють та заклеюють.

Олена радить зберігати тіла в морзі, щоб не доводити їх до стану, коли з'являється неприємний запах. А щоб призупинити процеси розкладання, варто вдаватися до бальзамування.

"Повне бальзамування в Україні практично не роблять – коли спеціальний апарат повністю замінює кров бальзамічною рідиною. Так тіло може зберігатися навіть місяцями.

Натомість я практикую порожнинне бальзамування за допомогою ін'єкцій – великим шприцом колю рідину в черевну порожнину. Саме там розташовані органи, які починають розкладатися першими. Бактерії, що живуть у кишківнику, починають активно виділяти гази. Також інколи роблю точкове бальзамування – проходжуся по відкритих частинах тіла, як-от шия чи руки. Але влітку через спеку потрібне саме порожнинне", – розповідає танатопрактикиня.

У середньому підготовка одного тіла займає 1,5-2 години.

Зазвичай Олена працює з уже одягненим померлим, який лежить у труні. Спершу застеляє одяг і подушку покійного, щоб нічого не забруднити. Потім – обробляє відкриті ділянки тіла, щоб на них не залишалося бактерій.

"Далі – залежно від стану померлого. Якщо треба зафіксувати щелепу, то підшиваю рот. З'являється красивий обрис підборіддя та шиї. Також можу трошки підколоти губи, щоб вони гарно змикалися. Відновлюю втрачені об'єми: для щік є ін'єкції, для очей – спеціальні напівсфери.

Після цих маніпуляцій наношу макіяж. Тоді починається гра – підбери ті засоби, що потрібні конкретно цій людині. Найбільше проблем із чоловіками – вони не фарбуються, тому важко підібрати тони, щоб макіяж був натуральним", – говорить Олена.

В її арсеналі є як звичайна декоративна косметика, так і спеціальна танатокосметика з бальзамувальними властивостями. Остання в Україні не продається – лише за кордоном.

Крім цього, танатопрактикиня може помити й пофарбувати волосся, зробити зачіску чи базовий манікюр.

Часом Олені доводиться бути скульпторкою. За допомогою спеціального танатовоску вона відновлює пошкоджені або й зовсім відсутні частини обличчя.

"Зліпити можна будь-що – ніс, вуха, очі. Для цього треба лише шпатель та фен. Око зробити не важко – в померлих вони закриті, тому треба просто виліпити форму. А от із носом, коли його зовсім немає, значно складніше. Він – одна з найважливіших деталей ідентифікації людини, недаремно люди після ринопластики сильно змінюються. Тому треба ще постаратися зробити схожий на оригінал", – розповідає танатопрактикиня.

Ці навички Олена розвинула вже під час повномасштабної війни. Найскладніші випадки в її практиці – це військові.

"Одного разу я готувала до прощання захисника, який після загибелі декілька днів пролежав у полі. Було досить прохолодно, тому тіло не розклалося, але звірі згризли йому пів обличчя – губи, щоки, ніс, очі. Залишилася тільки відкрита кістка", – каже жінка.

Вперше вона готувала тіло захисника до прощання 15 годин, але з практикою витрачений час зменшився втричі. Інколи тіла доводиться збирати по фрагментах.

Якщо час обмежений, Олена працює прямо в катафалку. Якщо є потреба – виїжджає навіть в інше місто. Із собою завжди носить "тривожну валізку танатопрактика" – зі шприцами, шпателями, голками, пінцетами, феном, препаратами, косметикою, рукавичками, масками.

Олена старається бути максимально автономною, тому бере навіть власні пакети для сміття, щоб швидко прибрати після закінчення роботи.

Попросити на виїздах може лише електроенергію, але завжди має при собі 20-метровий подовжувач.

"Був у мене випадок, коли дружина загиблого військового попросила приїхати в сусіднє місто в морг. Хотіла, щоб я привела тіло до ладу й дитина могла попрощатися з татом. На той момент чоловік був мертвим тиждень, а смерть настала через чадний газ, тому сильних зовнішніх ушкоджень не було.

Тоді мені подзвонили з моргу, щоб дізнатися, що я зібралася робити з померлим. Я пояснила, а вони відповідають: "Так він же згнив". Тіло весь час зберігали без рефрижератора, просто на вулиці. Я зрозуміла, що нічого зробити не можу. Перепросила у дружини, а сама потім ридала, бо було її дуже шкода.

Раніше я вже була в тому морзі, бачила умови. Після візиту хотілося себе закинути в пральну машинку, щоб змити запах. Сморід у носі стояв ще кілька днів", – ділиться Олена.

Саме родини військових зараз звертаються до неї найчастіше. Їм у ритуальному домі пропонують безкоштовний пакет послуг – роботу танатопрактика, зал для прощання, церемонімейстра та написання некрологу. Позиція Олени – бодай чимось допомогти родинам, які втратили близьких на війні.

"Бувають випадки, коли неможливо стриматися"

З тілами Олена працює без помічників, але інколи часу настільки не вистачає, що доводиться залучати допомогу.

У червні в Дніпрі росіяни вчергове атакували цивільну інфраструктуру, внаслідок чого загинули хлопчик, його мама та бабуся. Їхні тіла привезли до ритуального дому.

"На всіх загиблих було 3 години – по годині на кожного. Часу обмаль. Допомагала мені приятелька, яка дуже хоче бути дотичною до ритуальної сфери. Вона робила базу під макіяж – наносила консилер, щоб приховати синці. Коли я бралася за наступне тіло, не витрачала час на перший шар косметики. Працювали в чотири руки", – каже танатопрактикиня.

Для Олени на першому місці робота, а вже потім – емоції. Тому вона працює з усіма померлими, навіть із дітьми.

"Спілкуватися з родичами померлих для мене важче, ніж працювати з тілами. Тому намагаюсь цього уникати. Попри це, я завжди приблизно знаю історію померлої людини. Але бувають дуже важкі випадки, коли неможливо стриматися. У січні 2023 року ракета прилетіла по багатоповерхівці на Перемозі, де загинуло 46 людей. Ми ховали 15-річну дівчинку, яка проходила повз цей будинок у момент удару.

Я попрацювала з нею, зробила все красиво. Її мама зайшла й почала дуже сильно плакати та кричати. Казала: "Прокинься, вставай". Це надзвичайно важко витримати", – згадує Олена.

Танатопрактикиня береться за випадки майже будь-якої складності – інколи їй привозять тіла, в яких кінцівки окремо від тулуба. Але гнильні процеси – це табу. Тому Олена завжди просить фото померлого, щоб оцінити свої сили.

"Якось я взялася за тіло, яке вже почало гнити. Щось у родини пішло не за планом, тому працювала з померлим прямо в мішку, в якому його привезли. Обличчя зробила, але родичі все ж вирішили, що труна буде закритою. Запах був настільки сильним, що інакше неможливо було провести прощання.

Так, можна вимочувати тіло в спеціальних ваннах, але це дуже довго, дорого та потребує обладнання, якого в нас, та й загалом в Україні, немає. Зробити гарне обличчя – реально, але до труни ніхто не підійде, навіть якщо тіло обробити", – зазначає вона.

Невдовзі Олена відкриє власну школу танатопрактиків, де навчатиме професії з нуля.

"Близько 700 людей подали заявки на навчання – я не одна така "божевільна". Але зараз я – єдиний танатопрактик в Україні, який має три ступені європейської сертифікації. В мене є досвід, який можна передати іншим.

Можливо, хтось прийде з цікавості й не працюватиме у сфері. Але я впевнена, що ця професія в майбутньому розвиватиметься, і хочу, щоб її офіційно визнали в Україні", – зауважує жінка.

"Смерть не витримує неповаги до себе"

Професія неминуче відбилася на світосприйнятті Олени. З її слів, коли постійно бачиш померлих, неможливо не переосмислити екзистенційні питання, каже жінка. Смерті танатопрактикиня не боїться, а поважає та приймає її.

"Як я вже казала, люди завжди мають страх того, чого не розуміють. Боязнь смерті – це більше про те, що буде, коли нас не стане, а не сам процес. Нам важко усвідомити, що одного ранку ми не прокинемося, а життя продовжиться. І це дуже сумно.

Ми всі помремо. Змінити це неможливо, тому треба прийняти. Краще, щоб це сталося пізніше, але в наш час смерть може прийти в будь-яку хвилину. Я думаю, з війною змінилося ставлення до смерті багатьох людей, оскільки вона прийшла в дім майже до кожної родини. Ми живемо в прийнятті", – ділиться Олена.

Хоч вона з гумором на "ти", нахабні жарти про смерть вважає недоречними. Особливо з боку людей, не дотичних до ритуальної сфери.

"Смерть не витримує неповаги до себе. Я можу сказати, що в мене тихі клієнти, які ніколи не скаржаться. Але ніколи не жартую про конкретних померлих. Це неетично", – каже Олена.

Вона наголошує, що до тіла померлої людини треба ставитися так само, як і до живої. А свою роботу з ними називає "творчістю".

"Для мене творчість – це процес відновлення, реставрації. Коли ти бачиш результат. Коли "до" мала бути закрита труна, через яку родичі не змогли б попрощатися з людиною. Але ти стираєш з її обличчя смерть і біль", – пояснює танатопрактикиня.

Олена завжди спілкується з померлими, коли готує їх до поховання. Каже, інколи їй навіть доводиться "домовлятися" з покійними.

"Буває, що я починаю працювати, але все йде не так. Інструменти падають, косметика не лягає. Ніби й усе, як завжди, але щось не виходить. Тоді я кажу: "Це потрібно не мені, а твоїм рідним. Тому давай домовлятися: ти мені не заважаєш, а я роблю все швидко й гарно". Але інколи тіло – це просто тіло, наче всередині вже нікого немає.

Інколи під час роботи в голові починає грати якась пісня, яка мені ніколи не подобалася, я її ніде не слухала. І тоді кажу померлому: "А, оцю хочеш?" І вмикаю пісню", – говорить вона.

Олена розповідає, що не вірить в містику, а "працює з нею". Але поки вона не знайшла для себе чіткої відповіді на питання, що чекає на людину після смерті.

"Мені б хотілося, щоб це було просто як вимкнення. Раз – і все. Якщо загробне життя існує, то ти знатимеш, що хтось за тобою сумує, плаче. Я цього не хочу. А можливо, ми просто міняємо свій стан після смерті й уже не відчуваємо таких емоцій. Не знаю, поки ще ніхто про це не розповідав", – міркує танатопрактикиня.

На думку Олени, жити треба в моменті, оскільки це єдине, що ми можемо контролювати. Завтра може не настати, а всі відкладені плани – надзвичайно примарні.

"Жити – класно, кайфово, смачно. Нас же не просто так закинули на цю планету. Ми повинні почуватися щасливими й робити все для цього. Це єдине, що лишається. Якщо зранку прокинувся, значить сьогодні живемо", – переконана фахівчиня.

Вона наголошує, що не полишила б свою справу, навіть якби за неї не платили гроші. А в смерті бачить особливу, хоч і моторошну красу.

"Інколи дивишся на тіло й розумієш, що людина просто зупинилася. У ній немає ні болю, ні страху, ні страждань, ні думок. Щось у цьому спокої заворожує. Я роблю мертвих красивими – така собі колаборація життя та смерті.

Моя робота важлива, бо вона допомагає рідним померлих попрощатися з ними належним чином. І якщо завдяки цьому якійсь людині на тисячну відсотка стане легше, моя місія на цій планеті здійснена", – підсумовує Олена.

Альона Павлюк, "Українська правда. Життя"