Які крамниці об'єднують Забужко та Андруховича?
На їхню думку, сьогодні книгу серйозно витісняють Інтернет та телевізор. Цікавою була реакція людей - за півгодини флеш-мобу чи не до кожного з учасників підходили звичайні перехожі, питали: "А що це ви тут робите?". Деякі навіть пропонували дати грошей, мовляв, "Дєвушка, підіть, де-небудь поїжте".
Чи справді у світлі нинішньої інфляції оце протистояння "хліба і видовищ" стоїть аж так гостро?
Точно сказати, чи читають українці, ніхто не може. Президент ГО "Форум видавців" Олександра Коваль стверджує, що "ніхто в Україні не може сказати, скільки книжок видається, а головне - скільки їх продається".
Тобто судити, чи читають українці, можна лише "на око", або за результатами продаж книгарень.
Українці читають?
Думки письменників тут доволі песимістичні. Так, Оксана Забужко стверджує, що українці читають на рівні країн третього світу. Її критерій - читання у транспорті:
"В Європі та Північній Америці пасажир, тільки-но всівшись перед довгою дорогою, найчастіше виймає книжку, українець найчастіше виймає газету. І не дивно: адже в нас книгарень на цілу країну менше, ніж на одну Варшаву! На минулому тижні я виявила, що навіть в аеропорту Бориспіль у зоні Duty Free (а це, перепрошую, "обличчя країни"!) зник єдиний стенд із книжками, який там був, - найпевніший знак, що країна знаходиться "за межами Європи".
Юрій Андрухович зауважує, що оцінити ситуацію з читанням в Україні важко: "Дуже складно вивести якусь загальну оцінку. Безперечно одне: читають дедалі менше. Це не тільки в українців так, зрештою, це загальна тенденція".
Після розвалу СРСР українці стали читати менше. Принаймні, так бачить нинішні особливості читання в Україні письменниця Маріанна Кіяновська:
"За роки Незалежності Україна втратила майже 3 мільйони україномовних читачів, котрі стали заробітчанами. У селах і в маленьких містечках актуальна українська книжка стала практично недоступною, бо ліквідовано величезну кількість сільських бібліотек, практично всюди майже не оновлюються фонди.
На жаль, реалії є такими, що в деяких областях українські книжки можна купити тільки в одній-двох на всю область книгарнях. Українці читають менше, аніж хотіли би і могли би".
Більш оптимістично ставиться до українського читання Таня Малярчук: "Люди читають більше. Це прогресує з кожним роком. Коли я була в 11 класі, то було таке задуп'я, ліс непролазний. А зараз - все більше письменників на телебаченні, все більше книжок, все більше люди в метро читають".
"А я дівчина з книжкою"
Відтак, українці читають. Але хто саме? Як вирізнити в натовпі представників цього, здається, нечисельного виду? Та ж таки Таня Малярчук дає конкретні фізичні характеристики: "Це молода людина європейського типу. Тобто не можна точно визначити, з якої вона країни, вона нічим не відрізняється від молодої людині зі, скажімо, Польщі".
З іншого боку, Оксана Забужко радить не виводити "середню температуру по лікарні". На її думку, не існує типового українського читача: "Читачі, слава Богу, різні, як і письменники. Той, хто читає Любка Дереша, не стане читати Забужко, і навпаки. З любителів футболу й шахів не скласти "типового спортивного вболівальника".
Маріанна Кіяновська тут пропонує інший термін - "типовий покупець книг". Його особливість - радість від покупки: "Я думаю, що в Україні типовою є така ситуація - купування книжок як особлива подія, як радість, щось на кшталт цирку чи катання на каруселі в дитинстві".Чи справді це так? Директор книгарні "Смолоскип" Ольга Погинайко виділяє 2 типи покупців: "Наш постійний покупець - людина з вищою гуманітарною освітою, переважно чоловік в районі 30 років. Крім постійних покупців, є покупці з вулиці, які заходять до книгарні з бажанням витратити гроші".
Трохи інакше класифікують покупців у книгарні "Є". На думку Людмили Гайдук, консультанта книгарні, є дві категорії покупців: "Одні - люди російськомовні, котрі приходять і дивуються, що російські книги винесені в зал іноземної літератури. Інші свідомо цікавляться українською літературою та свідомо її купують. Вік покупців приблизно від 18 до 60".
Думки розділилися. Тому уявімо собі абстрактного покупця енного віку. Які книжки він купує?
У книгарні "Є" купують багато підручників, карт, енциклопедій. А от піки продажу художньої літератури припадають на вечори, коли проводять літературні презентації. Постійним попитом у звичайні дні користуються тексти Юрія Андруховича, Любка Дереша, Сергія Жадана, Марії Матіос та Оксани Забужко.
У книгарні "Смолоскип" все відбувається інакше: "Є три ситуації. Перша - приходить покупець і просить порадити щось із сучасної українською літератури, але легке, ненудне і веселе - тоді купують щось на зразок Сашка Ушкалова та Світлани Пиркало.
Друга ситуація - купують українську класику або наслідування української класики, наприклад, Марію Матіос. Третя - приходять люди, які шукають поезію. Хоча прозу купують більше, бо легенький романчик взяв, відкрив в метро - і вперед!"
Андрухович також вважає нормальним, що прозу купують частіше: "Це було б ненормально, якби поезію купували більше, ніж прозу. Гадаю, що йдеться перш усього про розважальні жанри - книжки, які легко читаються, наприклад, у транспорті. А також про нехудожні книжки - всілякі порадники, практичні посібники тощо. Де їх найбільше купують? На мій погляд, на так званих розкладках. Тобто це вулична торгівля, ближча до базарної".
Справді, не всі українці купують книги в книгарнях. Наприклад, поет та перекладач Ілля Стронґовський чесно зізнається, що не любить книгарень: "Скуповуюся переважно на книжкових імпрезах - і дешевше, і вибір ширший. Скачую теж дуже багато чого, але то переважно закордонні видання з мов, якими читаю".
Справді, клієнти книгарень дуже різні. Недільного ранку в одній з книгарень ми полювали на покупців, щоб почути vox populi.
Наприклад, Анна, 23 роки, перекладач, справді вірний споживач літератури - вона ходить у книгарні в середньому 3 рази на місяць. Зізнається, що любить атмосферу книгарень: "Тут цікаво. Альтернативою може бути Петрівка, але там унило і нецікаво, до того ж - це базар. Також мені приємно підтримувати європейську традицію ходити до книгарні".
В її споживчому кошику - нові романи українських прозаїків, перекладена українською мовою зарубіжна література та словники. Поезію майже ніколи не купує.
 |
| Сергій Жадан - один з небагатьох сучасних письменників, які користуються постійним попитом у покупців. Фото mig.com.ua |
Кіяновська це заперечує: "Фінансова вигода починається після накладів, які перевищують 10 000 примірників. В Україні письменників з такими накладами менше, ніж десять".
Стронґовський також, здається, поміняв профіль - він тепер більше перекладає: "Після народження дочки я справді майже перестав писати вірші, але це більше справа натхнення, а не людини. До того ж, друга поетична книжка вже готова до друку і чекає на видавця. А от перекладацтво дозволило почати втілювати давні читацькі мрії - побачити важливі мені книжки українською".
Як і Кіяновська, він заперечує більшу грошовитість перекладів порівняно з поезією: "Фінансовий бік, як і все у нашому книговиданні, то радше приємний бонус, аніж гідний заробіток".
Віталій, 33 роки, наявною на українському книжковому ринку ситуацією цілком задоволений: "На початку 90-тих придбати українську книгу було надзвичайно складно. Щоб знайти насправді вартісну книгу, доводилося оббігати мало чи не весь Київ - книгарні, розкладки, Петрівку...
А зараз є пропозиція - і, відповідно, попит. Також мені дуже подобається, що деякі книгарні мають систему дисконтних карт. У кожної книгарні є свій профіль, тому я точно знаю, що і де шукати - десь є гарний вибір довідникової та навчальної літератури, десь - найновішої художньої. Сьогодні я купив "Сарабанда банди Сари" Лариси Денисенко та "Кухня егоїста" Світлани Пиркало".
Цікаво, що збірки поезій він майже не купує, але регулярно читає нові вірші в Інтернеті на блогах улюблених поетів.
Війна світів
Здається, Інтернет та розвиток нових технологій має потенціал потіснити друковане слово... От і Юрій Андрухович вважає, що "Книжка мусить конкурувати з іншими носіями інформації і вона не завжди перемагає в цій конкуренції".
Хоча Олександр Ворошило, один із засновників видавництва "Буква і цифра", вважає, що і постійним користувачам Інтернету книжка потрібна так само, як і всім іншим нормальним людям: "Варто запитати, навіщо книжка взагалі. Звісно, можна книжки підкладати під диван чи прикрашати ними порожні полички...
Але книжка таки для того, щоб читати. Навіщо читати - це питання, яке вимагає окремої розмови. Однієї мотивації, яку можна було б застосувати до читання, як я підозрюю, немає. Читачі Інтернету, як не дивно, читають і книжки. Як і глядачі телевізору також дивляться кіно чи дивляться на те, як муха б'ється об скло".
Набагато простіше пояснює перспективи української електронної книги Ілля Стронґовський: "Українська електронна книга - досі рідкість, попри багатолітні заяви видавців і завдяки винятковій млявости наших книжкових піратів".
А от директор книгарні "Смолоскип" Ольга Погинайко припускає, що з появою дешевих електронних книг зникнення друкованих видань цілком можливе.
Українці, котрі звикли читати, процес читання пов'язують із тактильними відчуттями - запахом фарби, поверхнею сторінок. Книга, яку приємно тримати в руках - недешева. Скільки українці готові заплатити за книгу?
Оксана Забужко може заплатити будь-яку суму за потрібну їй книгу.
Маріанна Кіяновська розповідає, як колись купила в польській книгарні книжок відразу на 700 доларів: "Це просто-таки шокувало власника цього магазину... Згодом ми стали добрими друзями".
Олександр Ворошило називає інші суми: "Завжди були і будуть рідкісні книжки, фотоальбоми, букіністичні книжки, ціна яких може сягати 1000 гривень. Думаю, щодо "поточної" художньої літератури мене влаштувала б ціна до 70 гривень".
 |
| "Безперечно одне: читають дедалі менше. Це не тільки в українців так, зрештою, це загальна тенденція", - вважає Юрій Андрухович. Фото Дмитра Ларіна |
Таня Малярчук купила і з задоволенням читає Фаулза. Щоправда, в російському перекладі.
Ілля Стронґовський активно читає сучасну українську літературу: "Я вважаю себе споживачем ринку книгодруку - всі варті уваги новинки є в моїй бібліотеці".
А от Юрій Андрухович сучасну українську літературу не купує взагалі: "Книжки українських авторів я найчастіше отримую від них-таки в подарунок. Тому майже не купую.
Купив я натомість нещодавно кілька книжок із виданої росіянами серії інтерв'ю з культовими постатями західного кіно: Джима Джармуша, Тома Вейтса, Квентіна Тарантіно, Вуді Аллена.
Остання прочитана книга: польська антологія ZARAZ WRACAM - збірка найкращих сучасних польських текстів про "чуже" як "закордонне".
Маріанна Кіяновська пишається багатою бібліотекою, яка не поміщається у її квартирі, та колекцією безцінних видань з автографами авторів.
А перлина її бібліотеки - словник: "У мене є кілька дуже дорогих книжок. На одній з них ціна - 10 000 000 карбованців.
Оскільки це словник, я часом дивлюся на цю розкішну суму - і насолоджуюся. Але тоді це була дуже дорога книжка - здається, дві з половиною вчительські зарплати... Суто номінально це моя найдорожча книжка".
А з останніх відкриттів - нові українські автори: "Я останнім часом зараз постаралася перечитати авторів видавництва "Факт" - і зробила кілька відкриттів".
Оксана Забужко радіє, що перечитала "Міські повісті" Івана Франка: "Взяла до рук нове видання, зваблена обкладинкою, - і не змогла одірватися, поки не перечитала від дошки до дошки і "Для домашнього вогнища", і "Перехресні стежки".
В юності ця проза сприймалася зовсім інакше. Неймовірне задоволення - отак перечитувати класику!"
Різні письменники, різні читачі... З одного боку маємо літературу майже на будь-який смак, з іншого - читати її мають можливість переважно мешканці міст-мільйонників. Люди старшого, ще радянського покоління, нову літературу вже не сприймають. Зате її споживають молоді городяни та неліниві мешканці маленьких містечок та сіл.
Інші не читали і, напевно, не читатимуть нічого, крім текстів, передбачених шкільною програмою, та періодики... Як Україні виховати читача? Можливо, дієвим було б поєднання літератури та періодики - випуск літературного альманаху (а в ідеалі - не одного) з нормальною системою поширення, справді великим накладом, залученням авторів-дебютантів з усіх куточків України та притомним добором текстів?
 |
Автор - Ірина Славінська