Індустріальні пейзажі, соляні шахти і сучасне мистецтво: чому варто відвідати Соледар – розповідають місцеві

4889
30 квітня 2021

Соледар – невеличке містечко в Донецький області в 18 кілометрах від Бахмута.

Тут проживають трохи більше 11 тисяч людей, з яких майже чотири тисячі працюють на державному підприємстві "Артемсіль". Воно – найбільший виробник кам’яної солі в Центральній і Східній Європі й одне з найбільших у світі.

Саме завдяки солі місто добре відоме туристам. Вони приїжджають сюди переважно організованими автобусними екскурсіями, щоб побувати в унікальних соляних шахтах.

Найчастіше на цьому туристична програма й завершується. А дарма, переконані місцеві жителі, й радять не обмежуватися лише шахтами, а знайти час на прогулянку містом і околицями.

Соледару є чим здивувати: залишки прадавнього Пермського моря, індустріальні об’єкти, степ, бездонні озера і навіть "марсіанські пейзажі". А віднедавна – ще й твори сучасних українських митців, створені в межах арт-резиденції "Заземлення" від платформи культурних ініціатив ІЗОЛЯЦІЯ.

Посмотреть эту публикацию в Instagram

Публикация от IZOLYATSIA (@izolyatsia)

Але почати варто таки з соляних шахт. Тим паче, на початку квітня для відвідувачів відкрили найстарішу на Донеччині "Брянцівську копальню", що працює з 1881 року.

Від Карло-Лібкнехтівська до Соледара: трохи історії та історій

На мicцi сучасного Соледара ще з початку 18 століття були хутори бахмутських жителів. Вони приїжджали сюди, на річку Бахмут, на солеваріння – і залишалися тут жити. Так виникла зокрема й Брянцiвка.

Промисловий бум з видобуток солі почався в другій половині 19 століття, коли науковці, серед яких і геолог Олександр Карпінський, виявили біля Брянцівки величезні поклади кам'яної солі. Це привабило промисловців, які почали будувати тут соляні шахти.

Робота погоничів при завантаженні солі від бурильників. Фото "Артемсіль"

У 1881 році запрацювала перша Брянцівська копальна, а незабаром – ще п’ять. Довкола них виросло робітниче селище, яке 1926 року отримало назву Карло-Лібкнехтівськ – на честь одного із засновників компартії Німеччини Карла Лібкнехта.

Статус міста селище отримало у 1965 році. А у липні 1991 року – стало Соледаром.

За понад століття тут видобули більше 250 мільйонів тонн солі. На екскурсіях гіди розповідають, що це приблизно 3% усіх тутешніх покладів, та чи справді це так – невідомо.

Соляний рудник №7 вночі

"Колись тут була мілководна затока древнього Пермського моря, на місці якої близько 290 мільйонів років тому утворилися величезні поклади кам’яної солі, – розповідає місцевий краєзнавець та місцевий гід Михайло Кулішов.

Донецький регіон взагалі відрізняється від всіх інших регіонів своєю геологічною будовою.

До 2014 року за день-два можна було об’їхати і побачити всі геологічні епохи: від давніх гранітів у Приазов’ї, девонських відкладень Роздольненського заказника, через відкладення кам’яновугільного періоду, пермські, тріасові та юрські відкладення – і до палеогенових. Всі геологічні епохи в одному регіоні – наша родзинка".

Очисний забій. Фото "Артемсіль"

Саме містечко – невелике і має ті ж проблеми, що й сотні інших по всій Україні: недостатньо розвинена туристична інфраструктура, невеликий вибір розваг, не завжди якісний сервіс.

Але водночас воно має особливу привабливість – це компактне, чисте місто, яке дивовижним чином поєднує в собі красу степу й індустріальних споруд. 

"Людей, які вперше приїхали до Соледара, ми жартома просимо швидко сказати, як би називалися мешканці містечка, якби воно досі мало назву Карло-Лібкнехтовськ?

Озвучені варіанти завжди кумедні, а ми жартуємо, що у корінних карлолібкнехтовчан з дитинства не було проблем із дикцією і всі логопеди тут були без роботи, –  розповідає сімейний лікар з Бахмута Тарас Коваль.

Соледар справляє враження чистого та небідного містечка, але доволі провінційного: тут немає особливих розваг. Навіть нечисленні кав’ярні навряд задовольнять ваші кулінарні вимоги.

Проте тут все ж можна отримати свою порцію естетичного задоволення. Наприклад, торік сюди переїхала платформа культурних ініціатив ІЗОЛЯЦІЯ – і це відчутно пожвавило культурне життя міста".

Промисловий бум з видобуток солі почався в другій половині 19 століття. Фото "Артемсіль"

Журналістка з Бахмута Гаяне Авакян радить добре спланувати поїздку в Соледар і за можливості побачити ще щось, крім соляних шахт. Хоча вони – пункт номер один для відвідування.

"Спуск у соляні шахти – це справді унікальний досвід, який неможливо повторити в жодному іншому місті в Україні", – говорить вона.

Соляні шахти Соледару

Донедавна для відвідувачів була відкрита лише одна соляна шахта, в якій вже давно не ведеться видобуток солі.

Туристи у спеціальній кліті спускаються на глибину майже 300 метрів – і потрапляють у дивовижний світ. Їм показують музей солевидобутку, соляне футбольне поле, самородний кристал солі розміром з людський зріст, скульптури, створені місцевими майстрами.

Туристів ведуть у величезну залу, де часом проходять симфонічні концерти. А в 2003 році тут вперше у світі відбувся підземний політ на повітряній кулі.

Футбольне поле в камері 41-біс. Екскурсійна шахта

"На екскурсію в соляну шахту я не раджу одягати речі темного кольору: тут вже не ведеться видобуток, але сіль помітно осідає на одязі та взутті, – радить сімейний лікар Тарас Коваль.

Не варто туди спускатися й тим, хто боїться закритого простору: підземні галереї там величезні, але раптом що, вийти звідти у будь-який момент ви не зможете.

Треба враховувати і те, що дітей до 10 років у шахту не пускають – з питань безпеки. А ось підліткам тут буде цікаво: вони зможуть наробити селфі й одразу запостити їх у соцмережі (у шахті є інтернет) та пограти у футбол на величезному полі, де замість трави сіль.

Як і в будь-якому музеї, вам буде цікаво дивитися, але інколи нудно слухати. Хоча велич природи, застиглої у вигляді соляних хвиль глибоко під землею, вражатиме й без пояснень.

Часто тут бувають військові. Думаю, такі екскурсії треба включити в обов’язкову програму виховної роботи в армії: бійці, що захищають цей край, мають бачити його красу, знати історію і розуміти цінність.

Особисто для мене шахта це місце ментальної сили, коли у тиші й темряві ти усвідомлюєш глибинний зв’язок всього на цій планеті. Бо колись це була вода. Тепер твердь. А потім можливо – все перетвориться на солоний пил..."

Вхід до підземного спелеосанаторію

На початку квітня 2021 року "Артемсіль" відкрила для відвідувачів "Брянцівську копальню" – найстарішу соляну шахту Донбасу. Екскурсія проходить на глибині 200 метрів і триває дві години.

Туристам показують діючу соляну церкву, цінні експонати, пов’язані з історією солевидобутку, оригінальні фотозони, зони зі світловими ефектами, багатотонну соляну глибу-трибуну, прозорі монокристали, соляні барельєфи та скульптури.

"Новий маршрут дуже відрізняється від старого, – розповідає журналістка Гаяне Авакян.

У шахті досі добувають сіль, там стоять вагонетки і частина галерей прорублена спеціальними комбайнами, але водночас там є галереї, в яких можна побачити, як видобували сіль раніше. Не комбайнами, а буро-вибуховим методом. Через це стіни тут мають зовсім інший рельєф і структуру. І це дуже автентично й круто виглядає. Цього не побачиш в сучасній шахті.

На новому маршруті так само є музей, але він зроблений у нішах широкої соляної галереї, всі експонати тут класно розташовані й підсвічені. Загалом тут все організовано більш сучасно й продумано".

Місце відпочинку в екскурсійній шахті

Відвідувачі знаходять під ногами маленькі кристали солі й забирають їх із собою як сувеніри, а біля шахт можна придбати вирізані з солі лампи і скульптури на будь-який смак.

Любителям промислового туризму й індустріальної фотографії теж є чим зайнятися в Соледарі, окрім спуску в соляні шахти.

"Тут цікаві індустріальні пейзажі. Це металеві капри, це величезні промислові комплекси, наземні споруди соляних шахт. Це рудники №4 і №7. Вони вражають.

Любителі індустріальної фотографії зацінять Соледар", – переконаний Михайло Кулішов.

Вироби з солі, які продають біля екскурсійної шахти

Провальні озера й Юрчина гора Соледару

Колись тут був Харламівський соляний рудник, глибина його виробок сягала 169 метрів.

Під час Другої світової війни рудник затопило водою, а на поверхні утворилися шість воронок-проваль, заповнених розсолом. Це і є відомі провальні озера.

Їхня глибина сягає ста метрів, але вода настільки солона, що пірнути надто глибоко навряд вийде.

Цікаво, що температура води на поверхні водойм – близько 20°C, а на глибині семи метрів – вже 40°C. Чому так – невідомо.

Влітку місцеві люблять тут відпочивати і купатися. Утім, ця розвага вважається небезпечною: шахта затоплена не остаточно і в будь-який момент може обвалитися далі.

Посмотреть эту публикацию в Instagram

Публикация от IZOLYATSIA (@izolyatsia)

"Провальні озера мають великий туристичний потенціал, але наразі, на мою думку, там не вистачає засобів безпеки, – зазначає заступниця директора Соледарської загальноосвітньої школи №13 Наталя Тищук.

Воронки глибокі, а їхні краї глиняні, тож я не впевнена, що вони безпечні.

Думаю, ці озера варто добре дослідити і, скажімо, розробити спеціальні програми для професійних дайверів. А поки насолоджуватися ними як прекрасним пейзажем".

Одне з солоних озер на Проваллі (Харламівська копальня)

Наталя Тищук радить звернути увагу і на горбисту місцевість, на якій розкинулися спальні райони міста. Соледарці називають це місце Юрчиною горою і часто приводять сюди гостей.

"Юрчина гора розташована неподалік відкритої для відвідувачів соляної шахти, недалеко від центру міста. З неї відкривається чудовий краєвид на шахти, на всі ці промислові споруди, тож любителям індустріальних пейзажів варто тут побувати.

Але водночас звідси чудово видно степи Донеччини. Весною вони неймовірні – все квітне", – розповідає Наталя Тищук.

Степи Соледару

Соледарці настільки звикли до степового пейзажу, що не одразу згадують його серед  туристичних цікавинок. Але погоджуються, що степ варто побачити, особливо весною, коли він квітне і вкривається ковилою.

Особливо цей безкраїй рівнинний простір вражає туристів з гірської місцевості й великих міст.

"Для мешканців Соледару це звичні пейзажі, вони вже особливо не реагують на красу степу, – зазначає краєзнавець Михайло Кулішов.

Сам я багато гуляю на природі, часто ходжу в степ. Дикі місця мене завжди надихали і надихають. Я отримую величезне задоволення від того, що знайомлю людей із місцями, не включеними в стандартні екскурсійні маршрути. Мені хочеться, щоб люди побачили й відчули красу нашого регіону".

Якщо ви вже вийшли за межі міста і налаштовані дослідити околиці, то Михайло радить обов’язково оглянути ще руїни розсолопроводу "Новий Карфаген", гіпсовий кар’єр і карстові провали.

Випалений степ на Новому Карфагені

Розсолопровод "Донсода-Карфаген" і гіпсовий кар’єр Соледару

Недалеко від сучасного Соледара, на правому березі річки Мокра Плотва, у 1911 році був створений солепромисел, який пізніше отримав назву "Новий Карфаген".

Його розсоли, отримані шляхом розчинення солі водою, використовували для виробництва соди.

З 1912 року цей розсіл подавався по 38-кілометровому трубопроводу на завод "Донсода", що біля Лисичанська. Між "Новим Карфагеном" і Лисичанськом побудували чотири перекачувальні станції. На той час це був найдовший у світі трубопровід.

У 2012 році содовий завод збанкрутував – і розсолопровід припинив своє існування. Залишки труб викопали, а землю зорали і засіяли пшеницею. Але дещо збереглося.

Східно-Михайловський гіпсовий карьер

"Варто побачити Волчеярівську перекачувальну станцію, вона дуже цікава, – радить Михайло Кулішов.

Там збереглися наземні споруди електричної підстанції, побудовані зі старовинної червоної цегли.

Також раджу оглянути будинки і лікарню, побудовані бельгійцями у Лисичанську. Всі вони розташовані довкола содового заводу".

Діючий Західно-Михайловський гіпсовий карьер

Любителям незвичних пейзажів і промислових об’єктів варто побачити і гіпсовий кар’єр. Він розташований на східних околицях міста. Потужність гіпсового шару тут – від 8 до 37,5 метрів. Дехто називає гіпсовий кар’єр марсіанським пейзажем. Також у цій місцевості можна побачити живописні карстові провали.

"Виходи гіпсових порід тягнуться від околиць Соледара до села Трипілля, там багато різноманітних кар’єрів і, звісно, печер і підземних виробітків", – пояснює Михайло.

Солонець трав’янистий

"Марсіанські пейзажі" на околицях Соледара можна побачити й у серпні-вересні, коли місцева рослина – солонець трав’янистий – набуває багряного кольору.

"У нас є проєкт "Шлях, позначений сіллю". Ми пишемо білу історію регіону на противагу чорній, тобто робимо акцент на солі, а не на вугіллі, з яким цей регіон переважно асоціюється, – розповідає Яна Синиця, засновниця турагентства "Лазурит" і одна з розробниць маршруту "Шлях, позначений сіллю" (Лиман).

Ми довго думали, який символ обрати для проєкту, і зрештою обрали солонець трав’яний. Це унікальна рослина, яка росте виключно на солоному ґрунті. Саме за нею наші предки колись шукали сіль. 

В околицях Соледара є цілі зарослі солонця. Восени рослина набуває насиченого червоного кольору – і це додає пейзажам нереальності. Ці багряні галявини ідеальні для тих, хто шукає незвичні краєвиди. Світлини звідси виходять дивовижними".

ТАКОЖ ВАМ БУДЕ ЦІКАВО: Неочікувана туристична Донеччина. Як Яна Синиця з краєзнавцями готує регіон до початку сезону

Яна Синиця додає, шо Соледар і околиці наскрізь пронизані соляною спадщиною й історією. 

"Не варто фокусуватися виключно на шахті, досліджуйте, цікавтеся, відкривайте щось нове.

Я наполегливо раджу трикутник "Бахмут – Соледар – Лисичанськ", він ідеальний для людей, які люблять інтелектуальний туризм", – підсумовує вона.

Посмотреть эту публикацию в Instagram

Публикация от IZOLYATSIA (@izolyatsia)

Платформа культурних ініціатив ІЗОЛЯЦІЯ

Вже майже рік в Соледарі є місце, куди можна прийти за спілкуванням, новими знаннями і сучасним мистецтвом. Це – платформа культурних ініціатив ІЗОЛЯЦІЯ.

Вона була заснована 2010 року в Донецьку на території колишнього заводу з виробництва ізоляційних матеріалів. Звідси – і назва.

Влітку 2014-го озброєні представники самопроголошеної "Донецької Народної Республіки" захопили територію ІЗОЛЯЦІЇ й організація була змушена покинути місто.

Спочатку фонд розмістився у Києві, але влітку 2020-го повернувся на Донбас, у Соледар.

Першим масштабним проєктом ІЗОЛЯЦІЇ на новому місці стала серія короткострокових резиденцій для митців "Заземлення", яка триватиме до серпня.

Її мета – мовою сучасного мистецтва привернути увагу до екологічних і соціальних проблем у регіоні, спровокованих людською діяльністю.

Посмотреть эту публикацию в Instagram

Публикация от IZOLYATSIA (@izolyatsia)

Митці протягом тижня живуть у Соледарі й працюють над мистецькими проєктами, які потім залишаються у місті.

Починаючи з січня, тут вже побували митці з Києва, Теребовлі, Львова та інших міст. Вони працювали над інсталяціями, відеопроєктами, саунд-артом, текстами. Зустрічалися з місцевими жителями, читали лекції, ділилися досвідом.

Цікаво, що саме в соляних шахтах Соледара у 2011 році було започатковано один з перших проєктів ІЗОЛЯЦІЇ – проєкт всесвітньо відомого китайського художника Цая Гоцяна "1040 метрів під землею", якого надихнула історія вугільної та сольової промисловості Донбасу.

Посмотреть эту публикацию в Instagram

Публикация от IZOLYATSIA (@izolyatsia)

"Ми вже можемо показати проєкти деяких наших резидентів. Наприклад, соляну скульптуру Валентини Бєро чи кінетичну скульптуру одеського художника Василя Дмитрика – помаранчеві хвилі, – розповідає директорка ІЗОЛЯЦІЇ Оксана Саржевська-Кравченко.

У травні ми плануємо поставимо в міському парку скульптури українського митця Астіана Рея, зараз отримуватимемо дозвіл на це. Будемо намагатися додавати місту культурних об’єктів, які би зацікавили і місцевих, і туристів.

Крім того, команда ІЗОЛЯЦІЇ завжди готова показати відео з мистецькими проектами, що ще в роботі, розповісти про плани, поділитися інформацією та корисними лінками. У нас є власний простір, у який вже можна приходити.

Місцевим жителям ми пропонуємо лекції та публічні події на тему сучасного мистецтва. У нас є лекційна програма для молоді – що таке сучасне мистецтво, чому воно потрібне, як з ним працювати тощо.

Також ми розповідаємо молоді про різні можливості: онлайн-табори, стипендії, гранти тощо.

Резиденти "Заземлення" часто залучають підлітків до роботи над мистецькими проєктами, як це зробили київські художники Юрій Кручак і Юлія Костерєва, які представляють мистецьку ініціативу Open Place, і мистецький дует з Києва @shallow_wat та @some_static_pictures – Ірена Тищенко і Тетяна Павлюк.

Заходьте, влітку ми завершимо ремонт і зможемо показати більше мистецьких робіт наших резидентів".

Місцеві жителі впевнені: Соледар обов’язково вам сподобається, головне – досліджувати місто та його історію, гуляти, спілкуватися і руйнувати стереотипи.

Марія Семенченко, спеціально для УП.Життя

Всі фото знайдені у вільному доступі

Вас також може зацікавити:

Не варто чекати відпустки. 10 причин, чому подорож на вихідні – вдала ідея

Подорож українськими селами, що вражають

Подорож українськими садибами: мандри сповненні таємницями

7 речей, які варто зробити під час подорожі у нове місто

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.

Також ми ведемо корисний Telegram-канал "Мамо, я у шапці!".



powered by lun.ua