Навколо світу за 280 днів. Неймовірна історія мандрівника Артемія Суріна

Громадянина України Артемія Суріна звинуватили у шпигунстві проти Ісламської Республіки Іран. За таке дають або довічне ув’язнення, або смертну кару.

Він фільмував дроном руїни старого туристичного міста, мав на це спеціальний дозвіл, що, втім, не завадило іранським поліцейським запідозрити мандрівника у шпигунстві.

Далі були багатогодинні допити, поліцейський відділок, суд та суцільне ігнорування прав людини. А ще – багато тривоги і гнітючого відчуття несправедливості.

На щастя, з тюрми Ірану Суріну вдалося вибратися, і мандрівник продовжив свій шлях до завершення навколосвітньої подорожі. Він встановив 4 національні та 2 світових рекорди.

Як це відбувалося і що, окрім тюремних стін, він побачив за 280 днів навколосвітки, Артемій Сурін розповів "Українській правді. Життя".

Артемій в Австралії. Чоловік ніяк не міг зважитись на навколосвітку – постійно щось зупиняло.

Для чого їхати в навколосвітню подорож

Коли Артемій вирушав у мандрівку, то хотів зрозуміти декілька речей.

– По-перше, я хотів для себе зрозуміти, планета велика, чи мала.

По-друге, дізнатись, про що мріють люди на різних континентах. Спершу мені здавалося, що всі ми дуже різні. У нас різний колір шкіри, ми говоримо на різних мовах, у нас різна ментальність, ми навіть віримо у різних богів… Здавалося, що може об’єднувати українця з бедуїном або з полінезійцем? – розповідає Сурін.

Ми всі більш схожі, ніж відмінні. Ми всі – про одне. Фото зроблене в Австралії

Та коли мандрівник говорив з людьми на всіх континентах, то зрозумів, що на планеті всі ми мріємо та переживаємо про 5 основних речей: здоров’я, сім’ю, любов/стосунки, самореалізацію і подорожі.

– Про це мріють й ісламіст з автоматом, і індієць у Перу, і працівник антарктичної станції, який по року сидить серед пінгвінів.

Я зрозумів, незважаючи на всі відмінності, які нам нав'язує сучасний соціум, медіа, політики, насправді – ми всі більш схожі, ніж відмінні. Ми всі – про одне.

Як визріла ідея Великого Кола

Артемій народився в простій сім’ї. Його мати все життя працювала вихователькою в дитячому садку, батько був викладачем.

– Я міг мандрувати тільки у своїх фантазіях. Якось батько приніс книги Жюля Верна. Потім були Джек Лондон, Сабатіні, Дефо і Дюма. Я поринув у ці книги. Ще з того часу стартувала моя навколосвітка. У мріях.

Море Сурін вперше побачив лише у 20 років.

Згодом став молодим успішним бізнесменом – займався юриспруденцією. А потім вийшов з бізнесу – зрозумів, що не хоче присвячувати своє життя лише зароблянню грошей і погоні за успіхом.

Артемій сформував ідею One Life, розвинув її у міжнародне тревел-комм’юніті. Фото зроблене в пустелі Сахара

У 28 років Артемій сформував ідею One Life, розвинув її у міжнародне тревел-комм’юніті та створив компанію, яка організовує нестандартні подорожі по всьому світу.

– У нас одне життя, один шанс, нам усім хочеться жити його максимально наповнено, корисно, яскраво. Створювати, розвиватися, досягати цілей, втілювати мрії, міняти світ навколо на краще. One Life – це комм’юніті open-minded people, – пояснює мандрівник.

Упродовж наступних 9 років чоловік ніяк не міг зважитись на навколосвітку – постійно щось зупиняло.

– Кожного року було щось важливе: бізнес, проекти, нескінченні справи... Але відкладаючи на потім, потім і потім, я розумів, що цю мрію можна так і ніколи не здійснити.

Коли в 2016 році не стало мого батька, я усвідомив, яке швидкоплинне і непередбачуване життя, по-справжньому усвідомив, що час – найцінніший ресурс і актив.

Тоді я і зрозумів: час прийшов, а ідеальних умов і обставин не буде ніколи. Потрібно їхати, інакше у старості не пробачиш собі загублену мрію.

Артемій вирішив їхати за суворими канонами Британського королівського географічного товариства, які склали більше 100 років тому. Фото зроблене на острові Пасха

Навесні 2018-го Сурін інтенсивно готував маршрут: як перетинати океани, що робити з візами, де які кордони, і як краще їх пройти.

– Спершу потрібно було вирішити в якому напрямку рухатися. Варіантів небагато – на захід або на схід.

На сході Росія і Китай. Це дві дуже великі країни. На заході на такій же за розміром території ти можеш побачити багато країн і різноманітну культуру.

Росію я навіть не розглядав, та й в’їзд до цієї країни мені заборонений.

Артемій вирішив їхати за суворими канонами Британського королівського географічного товариства, які склали більше 100 років тому.

Що це означає?

1. Жодних авіаперельотів.

Можна використовувати тільки наземний транспорт та свої ноги.

2. Побувати на всіх континентах планети Земля.

Це значно ускладнює логістику, тому що дістатися тієї ж Антарктиди не так вже й легко.

3. Стартувати з однієї точки і туди ж повернутися.

Відправною точкою був Київ.

4. Перетнути всі меридіани.

– Звісно, можна стояти на Північному чи Південному полюсі, зробити три кроки і "здійснити" навколосвітку. Щоб мандрівники не хитрували, товариство вирішило, що дистанція між найпівденнішою та найпівнічнішою точками має бути не менше 10 тисяч кілометрів.

Артемій за 280 днів подолав більше 100 тисяч кілометрів.

5. Двічі перетнути екватор у протилежних напрямках на різних континентах.

6. Безперервний шлях.

Ти не можеш повернутися назад чи робити навколосвітку за декілька етапів. Рух тільки вперед.

За словами мандрівника, навколосвітню подорож можна здійснювати і без таких строгих правил.

– Ці правила, з одного боку, олд-скул, але з іншого, вони нівелюють будь-яку можливість завдяки прогресу, авіації чи іншим хитрощам зробити навколосвітку "не true".

Відвідайте далекі місця, де збереглась самобутність. Архіпелаг Сан-Блас

Та й, каже Артемій, неможливо повноцінно відчути Землю, якщо ти просто її облетиш.

– Сидячи у кріслі на висоті 10 тисяч метрів і "заїдаючи" свою навколосвітку бургером, ти втрачаєш контакт із планетою, втрачаєш можливість бачити, як поступово змінюється усе – від природи до кольору шкіри людей, до розрізу очей, до менталітету, до мови, до традицій, архітектури і їжі.

Саме безперервний навколосвітній шлях дає цілісність сприйняття і людей, і країн, і нашої планети.

Що бере з собою людина у подорож на 280 днів

Паспорт, смартфон, кредитні картки, і одяг, в якому ти стартуєш. Це все, що сьогодні потрібно мандрівнику, сміється Сурін.

– Я взяв забагато. Мав дві сумки, дуже велику аптечку. Я так спланував маршрут, щоб лише в Антарктиді була зима. Всюди було літо.

На мандрівку Артемій витратив $140 000.

Найдорожчими були перетини трьох океанів.

Квиток на корабель, яким мандрівник перетнув Тихий океан, коштував $25 000.

Навіть, щоб сісти на контейнеровоз та на ньому потрапити із Австралії до Азії – коштувало декілька тисяч євро.

Для такої поїздки можна знати лиш 200-300 слів англійською – завжди достатньо, щоб тобі допомогли. Індія

А ще були витрати на техніку та дрони, якими Сурін знімав кожен день своєї подорожі, щоб потім випустити документальний фільм та серіал для YouTube.

– Я принципово вирішив їхати за свої гроші. В мене не було спонсорів, ці гроші я заробив сам, і було дуже важливим залишити цю мрію чистою.

Мені не хочеться, щоб люди вважали, що навколосвітня подорож – це нездійсненно, бо дуже дорого.

Дорого вийшло у мене, але якщо ви не збираєтесь знімати фільм, та все ж будете використовувати авіа, подорож обійдеться вам як мінімум у три рази дешевше!

Подивіться на вулиці Києва – вони усі запружені дорогими автівками – всі ці Мерседеси, Лексуси і тд – це їздять "навколосвітки". Але хіба можна порівняти залізну коробку з мрією всього життя? Для мене вибір очевидний.

А ще, каже Сурін, для такої поїздки можна знати лиш 200-300 слів англійською – завжди достатньо, щоб тобі допомогли.

Що вразило людину, яка побачила вже 130 країн

Мандрівник переконався, що найкращі місця на планеті – ті, де немає або дуже мало людей.

– Одне з найбільших вражень – Сахара вночі. Там я зустрів бедуїнів. Вони сказали мені одну фразу: "Якщо ти йдеш у великий шлях, то ніколи не сідай біля вогнища вночі, тому що ти розслабишся і наступного дня не будеш мати сил іти далі".

Ця фраза стала маленьким девізом великої подорожі Артемія.

– Я намагався весь час тримати себе у тонусі. Навколосвітка – це не про відпочинок під пальмою. Це про шлях, і ти маєш його подолати.

Одне з найбільших вражень – Сахара вночі

А тепер уявіть собі невеличкий острів посеред Тихого океану, найвіддаленішу точку від будь-якого континента планети.

Це острів Піткерн – формально територія Великої Британії. Він був однією із точок, де зупинявся Сурін.

– Ці люди живуть майже без контакту з цивілізацією. І це у XXI сторіччі!

Побувати там було дуже дивно. На острові постійно проживає всього 49 людей, і з 44 з них мені пощастило поспілкуватися. Неймовірні відчуття!

Це острів Піткерн – формально територія Великої Британії

Дорогою до Антарктиди Сурін перетинав протоку Дрейка.

– Ми пливли по хвилях 12 метрів заввишки. І так 50 годин! У столовій офіціанти частіше виносили не їжу, а пакети для блювання, – згадує Артемій.

В Антарктиді пінгвін вважає тебе великим пінгвіном. Морський лев вважає тебе ліліпутським морським левом. Я ніколи не бачив тварин, які настільки не бояться людей.

В Антарктиді пінгвін вважає тебе великим пінгвіном

У Полінезії Сурін подружився зі скатами та акулами.

– На острові Муреа є декілька місць, де ти просто стоїш у воді по груди, і ці риби припливають до тебе. Якщо ти ще й прийшов з гостинцями, вони ледь на залізають на тебе. Обіймаються просто як собаки! А з акулами можна плавати під водою, тримаючись за їх плавники.

У Полінезії Сурін подружився зі скатами та акулами

В Індії Сурін ніколи не забуде дороги.

– Першу частину мандрівки по країні я проїхав на автобусі. Там дуже вузькі дороги, обриви. Ми 300 км їхали 27 годин.

За кермом молоді хлопці, й пруть вони з шаленою для цих місць швидкістю. А я ще сидів так, що обрив завжди був біля мене. Ти дивишся вниз і в тебе всередині кожних 10 секунд все обривається. І так протягом 27 годин.

Але мандрівник каже, що страшно було тільки йому:

– Місцеві ж – індуїсти. Якщо вони помирають раптовою смертю, це, вважається, дуже круто, якщо так можна сказати. Тому що, за їх вірою, в них потім буде краще інше життя. І виходить, що із 50 людей в автобусі лише одна турбується, чи приїде вона – чи ні, – сміється Сурін.

Що трапилося в Ірані

Іран був однією з останніх країн на шляху повернення Артемія Суріна до Києва.

Перед тим чоловік був у Пакистані. Небезпеки очікував саме там, оскільки переходив через конфліктну пакистанську провінцію Белуджистан.

– Там дуже потужні сепаратистські настрої і практично немає іноземних туристів, а якщо хто заїжджає, то його супроводжують озброєним конвоєм, – розповідає мандрівник.

Так само супроводжували і Суріна – конвоєм передавали від села до села.

У Пакистані Суріна конвоєм передавали від села до села

Перед кордоном з Іраном він ночував на підлозі в кабінеті начальника райвідділу поліції.

Коли потрапив в Іран, то думав, що найгірше вже позаду, оскільки добре вивчив країну перед поїздкою. Знав, що без спеціальних дозволів знімати ні дроном, ні камерою не можна, а також не можна фільмувати стратегічні, поліцейські чи військові об’єкти.

Спершу Сурін поїхав у селище Херанак. Каже, що цю назву не забуде ніколи:

– Там є древні руїни села. Вони – типовий туристичний об’єкт, жодних адміністративних, військових чи поліцейських будівель не було.

Я почав знімати, і на хвилині 15-тій почув поліцейські сирени – і все зрозумів. Нікого поруч більше не було. Їхали до мене.

Передивившись кадри з туристичним місцем, Суріна все одно відвезли до поліцейського відділка. Іран

З машини вийшов офіцер та двоє озброєних солдат:

– Ви знімаєте?

– Так, я. Ось дозвіл.

– Чому ви знімаєте поліцейське відділення?

– Я не знімав поліцейське відділення, тому що його тут немає. Ось усі кадри.

Передивившись кадри з туристичним місцем, Суріна все одно відвезли до поліцейського відділка.

Мандрівник зв’язався з посольством України в Ірані.

– Мені сказали тримати посольство в курсі. Мовляв, все має бути добре, іранці повинні відпустити мене, якщо тільки не захочуть пограти в політику, – розповідає Сурін.

У відділку чоловіка тримали 7 годин, хоча допит провели швидко.

– Англійською вони взагалі не розмовляють. В мене забрали дрон, паспорт, але посол вмовив їх документ повернути.

Чоловіка відпустили, але наступного дня мав відбутися суд.

– Я сподівався, що суд побачить, що я – просто турист. Але коли потрапив до зали суду, то зрозумів, що все дуже погано.

Поки Сурін чекав на своє засідання, то бачив, як заводили ув’язнених в кайданах на ногах.

– Це був не суд – фарс. Фарс на фарсі, тому що ніхто не надав ні перекладача, ні адвоката. За 5-7 хвилин суд завершився.

Суддя вліпив печатку, послухав мене 2-3 хвилини і сказав на фарсі водію, який зі мною був, що громадянин України Артемій Сурин звинувачується у шпигунстві проти Ісламської Республіки Іран. Суд постановляє заарештувати.

– Це був шок. Відчай, відчуття несправедливості. Ти хочеш комусь щось сказати, а нема кому. Я намагався підійти до судді, як мене швидко підхопили конвоїри і вивели. З того моменту, я втратив свободу.

Розумів, що єдиний мій місток – водій, якого я найняв для пересування Іраном, і якого викликали до суду разом зі мною. Але він теж рятує свою шкуру. Уявляєте, він підписував за мене рішення суду, бо я відмовився підписувати те, що не можу навіть прочитати.

Потім чоловіка передали іншому поліцейському. Згодом вивезли за місто у пустелю. Іран

Тоді Сурін почав діяти. Бо про те, що відбувалося у суді – ніхто не знав.

За допомогою дихальних практик Артемій увігнав себе в поганий стан.

– Мені справді стало погано, я почав корчитися і кричати, що в мене приступи панкреатиту, мені потрібні ліки, а вони в машині.

Суріна вивели до автомобіля.

– Я відкрив багажник. Спершу відкрив маленький рюкзак, де був телефон. Тоді почав відкривати велику сумку, шукати вже аптечку.

Я шукав довго. Бачив, що військові дивляться. Зрештою вони трохи втратили пильність, я одним рухом схопив телефон з рюкзака і хотів закинути у спідню білизну, але промахнувся – він потрапив у штанину.

Щоб телефон не випав я дуже повільно ішов. І вже в суді, коли сів, нагнувся і підібрав його, – пригадує мандрівник.

Тоді, розповідає Сурін, він вскочив і побіг до туалету, де вдав приступ рвоти.

– Так я бігав кілька разів і зміг написати за цей час пост, що я заарештований в Ірані, а також повідомити посольство.

Потім чоловіка передали іншому поліцейському. Згодом вивезли за місто у пустелю.

– Я здалека побачив великий прямокутник, огорожу і колючий дріт. Це була тюрма. Там вже відібрали телефон і зробили "чек-ін". Спершу були ляпаси, потім підзатильники та удари по потилиці,– згадує Сурін.

Згодом чоловіка відвезли на ще один допит до Корпусу стражів Ісламської Революції, де вперше був представник влади, який спілкується англійською.

– Вони дуже ретельно шукали порушення з мого боку. І я зрозумів, що якби я хоч щось там порушив, то не вибрався б звідти ніколи, – додає мандрівник.

Лише після того, як все перевірили, кадри з дрону, весь відзнятий матеріал за декілька місяців, сторінки у соцмережах, навіть попросили показати публікації про мене у ЗМІ, офіцер, який спілкувався англійською, чомусь перейшов на фарсі й сказав щось водію. У того ступор. Потім він взяв себе в руки і починає перекладати: "Ми вітаємо вас в Ірані…

У цей момент я аж пригнувся.

… Сподіваємося, цей випадок не затьмарить ваше враження, я бачу, що у ваших діях немає нічого протизаконного. Ви можете забрати свої речі – ви вільні".

Сурін на радощах відразу набрав посольство, але їхня відповідь його трохи "протверезила". Там сказали, що це диво і все може змінитися в одну мить.

На фото Артемій із послом України Сергієм Бурдиляком

Посольство України вислало по нього дипломатичний автомобіль.

– 5 година ранку, мула починає співати, а ми біжимо з представниками посольства і з сумками до машини.

Далі була довга дорога до Тегерану, українське посольство і перше відчуття, що ти хоч у якійсь безпеці.

Фактично мене укрили на території України, я не міг виходити з будівлі посольства. Посол України Сергій Бурдиляк відразу попередив, що ситуація лишається дуже складною, і все може змінитися за годину.

"Схід – справа тонка. Тим паче Іран. Тим паче зараз, у дуже складній політичній ситуації, коли Іран майже на порозі військового конфлікту із США, – пояснює мандрівник.

Наступного ранку на дипломатичному авто у супроводі ще 7 працівників посольства, Артемія Суріна швидко повезли до кордону з Азербайджаном.

Потрібно було вивезти його з території Ірану.

Сурін сказав, що виїхав з Ірану особливо свідомо відчуваючи себе українцем. На азербайджанському кордоні

– Тільки тоді, коли ми перетнули кордон, я зміг видихнути, ми просто почали обійматися і радіти своєму щастю. Це було одне з найсильніших переживань у моєму житті. Я відчув себе знову вільною людиною.

На запитання, що ця ситуація змінила у чоловікові, Сурін сказав, що виїхав з Ірану особливо свідомо відчуваючи себе українцем. Бо ніколи раніше не сподівався, що Україна, саме держава, може так рятувати своїх.

А ще каже, що відчув дуже глибоку вдячність усім, хто не лишився осторонь та допоміг у тій біді.

І найголовніше, про що я ніколи не втомлююсь казати – пам’ятайте, у вас лише одне життя! Найцінніший ресурс і актив – це ваш час. Слухайте свою душу та здійснюйте свої мрії. Ви ніколи про це не пожалкуєте!

Катерина Хорощак, УП.Життя