Індустріальні пейзажі, соляні шахти і сучасне мистецтво: чому варто відвідати Соледар – розповідають місцеві
Соледар – невеличке містечко в Донецький області в 18 кілометрах від Бахмута.
Тут проживають трохи більше 11 тисяч людей, з яких майже чотири тисячі працюють на державному підприємстві "Артемсіль". Воно – найбільший виробник кам’яної солі в Центральній і Східній Європі й одне з найбільших у світі.
Саме завдяки солі місто добре відоме туристам. Вони приїжджають сюди переважно організованими автобусними екскурсіями, щоб побувати в унікальних соляних шахтах.
Найчастіше на цьому туристична програма й завершується. А дарма, переконані місцеві жителі, й радять не обмежуватися лише шахтами, а знайти час на прогулянку містом і околицями.
Соледару є чим здивувати: залишки прадавнього Пермського моря, індустріальні об’єкти, степ, бездонні озера і навіть "марсіанські пейзажі". А віднедавна – ще й твори сучасних українських митців, створені в межах арт-резиденції "Заземлення" від платформи культурних ініціатив ІЗОЛЯЦІЯ.
Але почати варто таки з соляних шахт. Тим паче, на початку квітня для відвідувачів відкрили найстарішу на Донеччині "Брянцівську копальню", що працює з 1881 року.
Від Карло-Лібкнехтівська до Соледара: трохи історії та історій
На мicцi сучасного Соледара ще з початку 18 століття були хутори бахмутських жителів. Вони приїжджали сюди, на річку Бахмут, на солеваріння – і залишалися тут жити. Так виникла зокрема й Брянцiвка.
Промисловий бум з видобуток солі почався в другій половині 19 століття, коли науковці, серед яких і геолог Олександр Карпінський, виявили біля Брянцівки величезні поклади кам'яної солі. Це привабило промисловців, які почали будувати тут соляні шахти.
| Робота погоничів при завантаженні солі від бурильників. Фото "Артемсіль" |
У 1881 році запрацювала перша Брянцівська копальна, а незабаром – ще п’ять. Довкола них виросло робітниче селище, яке 1926 року отримало назву Карло-Лібкнехтівськ – на честь одного із засновників компартії Німеччини Карла Лібкнехта.
Статус міста селище отримало у 1965 році. А у липні 1991 року – стало Соледаром.
За понад століття тут видобули більше 250 мільйонів тонн солі. На екскурсіях гіди розповідають, що це приблизно 3% усіх тутешніх покладів, та чи справді це так – невідомо.
| Соляний рудник №7 вночі |
"Колись тут була мілководна затока древнього Пермського моря, на місці якої близько 290 мільйонів років тому утворилися величезні поклади кам’яної солі, – розповідає місцевий краєзнавець та місцевий гід Михайло Кулішов.
Донецький регіон взагалі відрізняється від всіх інших регіонів своєю геологічною будовою.
До 2014 року за день-два можна було об’їхати і побачити всі геологічні епохи: від давніх гранітів у Приазов’ї, девонських відкладень Роздольненського заказника, через відкладення кам’яновугільного періоду, пермські, тріасові та юрські відкладення – і до палеогенових. Всі геологічні епохи в одному регіоні – наша родзинка".
| Очисний забій. Фото "Артемсіль" |
Саме містечко – невелике і має ті ж проблеми, що й сотні інших по всій Україні: недостатньо розвинена туристична інфраструктура, невеликий вибір розваг, не завжди якісний сервіс.
Але водночас воно має особливу привабливість – це компактне, чисте місто, яке дивовижним чином поєднує в собі красу степу й індустріальних споруд.
"Людей, які вперше приїхали до Соледара, ми жартома просимо швидко сказати, як би називалися мешканці містечка, якби воно досі мало назву Карло-Лібкнехтовськ?
Озвучені варіанти завжди кумедні, а ми жартуємо, що у корінних карлолібкнехтовчан з дитинства не було проблем із дикцією і всі логопеди тут були без роботи, – розповідає сімейний лікар з Бахмута Тарас Коваль.
Соледар справляє враження чистого та небідного містечка, але доволі провінційного: тут немає особливих розваг. Навіть нечисленні кав’ярні навряд задовольнять ваші кулінарні вимоги.
Проте тут все ж можна отримати свою порцію естетичного задоволення. Наприклад, торік сюди переїхала платформа культурних ініціатив ІЗОЛЯЦІЯ – і це відчутно пожвавило культурне життя міста".
| Промисловий бум з видобуток солі почався в другій половині 19 століття. Фото "Артемсіль" |
Журналістка з Бахмута Гаяне Авакян радить добре спланувати поїздку в Соледар і за можливості побачити ще щось, крім соляних шахт. Хоча вони – пункт номер один для відвідування.
"Спуск у соляні шахти – це справді унікальний досвід, який неможливо повторити в жодному іншому місті в Україні", – говорить вона.
Соляні шахти Соледару
Донедавна для відвідувачів була відкрита лише одна соляна шахта, в якій вже давно не ведеться видобуток солі.
Туристи у спеціальній кліті спускаються на глибину майже 300 метрів – і потрапляють у дивовижний світ. Їм показують музей солевидобутку, соляне футбольне поле, самородний кристал солі розміром з людський зріст, скульптури, створені місцевими майстрами.
Туристів ведуть у величезну залу, де часом проходять симфонічні концерти. А в 2003 році тут вперше у світі відбувся підземний політ на повітряній кулі.
| Футбольне поле в камері 41-біс. Екскурсійна шахта |
"На екскурсію в соляну шахту я не раджу одягати речі темного кольору: тут вже не ведеться видобуток, але сіль помітно осідає на одязі та взутті, – радить сімейний лікар Тарас Коваль.
Не варто туди спускатися й тим, хто боїться закритого простору: підземні галереї там величезні, але раптом що, вийти звідти у будь-який момент ви не зможете.
Треба враховувати і те, що дітей до 10 років у шахту не пускають – з питань безпеки. А ось підліткам тут буде цікаво: вони зможуть наробити селфі й одразу запостити їх у соцмережі (у шахті є інтернет) та пограти у футбол на величезному полі, де замість трави – сіль.
Як і в будь-якому музеї, вам буде цікаво дивитися, але інколи нудно слухати. Хоча велич природи, застиглої у вигляді соляних хвиль глибоко під землею, вражатиме й без пояснень.
Часто тут бувають військові. Думаю, такі екскурсії треба включити в обов’язкову програму виховної роботи в армії: бійці, що захищають цей край, мають бачити його красу, знати історію і розуміти цінність.
Особисто для мене шахта – це місце ментальної сили, коли у тиші й темряві ти усвідомлюєш глибинний зв’язок всього на цій планеті. Бо колись це була вода. Тепер – твердь. А потім – можливо – все перетвориться на солоний пил..."
| Вхід до підземного спелеосанаторію |
На початку квітня 2021 року "Артемсіль" відкрила для відвідувачів "Брянцівську копальню" – найстарішу соляну шахту Донбасу. Екскурсія проходить на глибині 200 метрів і триває дві години.
Туристам показують діючу соляну церкву, цінні експонати, пов’язані з історією солевидобутку, оригінальні фотозони, зони зі світловими ефектами, багатотонну соляну глибу-трибуну, прозорі монокристали, соляні барельєфи та скульптури.
"Новий маршрут дуже відрізняється від старого, – розповідає журналістка Гаяне Авакян.
У шахті досі добувають сіль, там стоять вагонетки і частина галерей прорублена спеціальними комбайнами, але водночас там є галереї, в яких можна побачити, як видобували сіль раніше. Не комбайнами, а буро-вибуховим методом. Через це стіни тут мають зовсім інший рельєф і структуру. І це дуже автентично й круто виглядає. Цього не побачиш в сучасній шахті.
На новому маршруті так само є музей, але він зроблений у нішах широкої соляної галереї, всі експонати тут класно розташовані й підсвічені. Загалом тут все організовано більш сучасно й продумано".
| Місце відпочинку в екскурсійній шахті |
Відвідувачі знаходять під ногами маленькі кристали солі й забирають їх із собою як сувеніри, а біля шахт можна придбати вирізані з солі лампи і скульптури на будь-який смак.
Любителям промислового туризму й індустріальної фотографії теж є чим зайнятися в Соледарі, окрім спуску в соляні шахти.
"Тут цікаві індустріальні пейзажі. Це металеві капри, це величезні промислові комплекси, наземні споруди соляних шахт. Це рудники №4 і №7. Вони вражають.
Любителі індустріальної фотографії зацінять Соледар", – переконаний Михайло Кулішов.
| Вироби з солі, які продають біля екскурсійної шахти |
Провальні озера й Юрчина гора Соледару
Колись тут був Харламівський соляний рудник, глибина його виробок сягала 169 метрів.
Під час Другої світової війни рудник затопило водою, а на поверхні утворилися шість воронок-проваль, заповнених розсолом. Це і є відомі провальні озера.
Їхня глибина сягає ста метрів, але вода настільки солона, що пірнути надто глибоко навряд вийде.
Цікаво, що температура води на поверхні водойм – близько 20°C, а на глибині семи метрів – вже 40°C. Чому так – невідомо.
Влітку місцеві люблять тут відпочивати і купатися. Утім, ця розвага вважається небезпечною: шахта затоплена не остаточно і в будь-який момент може обвалитися далі.
"Провальні озера мають великий туристичний потенціал, але наразі, на мою думку, там не вистачає засобів безпеки, – зазначає заступниця директора Соледарської загальноосвітньої школи №13 Наталя Тищук.
Воронки глибокі, а їхні краї глиняні, тож я не впевнена, що вони безпечні.
Думаю, ці озера варто добре дослідити і, скажімо, розробити спеціальні програми для професійних дайверів. А поки насолоджуватися ними як прекрасним пейзажем".
| Одне з солоних озер на Проваллі (Харламівська копальня) |
Наталя Тищук радить звернути увагу і на горбисту місцевість, на якій розкинулися спальні райони міста. Соледарці називають це місце Юрчиною горою і часто приводять сюди гостей.
"Юрчина гора розташована неподалік відкритої для відвідувачів соляної шахти, недалеко від центру міста. З неї відкривається чудовий краєвид на шахти, на всі ці промислові споруди, тож любителям індустріальних пейзажів варто тут побувати.
Але водночас звідси чудово видно степи Донеччини. Весною вони неймовірні – все квітне", – розповідає Наталя Тищук.
Степи Соледару
Соледарці настільки звикли до степового пейзажу, що не одразу згадують його серед туристичних цікавинок. Але погоджуються, що степ варто побачити, особливо весною, коли він квітне і вкривається ковилою.
Особливо цей безкраїй рівнинний простір вражає туристів з гірської місцевості й великих міст.
"Для мешканців Соледару це звичні пейзажі, вони вже особливо не реагують на красу степу, – зазначає краєзнавець Михайло Кулішов.
Сам я багато гуляю на природі, часто ходжу в степ. Дикі місця мене завжди надихали і надихають. Я отримую величезне задоволення від того, що знайомлю людей із місцями, не включеними в стандартні екскурсійні маршрути. Мені хочеться, щоб люди побачили й відчули красу нашого регіону".
Якщо ви вже вийшли за межі міста і налаштовані дослідити околиці, то Михайло радить обов’язково оглянути ще руїни розсолопроводу "Новий Карфаген", гіпсовий кар’єр і карстові провали.
| Випалений степ на Новому Карфагені |
Розсолопровод "Донсода-Карфаген" і гіпсовий кар’єр Соледару
Недалеко від сучасного Соледара, на правому березі річки Мокра Плотва, у 1911 році був створений солепромисел, який пізніше отримав назву "Новий Карфаген".
Його розсоли, отримані шляхом розчинення солі водою, використовували для виробництва соди.
З 1912 року цей розсіл подавався по 38-кілометровому трубопроводу на завод "Донсода", що біля Лисичанська. Між "Новим Карфагеном" і Лисичанськом побудували чотири перекачувальні станції. На той час це був найдовший у світі трубопровід.
У 2012 році содовий завод збанкрутував – і розсолопровід припинив своє існування. Залишки труб викопали, а землю зорали і засіяли пшеницею. Але дещо збереглося.
| Східно-Михайловський гіпсовий карьер |
"Варто побачити Волчеярівську перекачувальну станцію, вона дуже цікава, – радить Михайло Кулішов.
Там збереглися наземні споруди електричної підстанції, побудовані зі старовинної червоної цегли.
Також раджу оглянути будинки і лікарню, побудовані бельгійцями у Лисичанську. Всі вони розташовані довкола содового заводу".
| Діючий Західно-Михайловський гіпсовий карьер |
Любителям незвичних пейзажів і промислових об’єктів варто побачити і гіпсовий кар’єр. Він розташований на східних околицях міста. Потужність гіпсового шару тут – від 8 до 37,5 метрів. Дехто називає гіпсовий кар’єр марсіанським пейзажем. Також у цій місцевості можна побачити живописні карстові провали.
"Виходи гіпсових порід тягнуться від околиць Соледара до села Трипілля, там багато різноманітних кар’єрів і, звісно, печер і підземних виробітків", – пояснює Михайло.
Солонець трав’янистий
"Марсіанські пейзажі" на околицях Соледара можна побачити й у серпні-вересні, коли місцева рослина – солонець трав’янистий – набуває багряного кольору.
"У нас є проєкт "Шлях, позначений сіллю". Ми пишемо білу історію регіону на противагу чорній, тобто робимо акцент на солі, а не на вугіллі, з яким цей регіон переважно асоціюється, – розповідає Яна Синиця, засновниця турагентства "Лазурит" і одна з розробниць маршруту "Шлях, позначений сіллю" (Лиман).
Ми довго думали, який символ обрати для проєкту, і зрештою обрали солонець трав’яний. Це унікальна рослина, яка росте виключно на солоному ґрунті. Саме за нею наші предки колись шукали сіль.
В околицях Соледара є цілі зарослі солонця. Восени рослина набуває насиченого червоного кольору – і це додає пейзажам нереальності. Ці багряні галявини ідеальні для тих, хто шукає незвичні краєвиди. Світлини звідси виходять дивовижними".
ТАКОЖ ВАМ БУДЕ ЦІКАВО: Неочікувана туристична Донеччина. Як Яна Синиця з краєзнавцями готує регіон до початку сезону
Яна Синиця додає, шо Соледар і околиці наскрізь пронизані соляною спадщиною й історією.
"Не варто фокусуватися виключно на шахті, досліджуйте, цікавтеся, відкривайте щось нове.
Я наполегливо раджу трикутник "Бахмут – Соледар – Лисичанськ", він ідеальний для людей, які люблять інтелектуальний туризм", – підсумовує вона.
Платформа культурних ініціатив ІЗОЛЯЦІЯ
Вже майже рік в Соледарі є місце, куди можна прийти за спілкуванням, новими знаннями і сучасним мистецтвом. Це – платформа культурних ініціатив ІЗОЛЯЦІЯ.
Вона була заснована 2010 року в Донецьку на території колишнього заводу з виробництва ізоляційних матеріалів. Звідси – і назва.
Влітку 2014-го озброєні представники самопроголошеної "Донецької Народної Республіки" захопили територію ІЗОЛЯЦІЇ й організація була змушена покинути місто.
Спочатку фонд розмістився у Києві, але влітку 2020-го повернувся на Донбас, у Соледар.
Першим масштабним проєктом ІЗОЛЯЦІЇ на новому місці стала серія короткострокових резиденцій для митців "Заземлення", яка триватиме до серпня.
Її мета – мовою сучасного мистецтва привернути увагу до екологічних і соціальних проблем у регіоні, спровокованих людською діяльністю.
Митці протягом тижня живуть у Соледарі й працюють над мистецькими проєктами, які потім залишаються у місті.
Починаючи з січня, тут вже побували митці з Києва, Теребовлі, Львова та інших міст. Вони працювали над інсталяціями, відеопроєктами, саунд-артом, текстами. Зустрічалися з місцевими жителями, читали лекції, ділилися досвідом.
Цікаво, що саме в соляних шахтах Соледара у 2011 році було започатковано один з перших проєктів ІЗОЛЯЦІЇ – проєкт всесвітньо відомого китайського художника Цая Гоцяна "1040 метрів під землею", якого надихнула історія вугільної та сольової промисловості Донбасу.
"Ми вже можемо показати проєкти деяких наших резидентів. Наприклад, соляну скульптуру Валентини Бєро чи кінетичну скульптуру одеського художника Василя Дмитрика – помаранчеві хвилі, – розповідає директорка ІЗОЛЯЦІЇ Оксана Саржевська-Кравченко.
У травні ми плануємо поставимо в міському парку скульптури українського митця Астіана Рея, зараз отримуватимемо дозвіл на це. Будемо намагатися додавати місту культурних об’єктів, які би зацікавили і місцевих, і туристів.
Крім того, команда ІЗОЛЯЦІЇ завжди готова показати відео з мистецькими проектами, що ще в роботі, розповісти про плани, поділитися інформацією та корисними лінками. У нас є власний простір, у який вже можна приходити.
Місцевим жителям ми пропонуємо лекції та публічні події на тему сучасного мистецтва. У нас є лекційна програма для молоді – що таке сучасне мистецтво, чому воно потрібне, як з ним працювати тощо.
Також ми розповідаємо молоді про різні можливості: онлайн-табори, стипендії, гранти тощо.
Резиденти "Заземлення" часто залучають підлітків до роботи над мистецькими проєктами, як це зробили київські художники Юрій Кручак і Юлія Костерєва, які представляють мистецьку ініціативу Open Place, і мистецький дует з Києва @shallow_wat та @some_static_pictures – Ірена Тищенко і Тетяна Павлюк.
Заходьте, влітку ми завершимо ремонт і зможемо показати більше мистецьких робіт наших резидентів".
Місцеві жителі впевнені: Соледар обов’язково вам сподобається, головне – досліджувати місто та його історію, гуляти, спілкуватися і руйнувати стереотипи.
Марія Семенченко, спеціально для УП.Життя
Всі фото знайдені у вільному доступі
Вас також може зацікавити:
Не варто чекати відпустки. 10 причин, чому подорож на вихідні – вдала ідея
Подорож українськими селами, що вражають
Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.
А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.
Також ми ведемо корисний Telegram-канал "Мамо, я у шапці!".