Воїни добра. Волонтер-парамедик Юрій Бондар "Шаман"

24 травня Ілля Лисенко (Хоттабич) написав у себе на сторінці у фейсбуці: "Сегодня погиб боец. Сначала он был тяжело ранен. Его доставили к месту эвакуации, но ветхая техника предназначенная для эвакуации как раз в этот момент вышла из строя". 

Його можна було врятувати, якби вчасно приїхала спеціалізована "швидка" для транспортування важкопоранених – реанімобіль.

Ті автівки, що знаходяться на балансі МО, називати "реанімобілямі" важко. Це звичайні "буханки" – УАЗ-452. Вони не розвивають потрібної швидкості й часто ламаються. На дорогах, по яких доводиться їздити в АТО, з ладу виходять навіть імпортні автомобілі – годі й казати про радянські, яким вже більше 15-20 років.

За рік війни волонтерам-парамедикам вдалося назбирати на пристойні реанімобілі, щоб оснастити ними команду добровольців. Але зараз через брак коштів на дизель, їжу та предмети першої необхідності для екіпажу – деякі з цих автомобілів стоять на СТО.

Віддавати їх на баланс ВСУ і МО не наважаються; сподіваються, що все ж таки благодійні внески на рахунки відновляться, і мережа волонтерських "швидких" у зоні АТО запрацює на повну силу. Адже вона зарекомендувала себе ефективнішою за державну.

Той, хто врятує

З одним із волонтерів-медиків, Юрієм Бондарем на прізвисько Шаман я двічі була в зоні АТО. Перший раз біля Дебальцевого та в Артемівську в грудні 2014 року, у відносно спокійний період. Удруге в середині січня, коли наші сили залишали Донецький аеропорт, і довелося вивозити більше 20 поранених за добу.

Юрі трохи за тридцять, його худорлявість – предмет частих жартів у зоні АТО. Вже рік його можна зустріти в найгарячіших точках України. За весь цей час вдома був від сили 2 місяці, заїжджав в різні періоди на пару днів, максимум на тиждень.

Але навіть удома Юрій на зв'язку з "передком" – йому постійно телефонують звідти. На всіх блокпостах першої лінії в телефоні є номер Шамана, тому що там знають: він – той, хто врятує і вивезе.

Фото: FB

"Координація з приводу вивозу поранених в Міністерстві оборони дуже шкутильгає", – каже напарник Шамана, хірург з Києва Вадим. Він добровільно записався в резервісти в липні минулого року і потрапив спочатку в батальйон Кульчицького, а звідти профільно перевівся в медичну роту ім. Пирогова.

"В АТО дуже велика проблема зі своєчасною евакуацією поранених бійців. По-перше, немає для цього достатньо броньованого транспорту, щоб можна було забирати поранених прямо під час бою.

А по-друге, військова "чиновницька машина" працює неефективно. Занадто розпорошена система, в центрі координації відсутній нормальний зв'язок між батальйонами та "швидкими". Тому в медроті дізнавався про поранених іноді запізно. А ще є бюрократичні моменти. Наприклад, там, де йде інтенсивний бій, є тільки одна швидка, а на "тихому" секторі – п'ять. І для того, щоб відправити підкріплення та перейти на іншу ділянку фронту, треба брати дозволи.

Саме під час однієї з таких ситуацій я опинився в реанімобілі з Шаманом. Він веде автомобіль, а я надаю допомогу, стабілізую бійця, роблю все, щоб довезти його до лікарні живим і з найменшими втратами для його здоров'я.

Там, де справляються з евакуацією поранених швидкі ВСУ та МО, Юра не відсиджується",– розповідає Вадим. Зараз він повернувся на роботу в лікарню в Києві. Але у свою відпустку знов хоче повернутися в АТО, на підсилення до Шамана.

Сам Юрій зі Львова. Його волонтерство почалося на Майдані. А потім він, ще навесні минулого року, побачив, як його знайомі щось завантажують в бус – то були члени організації "Рабів до раю не пускають". "Я не з тих, хто може стояти осторонь і робити вигляд, що нічого не відбувається", – каже Шаман. Відтоді він поїхав на фронт. Але зброї до рук вирішив не брати – а стати водієм "швидкої".

"Чому ти не хочеш стати на службу в ВСУ або МО?" – запитую я Юру. "Тому що це зв'язує мені руки, я не зможу робити те, що вважаю за потрібне, і бути там, де я приношу найбільше користі", – відповідає він.

З волонтером Ольгою Башей (ліворуч) Фото: FB

Шаман – дуже прямолінійна людина. Ніяка субординація не втримає його, якщо він хоче висловити власну думку. Довгий час Юра був у команді "АСАП ЕМС ХОТТАБЫЧ". Більше місяця тому вони вирішили з Хоттабичем розділитися, як це колись сталося з Галиною Алмазовою. Розійшлися в дружніх стосунках.

В його роботі, якщо можна так назвати майже щоденний ризик своїм життям, нічого не змінилося. Він так само дислокується в місцях, де ідуть найгарячіші бої, і вивозить поранених. Тільки тепер – окремий рахунок і окремі звіти у фейсбуці. Треба самому збирати кошти на дизель, їжу. Медикаменти зазвичай привозять інші волонтери.

Зараз Юра в Авдіївці, звідки й веде свої постійні "репортажі".

Допомагає не тільки військовим, але й цивільному населенню. 14 травня в Авдіївці через обстріл міста сепаратистами було серйозно поранено дитину. Лікар попросив довезти її до лікарні в Димитрове саме Шамана.

"Тут не бояться тільки ідіоти"

Зазвичай люди не дуже люблять їздити небезпечними дорогами, які піддаються постійним обстрілам. У ту ж Авдіївку навіть місія ОБСЕ не змогла доїхати 24 травня: їхня служба безпеки не пустила спостерігачів, і вони зупинилися за 20 кілометрів, в Очеретяному.

Але це треба комусь робити. І тому Шаман – у зоні АТО. Він із тих, хто не боїться бути на "передку".

Хоча, "не боїться" – не зовсім правильне слово.

Коли ми сиділи під обстрілом в Водяному і чекали поранених з аеропорту, особисто мені було дуже страшно. Я сказала про це Юрі й очікувала почути розради, сподівалася, що скаже, що в цьому будинку ми в безпеці, бо бійці охороняють периметр, або ми почуємо, що "Гради" наближаються і встигнемо сховатися. Але він відповів: "Тут не бояться тільки ідіоти".

А зараз якраз настала тепла пора року, коли їздити за пораненими особливо небезпечно. Адже з'являється "зеленка", в якій легко ховатися диверсійним групам зі снайперами.

Про Шамана кажуть, що це та людина, яка може заїхати випадково до сепаратистів, вийти, наче нічого не трапилось, попросити цигарку, сісти в автівку та швидко поїхати – поки вони не зрозуміли, що сталося. Траплялося, що його помилково викликали ще до закінчення бою. Він приїжджав і потрапляв під самісінький обстріл на своєму білому з червоним авто – така яскрава мішень. Осколки зачіпали його реанімобіль.

І хоча про хоробрість Шамана ходять легенди, від самого Юрія й лещатами не витягнеш "геройських розповідей". Тому розпитую про нього Вадима.

"Часто бували ситуації, коли волонтерські екіпажі евакуювали більшу частину поранених з Пісок та Водяного. У нього, на відміну від бійців і медиків медроти, навіть немає статусу учасника бойових дій. Він там, бо прийняв для себе рішення, що він там потрібен. І без офіційного статусу робить більше роботи ніж ті, для кого це прямий обов'язок", – говорить Вадим.

Я була присутньою, коли він з командою парамедиків з "Правого сектору" і медиками ВСУ вивозили поранених з ДАПу, захопленого у січні 2015-го так званими "ДНР" і "ЛНР".

Він був в гарячий точці тоді, коли забирали поранених з Дебальцевого, при проведенні "професійної спецоперації", а насправді – якогось зібганого, нашвидкуруч виходу наших військ. Тоді попрощався з колегами з Медичної роти. Вони загинули, коли їхали вивозити поранених.

Волонтер з сином, фото: FB

Про Дебальцеве згадуємо вже в квітні, в одному з барів на Майдані Незалежності. Юрій – із другом Вадимом і бійцем Нацгвардії Аліком.

Алік розповідає, що тоді, при штурмі, перед виходом з Дебальцевого вони натрапили на бійця із серйозним психічним розладом. Мабуть, від нього позбулися в якийсь частині – під час такої операції тягар для всіх. Група Аліка взяла його до себе в підвал. Там панькалися з ним як з дитиною – але великою, сильною та агресивною. Урешті-решт довелося зв'язати. Бо, щоб втихомирити, треба було не спати п'ятьом.

Згадує і відносно кумедну історію, адже гумор на фронті – здебільшого чорний. Шаман віз тіла 200-х, як раптом почув сильний крик. Один з бійців прокинувся – накритий, серед померлих. Подумали, що він загинув, а він отямився і... у такому пеклі.

Ось така вона – звичайна війна...

Родина Юрія Бондаря, фото: FB

За більше ніж рік, проведений у зоні АТО, Шаман бачив багато: і "перемир'я", і активні фази, які бійці називають "п..дорез", бачив найтяжчі втрати (ДАП, Дебальцеве), а після розгрому 31-го блокпоста збирав останки солдатів в мішок.

За цей час у бортових журналах Шамана, куди він записує, кого, звідки і коли вивіз, – уже більше 500 записів.

Звичайні канцелярські зошити. Звичайні імена звичайних українців.

Імена тих, кого вдалося врятувати. Імена тих, хто загинув, захищаючи територіальну цілісність держави.

Звичайні імена цивільних українців, які стали жертвами цієї війни.

Зараз фінансова допомога всім волонтерам та армії від народу України значно зменшилася.

"Швидкі" від Міноборони значно поступаються реанімобілям волонтерів-медиків. Вони не можуть навіть підтримувати нормальну швидкість, не кажучи вже про наявність в них необхідного для надання першої допомоги при важких травмах. Тож на першій, найгарячішій лінії, як і весь останній рік, надія – на реанімобілі волонтерів.

Рахунок для підтримки діяльності волонтера-парамедика:

картка ПриватБанку 6762 4683 1659 7438

Лінк на акаунт в фейсбуці: Юрій Бондар (Шаман)

Аліна Сугоняко, спеціально для УП.Життя