Павло Коробчук: Людина є Богом власного життя

Цього року світ побачив його перший роман "Море для шульги", що увійшов до довгого списку Книги року ВВС 2012.

В інтерв’ю ВВС Україна Павло Коробчук розповів про свої перші літературні кроки, поетичність у прозі, пошуки себе, ілюзії та реальність.

- Цю книжку я планував у кількох технічних і стилістичних аспектах. Сподіваюся, вони не розбіглися. Ця книжка про пошуки і знаходження себе завдяки і на противагу ситуаціям, які стаються з однією молодою людиною.

- А як би ви самі визначили жанр книжки?

- Насправді вчора мені співробітник сказав, напевне, найточніше визначення. Це – філософський трилер. Хоча є ще кілька жанрів, які помітили інші люди. Тут є фантастичний аспект – одна з сюжетних ліній фантастична, одна – трилер... Так само тут є і любовна тематика, і молодіжна, урбаністична, і субкультури тут висвітлюються.

На презентації у Києві я мав таку ідею, що це ще і технотрилер, як і "Бот" Макса Кідрука.

Тобто там одна з головних ідей - це пошук того, як взагалі виникає думка людини, звідки вона виникає і як розробники цієї технології почали проводити певні експерименти. Хоча це не сильно описано з технічної точки зору, це просто одна з ідей. І ці експерименти призвели до того, що власне і відбувається у романі.

- Ви більше відомі як поет, а чим покликаний ваш прозовий твір?

- Це певною мірою спроби літературних експериментів і розширення форми письма, тобто це просто інша форма. Насправді прозою я займаюся ще раніше, ніж поезією.

Поезію я почав писати десь у 13 років, а прозу в 9-10, якісь пригодницькі, дитячі спроби були, і в 17 років я написав повість. Були весняні канікули, вони тривали сім днів, і рівно за сім днів я написав повість десь на 70-80 сторінок, тобто нічим іншим у ці сім днів я не займався. По кілька годин сидів, але повість, на жаль, була втрачена мною десь у гуртожитку на другому курсі.

- У "Морі для шульги" зустрічаються також і поетичні рядки - це ви не змогли стриматися?

- Поетизація в певних місцях - вона і в реальності так мною і переживалася. Наприклад, якийсь інтимний момент або споглядання якогось природного явища може надихати саме на певну поетичність, і тому я додав туди певні верлібри.

- Герой вашого роману ніби співіснує у двох світах: реальному та світі ілюзій. Скажіть, будь ласка, де на вашу думку, проходить межа між ілюзією і реальністю, і що взагалі можна вважати реальністю?

- Насправді реальність досить видима і в книзі, і взагалі, як на мене. Але людська природа така, що вона не є якоюсь чисто фізичною, і не є чисто абстрактною, тут багато речей змішується... Це була одна з ідей – пошуки того, що є ілюзією, а що не є ілюзією, і сам герой губиться іноді в тому.

Але потім, зрештою, стається так, що він потрапляє в ілюзію, яка стає його основною реальністю. І у цьому є певний парадокс.

- Чіпляючись до ваших цитат, "людина вигадала Бога за образом і подобою своєю... Богом може стати кожен...". Що, на вашу думку, може зробити людину Богом, і Бога людиною?

- Боюся, що це не моя цитата. Напевне, таку думку хтось міг висловити і до мене: що людина придумала Бога за своєю подобою. А як людина може стати Богом? Насправді, якщо пафосно говорити, то, зрештою, людина і є Богом власного життя, певною мірою.

Якщо вона, приміром, атеїст, то, окрім неї самої, для неї Бог навряд чи існує. Тобто людина - це вершина свого ж божественного творіння. Але насправді у цьому романі головний герой певною мірою відтворює власний світ, в якому він і є Богом.

- Як ви уявляєте собі свого читача?

- Це, насамперед, молоді люди, що цікавляться певною музикою, певними фільмами. Наприклад, один з останніх читачів, що прочитав цей роман, сказав мені, що він дуже кінематографічний, і саме це сподобалося.

- Що надихнуло на написання цього роману?

- Задум цієї книжки у мене виник роки три тому. Одну частину написав ще у 2009 році. І було кілька фільмів, що перегукнулися з цією ідеєю. Це фільм "Початок", де показано, як створюється реальність людини, яка потрапляє до неї в мозок.

А з письменницьких спроб мене підштовхнув останній роман Олександра Ірванця ("Хвороба Лібенкрафта" - Ред.). І я, прочитавши його, зрозумів, що можна щось зробити... Не знаю, можливо, він мені відкрив певні речі. Так, як от, наприклад, ми дивимось на гру гросмейстерів і розуміємо певні їхні ходи, після того їх запам’ятовуємо і можемо ними скористатися.

- Яку останню книжку ви прочитали?

- Я її ще не дочитав... Зараз читаю книжку автора Едварда Лукаса про Росію епохи Путіна, як він прийшов до влади, але це не художня література. А з художньої літератури я дуже небагато читаю останнім часом.

Це навіть таке собі спеціальне обмеження. З останніх речей, які я читав, - це оповідання Довлатова.