Мораль без культури vs культура без моралі

1
5 листопада 2010

Про мультсеріал South Park ("Південний Парк") я вперше дізнався кілька років тому від друга, який скопіював мені на диск кілька серій. Перегляд справив неоднозначне враження.

З одного боку, це неперевершена пародія масової культури на саму себе. З іншого, перегляд цього мультфільму для дорослих кожну хвилину викликає поперемінно то вибухи реготу, то глибоку фізіологічну огиду. Адже соціальна сатира в "Південному Парку" густо замішана на лайні, крові, сексі, хуліганських витівках та маразматичних проявах "колективної свідомості".

З масовою культурою в мене особливі рахунки ще з дитинства.

Малим я дуже любив читати, і зовсім не любив гучної музики, а в оздоровчих таборах взяли за правило щовечора зганяти дітвору на дискотеки. Здихатись цієї нудної повинності було дуже важко. Іноді навіть доводилося писати скарги на вожатих. Бо усамітнення із книгою сприймалося як "аутична" поведінка, і більшість дорослих, не змовляючись, починали мене "лікувати".

Я відгородився книгою й силою уяви від тих проявів "соціалізації" малечі, які так дотепно показані в мультику. Фактично, першу у своєму житті цигарку, з менш ніж десятка, я випалив "за компанію" на семінарі фонду "Смолоскип" в Будинку творчості письменників у Ірпені, уже будучи повнолітнім студентом. Випалив-то випалив, але бажання повторювати не виникло. Бо, скільки себе пам'ятаю, найбільше задоволення я черпаю з пізнання світу та духовного розвитку, а не від фізіологічних маніпуляцій.

"Південний Парк" подобається мені відвертим знущанням над усіма поважними стереотипами, які укорінилися в суспільній свідомості, замінюючи та імітуючи обов'язковий для кожного пошук істини.

Цей мультфільм наражається на вигуки "Ганьба!" постійно і навмисно. Він навіть занесений до Книги рекордів Гіннеса за кількістю лайки.

Але після нагромадження веселих непристойностей, що пародіюють цілком пристойні явища нашого абсурдного життя, обов'язково наступає катарсис. Хтось виходить і каже: "Сьогодні я зрозумів багато нового!". І звучать прості, потрібні, цілком правильні та переконливі думки, з якими важко не погодитись.

Не можна ображатись на сатиру. Не можна ображатись на відвертість. Той, хто ображається - смішний. Здавалося б, це і є аксіоми сучасної постмодерної культури.

Однак така високоповажна інституція, як Національна експертна комісія з питань захисту суспільної моралі (НЕК), дозволила собі публічно образитись на "Південний Парк" за "дитячу порнографію".

На мою думку, це показує космічну віддаленість діячів цієї комісії від культури в її актуальному стані, культури мудрої й життєдайної, незважаючи на всі численні прояви декадансу та акцентованості на фізіологічні схиблення.

Культура починається з певної системи символів, певної мови, у тому числі - відвертої, певних умовностей.

Для НЕК, схоже, цих умовностей не існує.

Якщо казати простою людською мовою - складається враження, що у відповідальних за подібне рішення співробітників комісії просто нема почуття гумору.

Але я б не поспішав, як дехто, вішати членам НЕК клеймо "мракобіси".

Безперечно, НЕК діє в рамках іншого дискурсу - захисту базових цінностей, норм суспільної моралі в певному загостреному розумінні.

Безперечно, НЕК правильно відреагувала на артефакт масової культури як на такий, що відображає аморальність деяких аспектів цієї культури. Якщо деградація вже дійшла до того, що боязно відкривати модні книжки - їх герої вражають бездуховністю, безцільністю, хімізованістю життя. І держава, церква, громадянське суспільство не можуть лишатися осторонь цієї проблеми. Бо, зрештою, це впливає й на суспільно-політичну ситуацію, на правопорядок.

На жаль, НЕК, як більшість українських державних установ, перш за все дбає про процедуру, а не про суть справи, і судить не по справедливості, а за формальними ознаками. Проблема в тому, що культ формальностей характерний для всього нашого суспільства й становить найбільшу загрозу суспільній моралі.

Відкриємо Закон України "Про захист суспільної моралі". Він визначає дитячу порнографію як "зображення в будь-який спосіб дитини чи особи, яка виглядає як дитина, задіяної в реальній або змодельованій відверто сексуальній поведінці, або будь-яке зображення статевих органів дитини в сексуальних цілях".

Чи можна застосувати це визначення до злощасного епізоду "Південного Парку"?

По-справедливості - не можна, тільки - за формальними ознаками. Але несправедливі формальності сприймаються як належне в державі, яка з часів СРСР ставиться до своїх громадян як до гвинтиків машини, а не як до особистостей.

Буква закону сприймається як закономірне прикриття для свавілля чиновника. Можна здогадуватись, що весь життєвий досвід юриста Василя Костицького свідчить про те, що закон - мов дишло. Тому він вертітиме цим законом, як циган сонцем, відповідно до своїх уподобань.

Я вірю, що не можна судити про добро й зло за формальними ознаками. Нема у світі такої формальної процедури, такого закону, які б зробили людей щасливими та знівелювали б усі недоліки людської природи.

Моральні норми не укріплюються рішеннями комісій та відкриттям кримінальних справ. Однак хаотичні, подекуди абсурдні дії небагатьох захисників моралі у відповідь на моральне зубожіння культури - матимуть позитивний ефект.

Як багато інших анафем на адресу South Park, висновок НЕК знову приверне увагу до цього серіалу та зробить його популярнішим. А отже, протиотрута до стереотипів масової культури - а саме таким я бачу цей "мультик для дорослих" - ще більше пошириться.

Наше суспільство потребує дискусії, просвіти, формування світогляду з моральних питань. І людство поки не вигадало більш ефективного інструмента для ініціювання цих процесів, окрім банального табу.

 
Юрій Шеляженко, редактор журналу "Мораль"

powered by lun.ua