Материнство сьогодні. Чому це проблема усіх нас?

100
16 червня 2011

"Що ж це тобі мама шапочку не одягнула! Ви що, не знаєте, що дитині треба одягати шапочку?" - з непрошеними порадами стикається кожна молода матір, і, на перший погляд, нічого катастрофічного у цьому немає. Ну, любить наше старше покоління повчати молодих - можна просто пропускати повз вуха.

Втім, непрошені поради - це насправді лише вершина айсберга, лише один із проявів того, як наше суспільство ставиться до материнства.

Далеко не кожна жінка переживає свою вагітність так, як їй цього хотілось би. Існує стереотип щасливої загальмованої вагітної, яка весь термін ходить сяючи, гладить свій животик, і зовнішній світ її не турбує. Справді, є такі щасливі жінки. Та варто детальніше розпитати десять-двадцять знайомих, що вони почували в цей період, і стане зрозуміло - переживання вагітної набагато складніші.

Вагітність (навіть запланована) і раннє материнство - це величезний стрес, і для багатьох жінок цей період переживається не лише як радість, але й як втрата свого підтягнутого і сексуального тіла, втрата (хай і тимчасова) працездатності, хорошої роботи і статусу у суспільстві ("мамочка" за статусом набагато нижче, ніж професіонал).

У кожної вагітної її майбутня дитина і факт того, що вона стане мамою, завжди викликає як позитивні, так і негативні переживання. Психологи називають цей факт материнською амбівалентністю. Це нормально. А от пропорція цих переживань для кожної жінки різна, залежно від багатьох внутрішніх (стану фізичного і психічного здоров'я, підтримки чоловіка та сім'ї) та зовнішніх (економічних і соціальних) факторів.

Чим більше негативних факторів, тим важче матері адекватно давати любов своїй дитині. І навпаки.

Минулого року я спостерігала за тим, як взаємодіють матері та діти на дитячих майданчиках в Каліфорнії, і була дуже вражена одним фактом - там мами ніколи не кричать на своїх дітей. Чому?

Кажуть, це тому, що в американському суспільстві бити чи кричати на свою дитину на людях - факт суспільно не прийнятний. За це можна отримати проблеми з державними органами. Та, на мій погляд, причина не тільки у стримуванні негативних дій, а ще й гігантській підтримці, яку матір отримує від їхнього суспільства.

Вагітним масово бажають добра перехожі. Молодим мамам посміхаються на вулицях і роблять їм компліменти у величезній кількості - набагато частіше, аніж просто жінкам. Незнайомі люди зупиняються і розказують їм про те, яка чудова в них дитина. Американки розповідали мені, що це переживається як підтримка, підвищує самоповагу і дає відчуття, що ти все робиш правильно і в тебе " все вийде". "Коли я йду з дитиною вулицями, всі бачать, що бути мамою - це круто", - сказала мені одна мама.

Не у всіх матерів люблячі чоловіки, не у всіх стабільна економічна ситуація, не всім є кому допомогти з дитиною та по дому. Врешті, не у всіх була власна хороша мама, з якої тепер можна було б брати приклад. Але ті, хто недоотримує підтримки у сім'ї, добирають її на вулицях. І це - дуже правильна, здорова ситуація.

Та повернімось до нашої ситуації. З чим стикаються наші матері поза сім'ями?

Свого часу мене здивував один факт. В психіатричній лікарні ім. Павлова лікарі звертаються до хворих на "ви", а студентів тренують ставитись до пацієнтів з повагою. Тому що їхні хворі - підвищено вразливі люди.

Натомість навіть у приватних жіночих консультаціях до вагітних жінок лікарі масово звертаються на "ти". Дорослих, повноцінних жінок називають у кращому випадку "доченьками" та "наташеньками", ставлячи таким чином у принизливу позицію маленької дитини перед всезнаючим дорослим.

У державних консультаціях ситуація ще гірша. Там часто вагітну жінку попросту залякують. Хоч ситуація помалу змінюється на краще, у вітчизняній гінекології досі не прийнято поважати вагітних і породіль.

Формально проголошуючи материнство чимось святим і недоторканним, суспільство ставить реальну молоду матір в безправну позицію дитини, якій всі можуть вказувати, вважає її некомпетентною, недосвідченою, недорослою.

У нас прийнято повчати вагітних жінок, а особливо молодих матерів, і засуджувати їх за найменше відхилення від наших уявлень про ідеальне материнство. Мені доводилось чути, як 50-річний чоловік агресивно повчав незнайому йому молоду маму, що вона повинна брати дитину з візка на руки, переходячи дорогу. І, судячи із спілкування з матерями, це поширене явище.

Об'єктом повчань або осуду стають вагітні на підборах, породіллі, що народили вдома, матері, які годують грудьми надто довго (так, наче б існують наукові докази, скільки насправді потрібно годувати немовлят грудьми), ті, які загартовують своїх дітей, як і, зрештою, ті, які їх кутають у тепле. Врешті, причина повчити молоду матір завжди знайдеться.

З першою дитиною майже кожна жінка переживає непевність і тривогу - а чи все вона робить правильно. Звісно, більшість матерів долають це, покладаючись на підтримку люблячих чоловіків, сім'ї, власну спокійну вдачу та інтуїцію.

Та складнощі, з якими стикається молода матір, можуть на порядок збільшуватись, якщо дитина погано спить або хворіє. Буває, що мама просто до краю виснажена фізично та психологічно. Буває, у неї немає достатньо підтримки у сім'ї. В таких умовах важко пропускати непрошені поради повз вуха, вони боляче ранять і підважують рештки впевненості у собі. Але чи може невпевнена в собі, роздратована постійним втручанням жінка бути доброю матір'ю для дитини?

Якось у парку я почула, як молода мама матюкала своє шестимісячне немовля. Вона довго намагалася заспокоїти її у візку, але дитина голосно верещала. Тоді ця мама не витримала і заволала на дитину з матюками. В той же час вона схопила малу в обійми і стрибала з нею, намагаючись хоч якось заспокоїти.

Вона була хороша мама - це було видно з того, як неусвідомлено ця жінка притискала дитину до себе. І це була явно "важка" дитина - із тих, кого бувалі няні ще у пологовому будинку називають "карою Господньою для батьків". І мама ця лаялася не тому, що була алкоголічкою і не любила свою дитину, а тому, що, можливо, не спала вже три ночі поспіль, і їй нікому було допомогти з дитиною.

Зайве казати, що всі дивилися на неї страшенно осудливо. Матюкати немовля у нашому суспільстві - страшний гріх. Природно, що виснажена мама нервувала ще більше, і шансів заспокоїти дитину в такій ситуації в неї залишалось ще менше.

Мами, яким бракує підтримки і позитиву, схильні зриватися на своїх дітях. Порівняно з каліфорнійськими дитячими майданчиками, на наших - критична кількість мам, які кричать, вичитують, шльопають своїх дітей. Так, інколи справді йдеться про емоційне або фізичне насильство в сім'ї, і це потрібно засуджувати. Але переважно - це стресовані недопідтримані жінки, яким нізвідки почерпнути позитиву, щоб віддавати його своїм дітям.

Замість надати їм підтримку, якої їм бракує вдома, наше суспільство нав'язує їм непотрібні поради, підважуючи їхню компетентність, або прямо засуджує за те, що вони не відповідають суспільному ідеалу щасливої жертовної матері. Страждають мами, страждають діти. Коло замикається.

Які ж висновки?

Суспільна психологічна підтримка материнства - фактор величезної ваги. Усвідомлення цього - вже є перший крок до змін.

Що для цього потрібно зробити? Проблема повинна обговорюватись не лише на кухнях і "мамських" форумах, де матері скаржаться одна одній на те, що "у нашій країні воно ось так", але у ЗМІ. Потрібна публічно висловлена думка фахівців, в тому числі психологів. Потрібні репортажі журналістів. Потрібна соціальна реклама, яка б заохочувала людей до позитивного ставлення до вагітних і матерів, та поваги до їхньої приватності.

Потрібне суспільне засудження грубого поводження з вагітними та матерями.

Адже якби суспільне ставлення до материнства було більш доброзичливим і толерантним - мамам, яким менше поталанило з підтримкою партнера і сім'ї, було б легше бути добрими мамами для своїх дітей.

А в їх дітей було б більше б шансів бути щасливими і, відповідно, більш турботливими і співчутливими до інших людей. Ми б усі від цього виграли.

powered by lun.ua