А може забудуємо країну інтернатами?
Депутати більшості відмовилися спокутати власний гріх, яким відзначили рік тому впровадження перших новацій від Табачника. Хоча саме їх закон примусив п’ятирічних діток навчатися "до школи" в обов’язковому порядку – з одного боку, а з іншого – заборонив батькам навчати їх удома.
Якщо в липні минулого року ще й лишалися якісь ілюзії, що влада кине всі наявні в державі ресурси на розбудову дитсадків (або потверезішає), то сьогодні від них не лишилося і сліду. Одне розчарування тим, як віртуозно законодавець навчився підміняти державні інтереси торжеством політичної доцільності.
Примусове навчання дошкільнят – "через коліно" і поспіхом
Схоже, примусове навчання 5-річок не планувалося від початку як стратегічна новація від парламентської більшості. Якби проект упровадження 11-річної шкільної освіти (№ 6518), який містив дане положення, не гнали поспіхом на догоду новому міністру освіти, його б встигли вичистити ще на стадії обговорення в профільному комітеті. Але його не було – ні комітету, ні обговорення.
Утім, найбільший цирк почався, коли проект заходилися розглядати в сесійній залі. В порушення всіх мислимих регламентних норм і процедур один з авторів законопроекту Адам Мартинюк, користуючись власним головуванням на сесії (можна сказати, службовим становищем) поставив законопроект на голосування "одним махом" – і в першому читанні, і в цілому.
Хоча подібне голосування регламент (ст. 102 Закону України "Про Регламент Верховної Ради України") допускає винятково за умови, якщо він не потребує доопрацювання і не має зауважень з боку народних депутатів або експертів парламенту.
При цьому головуючий ігнорував не лише цілу низку зауважень до тексту проекту з боку експертного управління ВРУ, але й офіційні поправки до нього, зареєстровані мною за два тижні до того в установленому законом порядку – вони навіть не були роздані народним депутатам.
У підсумку отримали те, що отримали.
Примусове навчання дошкільнят – місія неможлива
З одного боку, державі не вдалося впродовж року забезпечити всіх дітей дошкільного віку приміщеннями дитячих дошкільних навчальних закладів.
Навіть у Києві, за розрахунками Олександра Попова, лише через 2 роки розраховують 100% забезпечити 5-річок місцями у дошкільних установах – якщо дозволить бюджет. Не випадково за даними соціологічного опитування, проведеного Центром "Соціальний моніторинг" та Українським інститутом соціальних досліджень імені Яременка з 20 по 26 вересня 2011 року, нестачею місць у дитячих садочках переймається 16,9% киян.
При цьому комуніст Катерина Самойлик переконує, що батьки наразі легко знаходять місця у дитсадках, якими країна охоплена ледь не 100-відсотково. Щоправда, не уточнює, яку саме країну має на увазі. А, може, їй треба відірватися від аркуша і поспілкуватися з реальними батьками 5-річок? Особливо в невеликих містах – не секрет, що далеко не в усіх селах дошкільні установи взагалі збереглися. А на транспортування таких дітей в бюджеті коштів не передбачено зовсім – так само як і на розвиток відповідної дошкільної інфраструктури.
З іншого боку, впровадження обов’язкової освіти для дітей 5-літнього віку призвело до чималої правової колізії – воно щонайменше суперечить ст. 53 Конституції України, яка встановлює обов’язковість винятково загальної освіти, і конфліктує з положеннями ст. 36 Закону України "Про освіту", якою передбачене навчання дітей з 6-7-річного віку.
Примусове навчання дошкільнят – безглузде й аморальне
По суті, скасувавши "дорослу" 12-річку, ми отримали в підсумку, так звану, "дошкільну" дванадцятирічну модель – із п’ятирічного віку.
Заручниками трансформаційного періоду цілком очікувано виявилися батьки та їх діти. Під гарячу руку в батьків першокласників у школах одразу заходилися вимагати відповідні довідки про "курс молодого бійця", які надалі продавалися вроздріб і оптом за не дуже помірними цінами. Влада спростовувала законність подібних вимог, але батькам дошкільнят від того легше не ставало.
Щоправда, місць у дитсадках таки побільшало – частину дошкільних установ повернули державі з хронічного приватного орендування не за цільовим призначенням, частину капітально відремонтували.
При цьому влада вперто не визнавала найбільшого гріха, закладеного резонансною новацією: навчати дошкільнят отримував право хто завгодно – крім рідних батьків.
Цікаво, що подібна дискримінація не практикується ніде більше – ні в світовій дошкільній освіті, ні в нашій середній школі. У нас із першого класу батьки мають право вибирати різні форми здобуття своїми дітьми повної загальної середньої освіти, в тому числі й у формі екстернату.
Ідеться не лише про грубе порушення гарантованих конституційно прав батьків на вільний вибір форм і способів отримання дошкільної освіти, але й про створення владою чималих перешкод до її здобуття взагалі. Принаймні гуртки за межами дитсадків, куди батьки змушені водити дітей під час власного робочого часу, аж ніяк не додають якості дошкільному розвитку дітей і гармонії – родинним стосункам.
А, може, нардепам піти ще далі? До прикладу, зобов’язати державу ізолювати від родини і школярів… Що нам заважає вбухати решту ресурсів у розбудову 100% охоплення наших дітей інтернатами?