Антагонізми еміграції українців

Привабливе гасло соціалізму, відоме багатьом з дитинства, щодо "світлого майбутнього" втратило свою актуальність. В наш час нагальним питанням є достойна зарплата та соціальний захист вже сьогодні. Але що робити, якщо людина не може реалізувати свої конституційні права на працю, на належні, безпечні та здорові умови праці та на своєчасне одержання винагороди за свою роботу?

Виходити на страйк і захищати економічні та соціальні інтереси? Навряд. Українці після Помаранчевої революції погоджуються з висновком Французької буржуазної революції: "Революція пожирає своїх дітей".

Відповідно до фактів та цифр, наданих представництвом Міжнародної організації з міграції в Україні сукупна кількість емігрантів становить 6,5 мільйонів (14,4 % від населення України). Щодо української діаспори, то найбільша в Росії, далі йде США, а третє місце займає Канада.

Чому саме Канада?

Північна країна з політикою багатокультурності та двома офіційними мовами (англійська та французька). Канадці люблять хокей та розуміють необхідність в імміграційних процесах для економіки країни, щорічно до Канади іммігрують понад 200 000 чоловік.

Спеціальні імміграційні програми були створені відразу після Другої світової війни і тут не почуєш від місцевих жителів у спину: "Понаїхали тут різні". Чого ще бажати? Країна з високим рівнем життя та численними можливостями для освітчених молодих людей. Тому й іммігрують, переборюючи бюрократичні процедури та психологічні труднощі.

Вадим та Тамара Бичкові вирішали переїхати до Канади за Квебекською програмою іміграції професійних спеціалістів (найбільша категорія іммігрантів – професійна категорія (skilled workers)). Молоді люди спочатку оцінили шанси на успіх онлайн, пройшовши тест на офіційному сайті уряду Квебека.

Для оцінки кандидатів використовується бальна шкала, щоб успішно пройти процедуру необхідно набрати відповідну кількість балів. Максимальні шанси має заявник віком від 21 до 49 років з вищою або середньотехнічною освітою, з досвідом роботи не менше року, додаткові бали можливо отримати за родичів в Канаді та офіційне запрошення на роботу, а також за навчальні сертифікати та дипломи отримані в Канаді.

Слід враховувати, що в 49 років шансів виїхати практично немає, а після 35 років бали за вік різко знижуються.

Чому саме провінція Квебек? По-перше, критерії відбору провінції відрізняються від федеральної системи – не потрібно здавати мовного екзамена та проходження необхідних процедур вдвічі коротше, а по-друге, Квебек має власне міністерство імміграції і проводить самостійно відбір кандидатів.

За два роки особа може пройти всі необхідні етапи програми в Україні і вже в аеропорту в Канаді отримати документи про підтвердження резиденства. Таким чином українці стають фактично канадцями, але без права голосувати, бути обраними та проходити службу в армії, однак з медичною страховкою та соціальним номером.

Після трьох років проживання в Канаді подаються документи на громадянство. Ось так через п’ять років етнічні українці будуть мати канадське громадянство, говоритимуть англійською та французькою мовами і забудуть про життя в Україні.

Хоча існують й інші сюжети – сильна ностальгія, відсутність поряд рідних та близьких людей і неможливість внаслідок різних причин інтегруватися в місцеву спільноту, змушують українців повертатися додому і радіти поганим дорогам, тотальній неввічливості в сфері обслуговування і необхідності завжди тримати удар, бо ціни на товари першої необхідності ростуть, а зарплати не лише не підвищуються, а навіть зменшуються. Тим паче, емігруючи, втрачаємо не лише час, але й соціальний статус, який рідко хто повертає в іншій країні.

Сім’ я Бичкових вже півроку проживає в Монреалі, місто обрали не по індексу життя, а тому, що у двомовному мегаполісі легше адаптуватися. У своєму блозі в Інтернеті Вадим написав в перший місяць життя в Канаді: "Монреаль звичайно не Амстердам, не Лондон, не Париж, не Барселона, не Брюсель. Але! У цього міста є свій дух, щось невловиме, поки не зміг ідентифікувати, щось приємне і тепле, не дивлячись на мороз і шалений вітер. Нам Монреаль подобається!".

Сім’ я Бичкових

Зараз Тамара підробляє в місцевому супермаркеті IGA 20 годин на тиждень та вчить французьку мову на курсах. Вадим працює в тому ж супермаркеті 30 годин на тиждень. Хлопець бажає отримати аналогічну українському диплому освіту, менеджмент зовнішньо-економічної діяльності, або ж отримати зовсім нову спеціальність – альтернатив безліч.

Тамара за освітою викладач англійської мови, але в Канаді перевчиться на маркетолога. Молоді люди абсолютно впевнені в правильності рішення емігрувати. Серед друзів сім’ї переважно квебекці та емігранти з США, Франції та Бразилії. На сьогодні є бажання інтегруватися в місцеву спільноту якомога швидше, але бажання повернутися немає.

Після таких історій уявляється прекрасне життя в розвиненій країні, але не зараз, необхідно певний час зачекати, поки здобудеш освіту чи перевчишся на нову спеціальність, поки всі побутові питання вирішаться, поки дохід сім’ї досягне місцевого рівня та ще багато різних "поки". І раптом з-поміж всього виділяється слово "час" таким жирним шрифтом і запитуєш себе, а скільки часу?

Найбільш продуктивні молоді роки працювати заради "світлого майбутнього"? Хіба не від цього їхали із власної країни? Виходить досить пародоксальна ситуація.

Маємо визнати, що існує різниця між "світлим майбутнім" для суспільства в цілому і для окремої особи. Відповідно життєвий успіх останньої не завжди залежить від країни проживання.