Людяність як самозахист
В Гриця дві розваги: літо та велосипед. Він – єдина дитина на цьому хуторі в п’ятдесят хаток, що на Чернігівщині. Про школу він говорить так: "А от побачимо, як вони через мене пустять автобуса! Як в них пузо трісне!" Повторює за бабусею. Автобус, котрий з’єднує хутір з Великою землею, циркулює двічі на тиждень, але він примхливий, як його водій, і часто забуває заїхати. Та й навіщо? Тут майже нікого немає, а Грицеві ще рано до школи.
Неподалік Десна, дійсно зачарована та заклопотана; у лісах росте вдосталь грибів та ягід; розкинулися різноформні джерельні озера, де, неважаючи на зусилля місцевих та міських браконьєрів, ще вистачає риби; наче застигли заливні луги, де високі цикорії на тлі неба виглядають блакитними сузір’ями, а суцвіття болиголовів схожі на графічні зображення японських гейш під парасольками; серед рослин повільно виступає лелека, і починає здаватися, що цей краєвид сповз з картин Моне.
Тут живе небагато людей, є місцеві і ті, що приїхали з великих міст, як вони кажуть: "доживати". Місцевий цвинтар виглядає більш заселеним за всі тутешні хати. Воно й не дивно.
Тут немає вулиць та номерів будинків. Поштарка живе за вісім кілометрів звідси, але пам’ятає всіх, хто тут живе, і що вони читають. Вона нічого не записує, тримає в голові. Як її не стане – переїде чи помре – помруть та переїдуть й ті, хто нині чекає на "Дачу", "Здоров’я", "Україну молоду", "Сегодня" та "Порадницю"…
Лікаря або швидку можна викликати тільки з містечка, що розташовано за 40 кілометрів. Аптека також є тільки там. В "швидкої допомоги" майже ніколи немає бензину. "То ви можете приїхати, дідо п’ятку забив, як не притримувати – відвалюється". "А може ви самі? Бо в нас бензину нема". "Та ми вам заплатимо". "То привозьте його сюди. Ми ж не можемо їхати без бензину". Пауза. І так щоразу.
Ветеринар мешкає ближче за лікаря, аптеку та швидку допомогу, але він не розуміється на котах та собаках. Тут не звикли лікувати котів та собак. Цим переймаються тільки заїжджі. Ті, що приїхали "доживати". Вони "доживають", а їхні собаки та коти живуть і хочуть бути здоровими. Ветеринар знизує плечима: "Та я хіба знаю, що із цим робити? Бачте, у вас не корова, а в мене собачі знання атрофовані". І так щоразу.
Тут немає магазинів. Але всі знають, в кого можна дістати молока, хліба, яєць, спирту. Всі знають, коли і за скільки кілометрів приїздять машини з пральним порошком, печивом, туалетним папером, шинкою, тепличними помідорами, каструлями.
Тут немає газу, каналізації, вода є тільки в колодязях, ниття міських мешканців про відсутність гарячої води тут всіх смішать. Правда, є електрика, цьому факту вже не дивуються, але розглядають як постійне джерело турбот та фінансових витрат.
Ще одним, крім рейсового автобуса, вітанням з Великої землі є машинка-"пиріжок", на котру очікують у серпні. З машинки лунає: "Купуємо горіхи, горіхи купуємо".Одного разу сюди заїхала така сама машинка, але звідти лунало: "Голосуйте за партію…", старенька та глухенька Стася наблизилася та запитала: "Горіхи купиш, га? Бо трохи маю". Старій відповіли, що торгують іншим. "Ага. То якщо ти не купиш горіхів, завертай тоді на …" Водій адресу не перепитував, голос в старенької Стасі дзвінкий та молодий, чутно краще за церковні дзвони. Церкви тут немає.
Одне одного тут не дуже люблять, сваряться, заздрять, пліткують. Менш із тим, всі знають, що Валентина не чиста на руку, може пройтися городом, садом, подвір’ям, хатою та підібрати все, що валяється. Але тільки вона може приглянути за хворою людиною.
Так, Вадик напивається як свиня та може споїти інших чоловіків, може витягнути на спирт всі зароблені на картоплі гроші; але тільки в нього є возик та коник, і Вадик ніколи не відмовляється відвезти до промислово-продуктової машини або хлібної палатки.
Так, тітка Геня дуже зухвала, але в неї купа книжок, газет та журналів, вона залюбки дає то все читати і розповідає, що видається найцікавішим.
Сергій постійно бреше та глушить рибу динамітом, але він вміє ремонтувати телевізори. Телевізор – уособлення культури, політики, великої землі, всього. Тому Сергій дуже важлива персона.
Сидір Тимофійович – колишній кдб-шник, тому його не любить тут ніхто, але в нього є рушниця та автомобіль, котрий завжди заправлений та може відвезти до лікарні.
Єгер Василь приховує грибні місця, але він кращий за будь-якого ветеринара…
Тому всі переважно спілкуються та ставляться одне до одного хай не з пошаною та доброзичливістю, але з усвідомленням корисності, взаємодопомоги та розумінням. Людяність – універсальна валюта, інструмент самозахисту та й просто можливість вижити. Бо в них більше нікого в цьому житті нема.