Права жінок? Нє, не чув
Так, дорогі друзі, я хочу поговорити про 8 березня. Ідемо назустріч святу!
Частина з вас, можливо, думає, що це совкове свято. Але совкове свято стало святом аж у 1950-ті – і тоді ж втратило свою феміністичну суть. День цей має насправді американське походження, гарно прижився в Європі та прийшов на терени СРСР аж у 1910-20-ті як цілком модне західне віяння.
Але я не хочу говорити про історію. Хочу говорити про сьогодення. Мене щиро дивує наше українське сьогодення.
В цьому сьогоденні дуже мало жінок-керівників. Але багато слів про "свято ніжності, краси та жіночності", Якщо ніжність, краса та жіночність передбачають дискримінацію та "скляну стелю" для кар’єри – я не хочу такої ніжності, краси та жіночності.
В цьому сьогоденні немає політиків, котрі б говорили про гендерну рівність. Ніхто з актуальних політиків-жінок не називає себе "феміністками". Це слово досі використовують як образу, за нього ніби вибачаються.
"Ну ти ж не феміністка?" - цією елегантною фразою чоловіки-співрозмовники часто пропонують заплатити за мою каву в кнайпі. Але не треба, дякую.
Українські реалії досі схильні розцінювати жінку, котра говорить про гендерну рівність, як жінку "без мужика".
Жінку, котра обурюється у відповідь на сексистські жарти – як "недо*хану".
Жінку, котра відмовляється від взаємин у стилі "легкого домінування" чоловіка – як дурну.
Жінку, котра вміє сказати "ні" та поскаржитися на сексуальну агресію керівника чи колеги – як фригідну та "сама винна".
Жінку, котра відмовляється терпіти домашнє насильство – як ту, що "виносить сміття з хати".
Мені щоразу дивно, що ті жінки, котрі все ж таки говорять про жіночі права, щоразу ніби вибачаються: "насправді в мене є чоловік", "я сама мама" тощо. Здається, вони бояться, що public opinion негайно викриє таких "буйних" і затаврує їх як "неправильних" жінок.
Прояви колективного несвідомого страху говоріння про жіночі права часто ховаються в доволі "невинних" фразах. За останній рік у моєму топ-5 опинилися такі висловлювання:
1. Один юний кандидат наук, філолог, під час наукової конференції після чийогось виступу дає репліку: мовляв, навіщо про ті жіночі права взагалі говорити, он в українській традиції завжди шанували жінку-берегиню-мати.
2. Вчора один мій FB-френд розповідав, що в жінки є "більше можливостей" заробити гроші. Зокрема він про утримання та кар’єру проститутки як дуже вигідний варіант.
3. Одна дуже талановита українська мисткиня на повному серйозі сказала, що європейські чоловіки втомилися від європейських феміністок, і саме тому одружуються на українках, бо ті хоч їсти готувати вміють.
4. Мій знайомий щиро вважає фемінізм чимось доволі неправильним, бо тепер, мовляв, і в декольте жінці спокійно не подивишся.
5. І сьогоднішнє відкриття – сайт правої риторики з таким реченням: "Знаю, більшість людей думають, що гендерна політика сповідує принципи рівності між чоловіком і жінкою, але правда в тому, що гендер виступає за легалізацію гомосексуалізму і введення системи ювенальної юстиції. В Україні все це прикривається рівністю людських прав, охороною дитинства, жіноцтва, сім`ї".
Рівність прав не означає заборону варити борщі, народжувати дітей, робити кар’єру, виходити заміж, вчитися, читати глянцеві журнали, носити рожевий одяг, бігуді та стрази.
Рівність прав означає можливість вільно отримувати освіту (а не тільки за "жіночими квотами"), голосувати на виборах, працювати та отримувати рівну зарплату (а не "жіночу зарплату", як це офіційно практикували ще так недавно навіть у Європі, я вже мовчу про Україну), можливість мати банківський рахунок і вільно ним розпоряджатися.
Спасибі суфражисткам, "iron jewed angels", котрі вибороли мені та моїм посестрам трохи прав.
Крім того, саме захист жіночих прав дозволить припинити цей кошмарний сценарій про "жінку-матір" як щось загрожене.
Хто там говорить про традиції вшанування берегині-матері в Україні?
А в ці традиції входить небажання брати на роботу молодих мам?
Чи, може, в ці традиції входить звичка працедавців звільняти з роботи вагітну жінку – замість декрету?
Чи, може, в ці традиції входить жалюгідна державна допомога, що її отримує матір-одиначка?
Чи, може, в ці традиції входить відсутність "дитячих кімнат" на підприємствах, що б дозволило багатьом жінкам набагато ефективніше поєднувати материнство з роботою?
Мої знайомі жінки люблять гратися в підміну понять. Мовляв, навіщо нам фемінізм – це ж чоловіки перестануть подавати руку на виході з громадського транспорту та поступатися місцем.
Безумовно, форма геніталій – це достатня підстава для поваги, нею справді можна пишатися.
Але давайте не будемо плутати захист прав і побутову галантність. Бо якщо це речі рівнозначні, то подумайте, чи згодні ви обміняти виборче право на щоденне поступання місцем у громадському транспорті? А згодні обміняти право на вільне розпорядження коштами – на щоденне цілування руки? А освіту – на щоденний букетик квітів від чоловіка?
Якщо згодні, тоді варто змиритися з тим, що чоловіки узурпували владу на всіх вищих щаблях, а жінки змирилися з цим. Ціна примирення – тюльпанчик на 8 березня.
Якщо ні, тоді варто визнати, що з жіночими правами в Україні все дуже недобре. Визнати і почати за них боротися.
Сьогодні, під час корпоративів, можна почати боротьбу.
Наприклад, запропонуйте тост за рівність, сестринство, самореалізацію, успіх, кар’єру, щастя. А також за те, щоб жодній жінці одного прекрасного дня не довелося вибирати між сім’єю та кар’єрою, між дитиною та підвищенням, між вагітністю та самореалізацією, між приниженням і сімейним щастям.