Говорили-балакали
У середу у Верховній раді відбулися парламентські слухання про культуру.
Тема гаряча, жива та болісна: "Проблеми розвитку українського книговидавництва, книгорозповсюдження, та перспективи підтримки книгочитання".
Олександр Афонін зауважив, що подібні слухання відбуваються вже втретє. І покращення все не настає.
До речі, причина відсутності покращення дуже очевидна: привладним і провладним хлопцям культурне життя просто байдуже. Відсутність на слуханнях профільних "гуманітарних" міністрів - це скандал. Але такий передбачуваний.
На парламентських слуханнях засідали майже всі свої.
З депутатів - В'ячеслав Кириленко, Олесь Доній, Марія Матіос, Володимир Яворівський, Лілія Гриневич, Ганна Герман. Всі вони регулярно говорять про питання культури. Хто як може.
Був ще депутат від "Свободи", імені якого я не записала. Він намагався порівняти Януковича з Гітлером і всю історію з книжковими проблемами звів до завищених гонорарів Віктора Федоровича.
Головна проблема таких слухань у наявному форматі - відсутність переходу ідей у дії. Ще більш головна проблема - ніхто з учасників не почув нічого нового. Бо проблеми та рецепти їх вирішення давно зрозумілі всім учасникам літературного життя в Україні.
Річ у тім, що для пацанів при владі проблеми книги виглядають так, само, як проблеми життя на Марсі.
Навіть речник Держкомтелерадіо, що відає програмою "Українська книга", бачить, як мені здалося, рішення проблем насамперед у промоції читання. Ніби все інше в нас давно в порядку.
Пацанам при владі ніхто не пояснив, що культурні проблеми міцно зав'язані із цілком земними клопотами - бідністю, відсутністю соціальних ліфтів, нерівністю, надмірній централізованості, малій автономності регіонів, контрабандою, відсутності мереж збуту.
І всі ці перепони в роботі виникають не тому, що видавці чи письменники погано працюють, а тому що їх нікому захищати від власників мереж книгарень, які не віддають гроші за зреалізовані книжки. І тому, що ніхто не хоче прикрутити кран чорної контрабандної літератури. І так далі, і тому подібне.
У середу про це окремо говорила Мар'яна Савка. Видавчиня звернула увагу на той факт, що навіть у наявних умовах українські видавці публікують книжки, ще й непогані. Уявіть, як би воно було, якби ринок книговидання був справді ринком?
На слуханнях був присутній Йєнс Баммель - генеральний секретар Міжнародної асоціації видавців. Він говорив про останні результати досліджень читання в Європі.
Цифри ЮНЕСКО показали, що добрі читачі - більш соціально мобільні, частіше займаються волонтерською роботою, частіше виділяють окремий час на культурне дозвілля. Чи потрібні Україні такі громадяни?
В Україні люди виділяють окремий час хіба що на перегляд телевізора. Більше 20% українців дивляться телевізор протягом більше 5 годин у вихідний день. Стільки ж - близько 3 годин у будень.
Всі вони теж могли б займатися волонтерською роботою, читати та працювати на підйом соціальним ліфтом. Але як це може зробити людина, що живе в селі, де маршрутка на райцентр ходить тричі на тиждень, а в самому райцентрі нема книгарень?
Олександра Коваль під час виступу нагадала, як в Україні захищали виробництва пива. Захистили. Хто б тепер захистив ринок книжки? Його справді можна підтримати дуже простими проектами на щодень.
Або ж можна брати діло в свої руки, як радив Олесь Доній. Поки що ми всі так і робимо. Але тоді навіщо парламентські слухання?