Науковці, яких ми втратили. Чи зберегли?
Чи потрібна зараз Україні власна наука? Питання здається риторичним. Кожна наука існує тому, що її продукти потрібні суспільству.
У випадку біології, основними такими продуктами є біотехнології (харчові продукти, тканини, добрива, природна сировина тощо), фармакологія (ліки, вакцини чи косметика) тощо. Список великий – все, що нас оточує у житті й на що ми витрачаємо гроші, містить в собі частку біологічних досліджень. Але коли ми говоримо про необхідність відновлення науки, треба розуміти, про яку науку йде мова. Нижче декілька пунктів, щоб прояснити, що я маю на увазі.
Швидкі факти
1. Біологія - дуже дороге задоволення. Її конкурентно можуть фінансувати установи рівня держави, або, як останнім часом, - великі міжнародні корпорації. Серйозна наукова робота дуже витратна, адже йдеться про мільйони доларів на рік тільки по одному науковому напрямку.
2. Біологію можна умовно поділити на фундаментальну та прикладну. Вони нерозривно взаємопов’язані: теоретична біологія (а також хімія, фізика, математика,…) створює фундамент, на якому функціонує прикладна біологія. Остання приносить значну частку прибутків, якими, в свою чергу, фінансуються наступні академічні розробки.
3.Наука фундаментальна, що частіше за все фінансується державними комітетами, є збиткова за визначенням.
В подальшому ми до неї не будемо повертатися – у випадку сучасної української економіки годі й мріяти про створення конкурентних державних досліджень рівня програм "Геном людини", "1000 геномів", або новий великий адронний колайдер. Вузькі малобюджетні дослідження тут не розглядатимемо, оскільки вони, попри всі негаразди, в Україні ведуться і сьогодні, однак погоди не роблять.
4. Виявити новий закон природи ще не означає заробити великі гроші. Коли говорять про користь науки, мають на увазі перш за все результати прикладних розробок. Однак продукти прикладної науки також не одразу приносять значний прибуток – вони можуть стати виключно прибутковим товаром лише у перспективі (візьмемо приблизну цифру в 10 років). Тобто спочатку треба витратити значну суму грошей (див. п.1), проте прибуток в перспективі покриє витрати та принесе значні прибутки (у вдалому випадку).
Отже, конкурентними науковими розробками, що здатні себе окуповувати, мають змогу займатись або держави, або широкопрофільні компанії з довгим терміном існування.
5. Біологію сьогодні не творять по-одинці. Мінімальна команда, як правило, складається з кількох провідних дослідників та десятка колабораторів. Серйозні напрями, які вже здатні принести реальну користь у вигляді нового типу ліків чи біотехнологічних продуктів, просуваються скоординованими групами, до яких входять сотні науковців цілого спектру спеціалізацій.
Оскільки в одній країні знайти так багато талантів одночасно дуже важко, типовими стали інтернаціональні наукові колективи.
6. При вдалому розкладі, в середньому за 5-10 років біотехнологічна компанія може створити кілька інноваційних продуктів і заробити на цьому.
7. Великі компанії – це симбіоз вчених та бізнесменів. Часто вчені, здатні створити якісно новий матеріал, не вміють заробляти на цьому. Інші навпаки – вміють просувати наукову продукцію, але не здатні створювати якісно нові товари.
Крім того, щоб відкриття та розробки перетворити в гроші, потрібні інші спеціалісти: бізнесмени, юристи, інженери, технологи, комп’ютерщики тощо.
8. Компанії, які працюють в одному напрямку (наприклад, виробляють ліки), конкурують між собою. Ступінь конкуренції відома всім на прикладі подібної, комп’ютерної індустрії: це вічна боротьба компаній Microsoft, Apple, Samsung, Google. Новачкам в таких умовах значно складніше вистояти – частіше за все, вони поглинаються одним з гігантів або зникають.
9. Наукова індустрія представляє собою жорсткий світ бізнесу. З однією відмінністю – цей бізнес досі базується на класичній науці, оскільки потребує чистих фактів, які не можна отримати ні за допомогою підкупу, ні лобіюванням, ні залякуванням – молекулярний світ до таких заходів байдужий.
Тільки на основі чистих досліджень можна отримати прибутки. Неякісно досліджена речовина не зможе стати конкурентним медикаментом чи врожайним сортом борошна. Саме тому досі наука залишається, можливо, єдиною людською активністю, де брехня швидко виявляється і неодмінно карається.
Наука взагалі та біологія зокрема – це самоочищувальна система, яка може існувати лише на основі прозорих та фактів, які можна перевірити. А враховуючи рівень конкуренції, перевірки з боку конкурентів йдуть постійно і найретельнішим чином.
10. Щоб вчасно і влучно реалізувати успішні дослідження та перетворити результат у гроші, необхідна скоординована робота сотень спеціалістів вищої кваліфікації. Основні прибутки отримує той, хто організовує і фінансує роботу. Але прибутки приносить далеко не кожен проект, тоді як будь-які дослідження та впровадження потребують значних коштів.
[L]Висновок тут буде однозначний. Немає сенсу роздумувати, чи варто Україні піднімати фундаментальну державну науку – на даному етапі це неможливо.
Фундаментальна наука самозароджується там, де в ній є потреба – наказом її з нуля не створити. Лишається примарна надія, що науку можна розбудувати за коммерційною моделлю.
Але для цього сьогодні навряд чи вийде зібрати необхідну кількість українських спеціалістів – вони майже всі працюють за межами України. Однак сказати, що ми їх втратили, також є не коректним. І ось чому.
Науковий всесвіт
Наука – це явище інтернаціональне. Не буває німецької, американської чи української науки - результати науки завжди належать цілому світу. Наприклад, аспірин, який є у кожній аптечці, був відкритий в німецькій компанії Bayer у ХІХ столітті. А потім, років 50 тому, американці відкрили його нову захисну активність, проти серцево-судинних захворювань.
Сьогодні багато наукових груп по всьому світі вивчають можливість використання аспірину у профілактиці онкологічних захворювань. Кожна група дослідників – це збірна науковців та бізнесменів усіх національностей. Від того, наскільки ефективно вони будуть працювати, залежить якість життя людей цілого світу – адже аспірином користуються і американці, і індіанці, і українці.
Сучасні продукти біології, зокрема ліки, значно складніші за аспірин. Наприклад, зараз бурхливо розвивається напрямок розробки терапевтичних антитіл – це багатообіцяючі препарати, які дозволять робити нашу імунну систему ще чутливішою, ніж вона була створена в процесі еволюції. Інший напрямок, що у всіх на вустах - це лікування стовбуровими клітинами, які обіцяють підняти світову медицину на якісно новий рівень.
Ці та інші фантастичні препарати та методи стрімко йдуть вгору, дозволяючи вже сьогодні мріяти про якісно новий рівень життя та лікування. А фундаментальні дослідження, що проводяться інтернаціональними командами вчених, створюють базис для ще більш неймовірних речей, коли стане можливим коректувати спадкові хвороби та лікувати хронічні хвороби генною терапією.
До речі, СНІД сьогодні вже не є смертельним захворюванням – сучасна наука всього за 30 років винайшла терапію, що дозволяє тримати вірус під контролем все життя; а майбутні розробки дозволять виліковувати СНІД повністю.
Отже, повернемося до нашого питання: чи втратила Україна свій науковий потенціал. Наведений вище приклад з аспірином показує – в наші дні, в час інтернету та глобалізації, національна наука – явище нескінченно розмите.
Є вчені-представники різних національностей, які є гордістю своєї країни. І провідні країни намагаються зібрати на своїй території найдосвідченіших вчених будь-яких національностей, щоб пріоритет відкриття належав їх науковим центрам. Тож питання про стан української науки можна перефразувати наступним чином: чи можливо на території України зібрати провідних вчених та надати їм можливість плідно працювати?
 |
| Типова наукова группа – зліва направо – Україна, Китай, Перу, Китай, Нова Зеландія. Місце роботи – Даллас, США |
В науці навчання відбувається на протязі всієї кар’єри – не буває моменту, коли ти закриваєш підручник та можеш стверджувати, що пізнав геть усе. Хочеш будувати нову науку – ти мусиш постійно штудіювати нові і нові галузі, стежити за новими відкриттями, спілкуватись з колегами по всьому світу, постійно рухатись вперед, переїжджати, знайомитись с новими людьми, спілкуватись, конкурувати.
Назва географічного місця роботи для вченого не важлива – важлива можливість працювати на рівні, коли ти можеш конкурувати з колегами та задовольняти свої амбіції – для когось це посади та звання, хтось мріє залишити яскраве відкриття, хтось намагається покласти свої сили у боротьбі проти хвороб чи голоду.
Для досягнення своїх мрій вченому потрібні лише постійна праця, досвідчені колеги та обладнання. Коли вчений з Мінесоти чи Парижу отримає запрошення на вищу посаду в Австралії чи Сінгапурі, з гарантіями, що в нього буде можливість продовжити роботу на вищому рівні і з ще більшими можливостями – він не вагаючись переїжджає.
Якщо ж вченого запрошують в його рідну країну, ситуація стає ще оптимістичнішою. Вчені – патріотичні люди, хоча вони в цьому не люблять признаватися. Крім того, вони авантюрні по своїй природі – що може бути цікавішим, аніж спробувати себе ще раз в тій країні, яку ти колись залишив.
Найсвіжіші приклади – Китай та Індія, які сьогодні стрімко відновлюють свою науку саме таким методом. Китай радо запрошує визнаних вчених китайської національності назад, в нові центри. Повернутись до Китаю на роботу для багатьох азіатів в США – яскрава мрія.
Варто згадати також Бразилію – коли умови стали сприятливі, багато латиноамериканців повернулось з західних лабораторій назад, і науковий авторитет Бразилії почав зростати.
Після того, як перші дослідники повернулись з світових центрів, вони своїм досвідом та зв’язками підняли місцеві наукові центри на світовий рівень. Після цього новими науковими центрами Сходу (Таїланд, Китай, Японія) як місцем роботи дедалі більше цікавляться європейські та американські вчені, яким стало тісно в рамках традиційної західної науки.
Фантастика
Станом на сьогодні значну частку науки фінансують не держави, а корпорації, яким не важливий етнос та місце розташування лабораторій – їх турбують лише ціна та ефективність.
Непривабливість наших країв для створення успішних центрів сьогодні очевидна: відсутність надійної інфраструктури, транспортні проблемі, візовий режим, проблеми з постачанням реактивів (в біології більшість з них повинні доставлятися протягом 1-2 діб при температурі -20оС), непрозорість та негнучкість... список нескінчений і всім відомий.
Тепер припустимо, що сталась чудова річ – Україна відкрила свої кордони для усіх, виділила землі, дала гарантії, і запросила світові компанії на свою територію. Що станеться?
Якщо фірма відкриває новий офіс в Україні, вона зацікавлена залучити до роботи в першу чергу вчених світового рівня, але й таких, що знайомі з цією країною та зможуть започаткувати роботу на новому місці.
На щастя, у світі достатньо вчених, що виросли в Україні та володіють українською мовою, але в той же час досить попрацювали по всьому світі і мають безцінний досвід, який неможливо отримати ні в одному університеті.
Вони, як люди родом з України, можуть бути першим десантом, який би міг створити та підготувати інфраструктуру центру, поєднуючи свій досвід роботи за кордоном та зв’язки з місцевими вченими.
Використовуючи гроші міжнародних корпорацій та досвід наших вчених, новий науковий центр має всі шанси стати привабливим місцем для інтернаціональної спільноти.
Китайці, індійці, араби заповнять нижній шар, конкуруючи за робочі місця з місцевими студентами – це станеться обов’язково, не варто сподіватись на домінуючу роль українців. Як згадано кілька раз вище – інтернаціоналізм команди дослідників є нормальним явищем в будь-якому європейському чи американському науковому центрі: тому, якщо ми все ще говоримо про відродження науки, інтернаціоналізм неминучий.
Хоча основні гроші від розробок будуть повертатися до організацій, що фінансують дослідження, країна-господарка наукового центру неодмінно отримує свої переваги.
Висока концентрація вчених світового рівня опосередковано вплине на рівень викладання в місцевих університетах – вчені дуже люблять читати лекції та навчати молодь. Якщо до навчання додати можливість роботи в якісно облаштованих лабораторіях над найактуальнішими завданнями – це в рази може підняти кількість сильних молодих науковців в Україні, які після закінчення навчання поїдуть здобувати досвід у інші наукові центру по всьому світу, а за сприятливих умов повернуться додому, щоб замкнути коло.
Інша непряма перевага – ожвавлення життя навколо наукових центрів завжди розвиває фундаментальну науку та народжує сонми невеликих дослідних компаній, які випускають на місцевий ринок невеликі інновативні продукти.
Пізніше ці компанії зростають та створюють нові робочі місця та нові наукоємні продукти. Великі центри також потребують значну кількість технічного персоналу, що дасть можливість працевлаштування для багатьох людей, не пов’язаних з наукою.
І звичайно, інтернаціональна спільнота сприяє підняттю господарської інфраструктури – працівникам потрібно десь жити, їсти, одягатися, купувати, відпочивати.
Тобто, колосальні прибутки, що будуть отримувати міжнародні корпорації, фінансуючи свої дослідні центри в Україні, будуть опосередковано стимулювати місце, де вони знаходяться, та розвивати його. Це не означає, що Україна одразу почне отримувати мільярди доларів прибутку – але шанс підняти науку в неї з’явиться.
Післямова
Ця фантастична на сьогодні картина не є такою вже утопічною. Автор цієї статті уважно слідкує за двома проектами, які стартували в Росії – річ йде про Сколково та програму мега-грантів. Перший з них я обійду увагою, бо у Сколково наголос зроблено на державне регулювання – на сьогодні цей підхід є досить спірним та негнучким.
Але друга програма, коли світовим вченим надаються значні кошти для створення нових напрямків, є значно успішнішою.
Зокрема, ця програма дійсно показала можливість повернути вітчизняних вчених – більше половини мегагрантів отримали колишні співвітчизники зі світовим ім’ям, які зараз будують невеличкі осередки науки у ряді університетів Росії.
Це відбулося за рік-два і зараз продовжується: вчені зі всього світу намагаються запустити лабораторії, які за рівнем відповідають світовим стандартам, починають самоокуповуватися та утворювати розгалужені наукові павутини зв’язків.
Хочеться вірити, що в майбутньому лабораторії, народжені програмою, будуть і надалі розвиватися.
Чи можливе таке відкриття України для світу? Як люблять говорити вчені – теоретично це можливе! А поки що хочеться ще раз наголосити наступне.
Вчений ніколи не належить одній країні – його робота належить всьому світу. Наші українці є членами інтернаціональних команд дослідників, які працюють не на конкретну країну, а для всього людства. І коли Україна вирішить відкритися для високої науки, наші вчені будуть готові поділитися досвідом та силами, щоб допомогти створити вітчизняний науковий центр.
Важливо, що сьогодня їм є звідки повертатися. Те, що вони свого часу виїхали, дозволило їм зберегти свій науковий потенціал та вплив у науковому всесвіті.
Тобто, сьогоднішню ситуацію з українськими вченими, що в більшості своїй працюють за кордоном, можна назвати радше "консервацією" (від слова збереження) нашого наукового потенціалу, аніж втратою.
Приклади з Китаєм, Індією, Бразилією, і Росією дозволяють сподіватися, що наступним місцем, де зможуть плідно працювати вчені всіх національностей, буде територія України.