Про альтернативну освіту

136
22 листопада 2013

Незважаючи на широке обговорення проблем освіти в ЗМІ, на парламентські слухання, пропозиції освітян та інше, усе одне лишається зрозумілим, що глобально сферу освіти найближчим часом реформувати не будуть. Адже будь-які реформи потребують, принаймні 2 аспектів – стратегії реформування й ресурсів на впровадження реформ.

Ні того, ні іншого Україна, наразі, не має.

А невдоволення ситуацією в суспільстві наростає.

Існує одне рішення, яке вже впроваджене в багатьох країнах. Воно полягає в наступному: батькам, які з будь-яких причин не хочуть навчати дітей у системі державної загальної освіти – дозволяють вирішувати це питання на власний розсуд. Не треба критикувати – зроби краще, якщо можеш.

Тож, розглянемо ситуацію.

Питання альтернативної освіти в Україні врегульовані лише частково. Так, наприклад, згідно із третьою статтею закону "Про освіту", громадяни України можуть здобувати освіту за такими формами навчання – очною, вечірньою, заочною, екстернатом, а також педагогічним патронажем.

Начебто засвідчена можливість навчання екстерном. Утім, існуючі школи екстернів орієнтовані на невелике коло учнів. Оскільки згідно з Положенням про екстернат у загальноосвітніх навчальних закладах, можливість складання іспитів екстерном в Україні мають лише особи, які:

– з будь-яких поважних причин – здоров'я, відрядження батьків, спортивні збори тощо – не мають змоги навчатись в загальноосвітній школі;

– опановують навчальний матеріал прискорено або відстають у навчанні;

– ті, що не довчились або не мали змоги скласти свого часу річну атестацію;

– навчаються за кордоном або є іноземцями.

Тобто, щоб обрати навчання екстерном, необхідні поважні причини, які перешкоджають навчанню в загальноосвітніх школах. Саме лише бажання батьків та дітей, нажаль, поважною причиною, з точки зору закону, не є.

Втім, не лише це є перешкодою. Багато дітей не має такої можливості ще й через вкрай обмежену кількість таких шкіл, де приймають заліки екстерном, а пропускна спроможність у існуючих обмежена.

Світовий досвід, та навіть досвід наших найближчих сусідів передбачає можливість альтернативної освіти.

Починаючи з 1992 року, у Росії можливе навчання дітей екстерном не за медичними показаннями, а за бажанням самостійно опановувати матеріал. Нещодавно був впроваджений новий закон "Об образовании в Российской Федерации", відповідно до якого, окрім загальноосвітньої школи, передбачено можливість навчання також у формах сімейного освіти й самоосвіти.

Тобто формат "домашня освіта" передбачає відвідування й навчання на дому вчителем учнів з обмеженими можливостями. А формат "сімейної освіти" передбачає навчання батьками власних дітей.

До того ж, для складання атестацій кожна родина може на власний розсуд обрати будь-яку державну або приватну школу. Вибір форми освіти належить виключно батьків, з урахуванням думки дитини. Зміна форми освіти можлива в будь-який момент.

Навесні 2012 року в Росії у форматі сімейної освіти навчалося вже понад 100 тисяч дітей, тоді як у 2008 році їх було всього 11 тисяч. Для порівняння, у США станом на 2012 рік здобували домашню освіту понад 2 мільйони дітей. За результатами досліджень у Штатах, успішність тих, хто вчиться самостійно й не ходить до школи, у півтора рази вища за успішність учнів загальноосвітніх шкіл.

Сімейна освіта має чимало переваг як для дитини, так і для держави. Дитина отримує індивідуальний підхід в освіті, а держава – може заощадити ті кошти, які виділяють на утримання школяра.

Звісно, альтернативна освіта не стане масовою, оскільки гідну домашню освіту може забезпечити не кожна родина. Основними умовами якісної домашньої освіти є:

– достатній освітній рівень батьків;

– відповідне матеріальне забезпечення;

– достатній час для занять, особливо в початковій школі.

Але всі ці ознаки є запорукою високого рівня знань у будь-якій формі навчання.

Наприкінці минулого року були оприлюднені результати найбільш масштабного Міжнародного порівняльного дослідження якості математичної освіти TIMSS-2011, у якому взяло участь понад 600 тисяч учнів з 63 країн світу та 14 окремих регіонів. Це дослідження, яке проводиться кожні чотири роки й відстежує загальні тенденції змін якості освіти.

У 2007 році Україна брала участь у цьому дослідженні серед учнів 4-х і 8-х класів. Тож у 2011 році можна було відстежити зміни, які відбулись за 4 роки.

Нажаль, Україна відмовилась від участі 4-класників у дослідженні, і оцінити результативність системи освіти в наступні 4 роки буде неможливо.

У TIMSS-2011 взяли участь 3378 8-класників зі 148 загальноосвітніх навчальних закладів усіх областей України.

Загалом, усереднені результати України доволі непогані: з математики – 19, а із природничих дисциплін – 18 місце в міжнародному рейтингу.

Але цікаво те, що дослідження TIMSS передбачає не лише перевірку знань, а й аналізування умов навчання, які цьому сприяють. Так, показник "Ресурси сім'ї для навчання" охоплює такі питання:

– освіта батьків;

– загальна кількість книг у будинку;

– кількість дитячих книг;

– доступ до мережі інтернет;

– наявність у учня окремої особистої кімнати.

Тобто, за наявності цих ресурсів якість освіти об'єктивно зростає. А якщо до цього ще й додати бажання батьків і дітей, то будуть усі підстави для сімейної освіти.

Останнім часом кількість родин, готових до такої форми навчання, відчутно зросла. Здебільшого це відбулося через незадовільну якість масової загальної освіти та фінансову недосяжність освіти елітної.

На сьогодні в Україні вкрай необхідно врегулювати наступні питання:

Спершу необхідно законодавчо забезпечити учням можливість складання іспитів екстерном без поважної причини, а лише за бажанням.

Цілком імовірно, існуючі школи екстернів не впораються зі збільшеним потоком учнів. Тому на додачу до того, щоб легалізувати сімейну освіту, необхідно забезпечити можливість складання атестацій у більшому колі шкіл.

У переповнених школах великих міст будь-який неформат впроваджувати складно, через велику чисельність стаціонарних учнів. Але невеликі школи містечок і сіл не будуть обтяжені таким обов'язком, оскільки кількість учнів там не велика. Таким чином, розподіл учнів по території України буде якоюсь мірою децентралізовано.

У 2013 році в Україні закрито 161 школу. Але замість закривати, може краще надати право приймати заліки екстерном? І зберегти вчителям робочі місця, а сільським дітям – їхні школи. Бо у виборі школи-екстерну не обов'язково керуватись географічною ознакою.

З одного боку, простіше складати іспити в школі, що є найближчою до місця проживання – але за великої кількості учнів, учителі не зможуть приділяти достатньо уваги екстернам. А найбільші такі потреби саме в містах, де зосереджена велика кількість батьків із вищою освітою, здатних самостійно навчати дітей. Тому з'їздити двічі на рік у мальовниче село на іспити – не складно.

Так сільські школи отримають свіжий подих, мотивацію до розвитку, можливо, зацікавлення до впровадження інновацій в освіту. Оскільки саме альтернативна освіта найбільш відкрита до експериментів завдяки індивідуальному підходу до кожної дитини. А для тих, хто навчається самостійно, складання іспитів у школах забезпечить відстеження адекватності здобутої освіти.

А друге важливе питання – працевлаштування батьків, які навчають дітей. Зазвичай, коли дитина отримує домашню освіту, один із батьків не має можливості працювати деінде, хіба лише віддалена робота, фріланс. Принаймні в молодшій школі, коли дитина потребує часу, уваги батьків, допомоги, спрямування навчання.

Знову ж таки, якщо йдеться про якісну домашню освіту, то батьки виконують усі функції вчителя. Тобто, людина з високим рівнем освіти, високою професійною кваліфікацією опиняється просто безробітною через неврегульованість цього питання.

Якщо звернутись до світового досвіду, то в деяких країнах батьки, що займаються освітою власних дітей, навіть отримують матеріальну допомогу від держави.

Нажаль, Україна зараз не має таких коштів, які могла б вкладати в альтернативну освіту, та й взагалі в освіту.

Але, так чи інакше, держава виділяє кошти для надання освіти кожній дитині й у загальноосвітніх школах. І якщо батьки самі виконують цю функцію, цілком логічно було б ці гроші виділяти не системі, а тому, хто виконує її функції.

Я цілком свідома того, що за домашню освіту зарплату не виплачуватимуть, але якби ці кошти спрямувати в Пенсійний фонд, то можна було б, принаймні, сформулювати відповідно сферу працевлаштування в трудовій книжці батькам і уникнути статусу "безробітного".

Відстоюючи питання сімейної освіти, я не заперечую необхідності загальноосвітніх шкіл. Альтернативні форми навчання не стануть масовими, більшість дітей усе одне потребуватиме навчання в традиційних школах.

Але для окремих випадків має бути передбачена можливість альтернативи.

powered by lun.ua