Цар-зомбі. Трешова казка
Наші діти дедалі частіше просять пояснювати, що відбувається в країні. Дожилися: їх, школяриків, теж непокоїть політична ситуація та економічна криза, вибір між Євро- і Митним союзом, чому стоїть Майдан, чому в Майдан стріляють, хто такий Азаров і чим він відрізняється від Арбузова…
Щоб не перетворювати вечори на сеанси панічної політінформації, довелося вдатися до міфологічного дискурсу, тобто розповісти казку.
Жили собі люди в країні У. Не злі й працьовиті, але були вони здебільшого електоральними кретинами – не вміли обирати собі царів. Царями країни ставали брехуни, лицеміри і злодії – словом, усілякі соціопати.
А одного разу у-країнці обрали своїм царем справжнього зомбі – ходячого мерця. Вони, звісно, не відразу помітили, кого вибрали – бо ж люди країни У не надто спостережливі. До того ж, новий цар спочатку ховав некроз тканин свого лиця за рум’янами.
Та не минуло й півроку, як пішов поговір, що цар країни У рикає і кусається, а всі укушені стають ходячими трупами. І разом із царем ця його свита пожирає живих у-країнців.
Люди країни У мали коротку пам’ять, і день їм здавався десятиліттям.
Але дехто з них зумів згадати давню легенду про те, як в одного пихатого і злого вельможу країни У метнули чарівним яйцем, і він упав. Пророки казали, що вбитий яйцем устане і прийде мститися своєму народу. І зрозуміли у-країнці, що тепер збулося те пророцтво.
А тим часом уся знать країни вже стала в чергу до царя-зомбі, щоб підставити йому для укусу свої шиї та зади. Хотіли вельможні й собі стати зомбі, щоб бути вершиною харчового ланцюга (це коли ти можеш їсти все живе, а воно тебе не може, бо ти – неїстівна падлятина).
Так країну У захопили мерці.
Цар-зомбі час від часу повільно повертав голову на Захід, і до нього шепотіли західні волхви. Потім він обертався на Схід, і з ним вели бесіди підступні східні чаклуни. Декому хотілося вірити, що так цар-зомбі шукає оптимальний вектор інтеграції країни У.
Насправді ж він видивлявся – в якому краю більше їдла і плоть жирніша. А свій худий народ він збирався лишити на закуску.
І так цар-зомбі крутив головою, поки рештки рум’ян не обсипалися з його лиця. І постав він в усій своїй потворності і гнилизні.
Відвернулися західні волхви. Збридилися навіть східні чаклуни. І ввійшов цар-зомбі з усім світом у ментальний дисонанс. І їсти йому вже було нікого, крім народу країни У. І всі побачили, що лишивсь у нього тільки цей базовий рефлекс – жувально-ковтальний. А промовити він тепер міг лише три слова: "Я тебе з’їм".
Повстали проти свого царя люди країни У. І вийшли на майдани і вулиці. Він же виставив супроти них свою зомбі-рать – усіх цих укушених, зловонних і гнилих. І стояли так люди і зомбі дні і місяці, і люди кидалися вогнем, а зомбі шматували їх удень і вночі та замикали в темницях. І чорний дим закіптюжив небо.
Тоді вийшли наперед троє людських поводирів і оголосили перемир’я. І пішли вони в царський палац, щоб провести з царем-зомбі перемовини. Говорили поводирі до царя-зомбі, і він щось мимрив до них. І тривало це багато годин, але ніхто нічого не зрозумів.
Тоді вдруге пішли поводирі до царя-зомбі, і знову намагалися говорити з ним. Але він уже тільки рикав, і витріщав очиська, налиті кров’ю. А в мозку його кишіли черви. І поводирі раптом подумали, що, може, ті черви є вмістилищем думок царя. Тож узяли людські поводирі кожен по черв’яку із мозку царя-зомбі – і з’їли. Але й цього разу жоден із них нічого не второпав.
Але і втретє повернулися людські поводирі до царя-зомбі. І говорили до нього. Однак той уже лише трясся, діставав черв’яків зі свого мозку і жер їх. Побачили поводирі, що говорити тут уже нема з ким. Знічев’я з’їли по черв’яку – бо людині властиво звикати до отрути – та й пішли собі.
Зійшлися у-країнці на велике віче і думали, що робити з царем-зомбі. І не могли придумати, хоча дехто з них і бачив фільми Джорджа Ромеро про живих мерців…
У казки про царя-зомбі поки що немає кінця. Вона закінчиться щасливо або триватиме вічно, бо ходячі мерці здатні гнити безмежно довго.
До того ж, людина, яка не прагне свободи, мертвіє і без укусу зомбі. У кожному разі, достеменно відомо, що живих у країні У все ще більше, ніж мертвих.