День бойової товаришки

У суспільствах, де звикли до побутового патріархату, звикли і до побутової сліпоти стосовно деяких дражливих тем.

Здається, що цю сліпоту іноді легше проковтнути, не повівши бровою, ніж радити звернутися до окуліста. Мовляв, раз на рік можна побути прикрасою "свята жіночності та краси" та пригубити полусладкого совєтського "шампанського".

Мені завжди було важко мовчати на цю тему, а після Євромайдану – тим більше. Я не хочу бути об’єктом рольової гри в "давайте привітаємо наших дорогих жінок".

Вкотре про це замислилася після читання котрихось із незчисленних коментарів у соцмережах на тему пам’ятника Євромайдану.

Пам’ятаю, в описі скульптурної групи фігурували затяті хлопці з шинами та коктейлями в руках, афганці,самооборонці, студенти... і дівчина-волонтерка з жінкою-пенсіонеркою. Добре, що без бутербродів.

Читаючи той опис, я усвідомила, що просто на моїх очах народна пам’ять творить міфологему, що так мало сумісна з історичною правдою. Бо історична правда говорить, що не бутербродом єдиним.

Давайте поставимо собі запитання, де були жінки наЄвромайдані?

Жінки були всюди.

Жінки витягали поранених і підстрелених під дощем уламків гранат, під кулями та під ароматними хмарами "терену".

Жінки робили операції смертельно пораненим.

Жінки збирали кошти для лікування.

Жінки працювали водіями для таємного транспортування поранених. Жінки їздили з Автомадайном. Жінки пропонували свої гаражі та подвір’я для переховування чужих автомобілів, які могли спалити.

Жінки працювали адвокатками несправедливо затриманих.

Жінки цілодобово допомагали шукати зниклих безвісти.

Жінки працювали депутатками, що брали на поруки, захищали від міліції та робили купу інших речей, які дозволяє недоторканість і особливий статус народного депутата.

Жінки на передовій носили "коктейлі молотова", збирали пляшки для тих-таки коктейлів, колупали бруківку та плитку, чистили вулиці від снігу та льоду.

Жінки працювали журналістками і в прямому ефірі показували наживо події, що розгортаються тут-і-тепер.

Жінки працювали перекладачками, котрі з журналістами та спостерігачами з різних країн були в гарячих точках, стоячи на мушці в снайперів. А також – синхроністками, котрі длявсього світу перекладали пряму мову тих, чиї слова важливі. І ще – тими, хто перекладає найважливіші україномовні тексти іноземними мовами, а іншомовні тексти – українською.

Жінки коментували Євромайдан всіма мовами навсібіч, допомагаючи іноземним ЗМІ, оглядачам, спостерігачам і просто знайомим зрозуміти контекст того, що відбувається.

Жінки працювали дипломатками, котрі доносили українські голоси до ООН, ПАРЄ та інших важливих міжнародних інституцій.

Жінки стали живим кордоном між українськими військовими частинами та російськими окупантами.

Це бойові товаришки.

Я особисто не хочу чути 8 березня слів про "ніжність і красу". Я хочу чути, як уся країна подякує своїм захисницям вітчизни. Рівним серед рівних.