Революція гідності: ми маємо пам'ятати

Минуло 40 днів із того моменту, як загинули вони – герої, яких народила революція Майдану. Чим була революція для кожного з нас? Для когось прогулянкою, для когось війною. Але в першу чергу Майдан став випробуванням на цінність особистості людини, виміром людськості та гідності.

"Це революція гідності", якось сказав зі сцени Майдану Олег Тягнибок.

Гідність за визначенням, що подається у Вікіпедії, – це поняття моральної свідомості, яка виражає уявлення про цінність усякої людини, як моральної особистості, а також категорія етики, яка означає особливе моральне ставлення людини до самої себе, і ставлення до неї з боку суспільства, у якому визнається цінність особистості.

Поняття гідності вживається в законодавствах численних країн та в міжнародному праві, зокрема, у Цивільному кодексі: гідність визнано особистим немайновим благом, 201-ша стаття; задекларовано право на повагу і недоторканність "гідності та честі" фізичних осіб, пункти 1,2 297-ї статті; зафіксовано право фізичних осіб звернутися до суду з позовом про захист їх гідності та честі, третій пункт 297-ї статті; приниження "честі та гідності фізичної особи" визнано моральною шкодою, яка підлягає відшкодуванню, 23-тя стаття.

Це все дуже красиві слова. Але, як часто буває в нашій країні, тільки словами, фарбою на папері та пікселями на екрані монітору – вони довго й залишались. Будь-який нардеп міг зі сцени крикнути: "То бомжі й нероби зібрались на Майдані", – і йому за цю брехню нічого не було.

Я жодного разу не чув, щоб хтось із простих громадян зміг захистити свою гідність у суді.

Російська агітмашина називає тих, хто був на Майдані – усіх без виключення – нацистами.

В який суд мені подати позов на Доренко, Кісельова, Жиріновського й Путіна, щоб захистити мою честь? Який суд матиме гідність і принциповість, щоб винести чесний вирок їхнім діям? Скільки часу й коштів забере в мене цей суд?

Я не нацист, але я не можу цього довести, я не можу захистити свою гідність. Але, якщо я не можу захистити свою гідність, хіба це означає, що я її не маю? Невже сьогодні ми ставимо запитання саме таким чином?

Я знаю, що таке гідність. Я бачив її.

Революція 2013-2014 років, на моє переконання, це не протистояння Заходу й Сходу, не протистояння України й РФ – це протистояння між тими, хто має гідність, і тими, хто не тільки не має її, а й взагалі не розуміє, що це означає.

Тільки той, хто має гідність, може знайти в собі сили робити те, що вважає за потрібне, незважаючи на страх. Страх померти.

Я бачив гідність в очах жінок, що відправляли своїх чоловіків у ніч на Майдан і плакали, бо відпускати страшно, а не відпустити ще страшніше. Бо як потім поважати чоловіка, котрий спить удома тоді, коли інші боронять свободу?

Але я не бачив гідності в тих, хто, сидячи вдома, казав: "А, нічого не зміниться, все куплено, все прораховано, все вирішено за нас, навіщо витрачати сили?" і "сталася велика трагедія – Новорічної Йолкі на Майдані не буде. Як далі жити?"

Я бачив гідність у волонтерах-медиках, що виносили поранених під кулями.

Але я не бачив гідності в тих представниках "правоохоронних" органів, котрі прицільно стріляли в Червоний Хрест.

Я бачив гідність в очах хлопців, що без бронежилетів, у пластикових касках, прикриті самими тільки дерев'яними щитами, захищали барикади на Інститутській, Європейській, Прорізній. Хто, ризикуючи, лягав на залізничну колію, щоб не пустити війська в Київ.

І я не бачив гідності в тих, хто маючи на руці годинник за 600.000 доларів США, платив по 200 гривень тітушкам, що пробивали голови молотками захисникам демократії в Україні.

Я бачив гідність у тих, хто лежав засніжений на сходах Генпрокуратури, і я не бачив її в тих, хто запросто, "ідучі на роботу", переступав через цих людей.

Я бачив гідність у людях, котрі, незважаючи на мороз і блоковане метро, несли їжу й медикаменти на Майдан і в шпиталі. Я бачив гідність українського офіцера, котрий беззбройний ішов на озброєних окупантів, я бачив гідність українських ультрас, читай футбольних хуліганів.

Я бачив гідність журналістів і операторів на Майдані, і я не бачив її в працівників Першого Національного й Інтера, котрі не мали волі, щоб просто висвітлювати події чесно.

Я бачив гідність кримських мусульман, котрі запропонували православним українського патріархату правити служби в своїх мечетях, я бачив гідність у священиках, які повернули мені віру в те, що Церква може бути разом з народом.

Тоді, коли президент Янукович не був з народом, тоді, коли прем'єр Азаров не був з народом, тоді, коли велика кількість політиків не була з народом і міліція, що присягала Народові, з ним не була.

Я не бачив гідності в діях організму з погонами капітана міліції, котрий займався мародерством на вулиці Грушевського. Капітан! Представник правоохоронних органів! Як таке могло статися?!..

Відповідь проста. Бо він, як і багато інших навколо нас, не мав гідності.

Це негідно – роздягати людину на морозі. Це негідно – викрадати людей із лікарень, вивозити в ліс і катувати. Це негідно – убивати людей тільки тому, що вони спілкуються державною мовою й носять на собі символіку країни, у якій проживають.

Це негідно, народний депутате Волков, колись легендарний баскетболіст, озираючись, як злодій, займатись рукоблудством у сесійній залі – чи це називається "кнопкодавство"? – аби тільки був прийнятий закон про амністію, такий потрібний не народу, а Януковичу.

Я бачив гідність Кличка, коли він, як чоловік, визнав свою помилку й вибачився зі сцени Майдану – і я не бачив гідності прем'єр-міністра України Тимошенко Юлії Володимирівни в 2010 році.

Ви пам'ятаєте це, Юліє Володимирівно? Пам'ятаєте, як прем'єр РФ Путін, під час прес-конференції, у Вашій присутності, поливав брудом президента України Ющенка, а Ви, прем'єр України, не тільки не заперечували, Ви ще й підігравали йому?

Це негідно, пане Мірошниченко, прикриваючись депутатською недоторканістю, бити людину, навіть якщо вона вчинила злочин. Поки це не визнав суд, ця людина має такі самі права як і Ви, як і я, і будь-хто інший у країні! Ви не маєте права відкидати презумпцію невинності! І навіть коли суд визнає його винним, Ви не маєте права його бити! Чому? Тому що Ви не суддя, і тому що Ви не виконавець вироків, Ви депутат – слуга народу.

Бо чим Ви тоді відрізняєтесь від колишнього ректора Ірпінської податкової академії Петра Мельника, котрий під час виборів так само, як і Ви, "трохи емоційно поводився" – штовхав жінку, голосно волаючи чоловікам, котрі хотіли її він нього захистити, "я народний депутат! Мене торкатись не можна!"

Народним депутатом стають для того, щоб отримати недоторканість? Це формулювання абсурдне само по собі, але так багато прикладів, котрі свідчать саме про це...

Ми є свідками тотальної інфляції так званої "еліти нації".

Для цих людей гідність стала непотрібною. Навіщо мати гідність, якщо для того, щоб бути успішним, треба стати негідником?

Успішний? Хто успішний в Україні? – Той, хто має гроші.

Який шлях до збагачення на Заході, у США, Канаді, Європі? Напиши геніальний сценарій, зніми геніальний фільм, створи найпопулярнішу соцмережу у світі, вигадай вічного двигуна, чорт забирай.

Хто успішний в Україні? – Депутат! Він може робити все, і йому за це нічого не буде! Де в цій формулі успіху гідність?

Хто взагалі зараз, у кулуарах ВРУ, говорить про гідність? Набагато важливіше розділити портфелі! Так звані "еліти нації" займаються розподілом портфелів. Хіба цим має займатись Еліта? Це відколи люди формату Бойко, Чечетова, Колєсніченко, Бондаренко, Лукаш, Пшонки, Януковичів стали називатися елітою?

І якщо це еліта держави, то, що можна сказати про цю державу?

Ті, що вчиняють негідно – негідники. І шкода ту державу, у котрій елітами називають негідників. Негіднику немає місця серед людей, що знають, що таке гідність. Більше того, негідник не має права керувати гідними людьми.

Але яка еліта потрібна нашому суспільству сьогодні? Моральна чи партійна? Що важливо для нас? Правильний партійний квиток кандидата, чи його гідність?

Так, наразі ми не маємо тих лідерів, за якими ми можемо йти. Це погано? – Ні. Це не лідер диктуватиме суспільству, як діяти. Це суспільство вимагатиме від політика гідного виконання функцій, на нього покладеного.

Ми не обираємо лідера, вождя – ми обираємо Менеджера, людину, котра, наприклад, краще ніж я, може домовитись про захист України від російських окупантів. Але це не означає, що ця людина краща від мене, адже я вмію робити те, чого не вміє вона.

І так кожен із нас.

Суспільство, яке знає про гідність набагато більше ніж переважна більшість нардепів, має виховувати свої еліти.

Ми, ті, що стояли морозними ночами на Майдані, даємо вам, народні обранці, наказ: негайно змінити систему влади в нашій країні й вичистити нашу країну від погані, що ще залишилася серед нас.

Україна заплатила надзвичайно високу ціну за те, щоб Гідність була першою із чеснот кандидата на будь-яку посаду в Україні. І сьогодні можна сказати, що певні якісні зміни вже є.

Але політикам варто пам'ятати, що ми не припустимось помилок 2004-го й вимагатимемо від вас Гідності кожного дня.

...І ви знаєте, що якщо хтось захоче позбавити нас нашої гідності – то ми зможемо себе захистити. Як не в суді, то на вулиці, співаючи гімн України з коктейлем Молотова в руках.

Андрій Хохолкін, спеціально для УП.Життя