Після Майдану. Війна і ми

– Нащо мені ті гроші, якщо не буде України, – відказав Володимир Старостишин, відомий композитор, поет, хлібороб, управлінець-патріот, на моє щире захоплення його меценацтвом на Майдані.

Хай ця теза стане гаслом для всіх українців!

Такі суперлюди вибороли Революцію Гідності. Вони й зараз тримають Україну: одні воюють, інші віддають останнє на нашу спільну перемогу у війні проти імперії зла.

Не поменшало й тих, хто й зараз шукає, де б на цьому "останньому" поживитись чи попіаритись. А скільки тих, хто й тоді, і зараз пересиджують собі у своїй нірці – "якось воно буде, авось пронесе...", або ж звично-перелякано ультрапатріотично теоретизують "за неньку" під пиво й футбол...

Ваш автор і, так склалось, ведучий революційної сцени, ще не написав про Євромайдан. Даруйте, братове. Чи то гнітить туга за Лицарями Небесної сотні, чи війна не дає...

РЕКЛАМА:

Напишу обов'язково. Після Перемоги. А зараз не можу не розповісти Вам про ще одну з частинок тієї звитяги, яку роблять найкращі люди людства в тій точці Всесвіту, яку Творець прирік на такий довгий і жертовний Чумацький шлях випробувань.

* * *

Після Майдану найкращі співаки сцени, – ті, хто не чекав "запрошень і гонорарів", не виставляв умови, хто й удень, і вночі окрилював Героїв своїми піснями, – не пішли відпочивати. Вони пішли у свій бій...

Руслана Лоцман, це надталановите дівчисько з дипломом кандидата наук і енергією козачки-характерниці, згуртувала таких же "ненормальних" співців Майдану в похід на фронт – підтримати наших воїнів.

В "Народну філармонію" зголосились заслужені артисти України суперпотужна Леся Горова, геніальний Тарас Компаніченко, вибухові рок-етно-гурти "Горлиця" і "ТаРута". Не відмовили і "метри" – народні артисти України Раїса Недашківська, Фемій Мустафаєв і Володимир Талашко, відома композитор Ірина Кириліна зі своїми учнями, а також гуморист і музикант Олександр Лоцман, автор і виконавець Анжела Ярмолюк, віртуоз цирку Артем Хоманько. Ну, звісно ж, не обійшлося тут і без Вашого автора...

З початку квітня ми дали понад 60 концертів. Ні, це не просто концерти. Те, що творять ці одержимі люди, треба означити якимось іншим терміном.

Розпочинає дійство Божим словом-благословінням найкращий козацький священик отець Дмитро з Боярки. Благодатний Віфлеємський вогонь з долонь Недашківської відразу злітає у стомлені душі воїнів цілющим болідом-пломенем. Патріотичні пісні і вірші кожного з нас десятирять силу бійців. Як галантно вони запрошують дівчат до танцю...

Щирі листи студенток і дитячі малюночки-обереги воякам грають на найніжніших струнах їхніх душ. Даруємо також патріотичні книги і диски пісень. Завершуємо цю феєрію завжди гімном України, включно з 2-м куплетом!

Так за 2-3 години виплавляється найбільший ресурс і сила людини – сила духу. Ви б бачили, як ці хлопці-герої нас проводжають!..

Окреме слово – про щедрі продуктові дари зі Шполи й Ватутіного, які щоразу збирають і везуть невтомні меценати Вадим Момот і Галина Лоцман.

Щойно повернулися з херсонсько-кримсько-запорізького туру, мабуть, найважчого. Спека, по три концерти в день. Були на всіх трьох шляхах до Криму.

Перед Перекопом наш візит запам'ятався по коліна вогкою глиною, напівпорожнім каналом і степовою гадюкою, яка ледь не вкусила Лесю Горову. Дай Боже Лесі здоров'я: раніше на Вінничині її-таки добряче вкусила собака під час виступу на військовому аеродромі – до-речі, переповненому літаками і вертольотами, привіт Тані Чорновіл.

На Арабатській Стрілці вжарили концерт за 300 метрів від російського блокпоста, на тих загарбаних 8 кілометрах з газовою вишкою, які є-були Херсонщиною.

"Брати" все почули! Пізнім вечором, коли наші 2 буси під'їхали до їдальні – за 75 метрів від ворожих редутів, десь поряд вистрелила-злетіла сигнальна ракета – це спрацювала наша "розтяжка". "Вони сюди прокрадалися і напоролися, ми вживаємо заходів", – пояснив нам офіцер. Так починалася ніч з 21 на 22 червня. Пам'ятаєте, яка це дата?

Приїхавши вранці 22-го на Чонгарську заставу, почули розповідь прикордонників про бурхливі нічні агресивні маневри російських військ з гаубицями "перед носом" наших солдат. Рівно о 3 ночі – о 4-й за московським часом, як у пісні співається – вони дали 2 сигнальні червоні ракети, сигнал до наступу. Чекали, що наші дадуть якусь відповідь? Чи навіть в цих символічних числах вони не соромляться наслідувати нацистів?

...Зате концерт пройшов дуже успішно – як завжди, – а місцеві козачки-торговці в'яленою рибою обдарували нас дарами у відповідь на наші книги і диски.

Далі – до Мелітополя через лагуни-солончаки-степові дороги-Асканію-Нову-кургани зі скіфськими бабами. Ніколи й скупатись – нас чекають у наступній в/ч. Хоча один раз зануритися мені таки вдалося!

В Мелітополі нас чекали на концерті-реквіємі, як раз минало 9 днів, пам'яті про загиблих під Луганськом Героїв-пілотів – дев'ятеро з них були з Мелітополя... Після нього місцеві патріоти дуже щиро дякували нам за ковток, хоч і зі сльозами на очах, чистого українського духу, який ми внесли в це зрусифіковане місто.

Далі був знову степ, нова в/ч, сцена на військовому тягачі й понад 1.000 воїнів та місцевих з сусіднього села: жінки з дітками на возиках, класичні бабусі, молодь, і хлопці-кавалери на типових ще радянських мопедах. Як щиро наші воїни, майже всі житомирці, дарували артисткам-дівчатам степові квіти!

По дорозі на Запоріжжя вранці ми відгукнулись на прохання голови Михайлівської РДА привітати місцевих держслужбовців з їхнім святом. Мусіли швидко перепрограмуватися на майже корпоративчик. Вийшло якнайкраще! Нічого, що без застілля й гонорару. Але ще півтори сотні людей-чиновників осягнули велич і різноманіття справжньої, а не "силіконової" української культури.

Останній концерт ми дали на Хортиці для дітей-переселенців з Донецька і Краматорська. Тут ми дали вже дитячу програму. Як швидко й ефективно величчю української пісні, вірша, щирістю можна перероджувати, здавалося б, непідготовлених до цього людей! Втім, спілкуванням з ними ще раз переконався про перебільшення тез про "недоукраїнськість" "народа Дамбасса": гімн України ми співали разом з ними дуже щиро!

* * *

50 концертів серед воїнів України – це ще й матеріал для висновків про нашу Армію. Пишу це слово з великої літери, бо наші Лицарі цього заслуговують. Українське військо росте на очах. І наші зусилля, братики й сестрички-патріоти, не даремні.

Якщо на початку квітня на Чернігівщині ми ще бачили голодних й іноді п'яненьких "партизан", то зараз наші хлопці нагодовані і озброєні. Правда, все ще дуже мало "броніків". Розлазяться чоботи у декого.

Але бойовий дух сильний і благородний. Зброї і техніки не бракує.

Їхнє "Героям слава!" кріпне з кожною нашою поїздкою. Які ви красиві, благородні, чисті і сильні, "хлопці як соколи"!

Перемагайте! І залишіться живі!

Реклама:

Головне сьогодні