Пакт глобалістів та націоналістів

5
3 січня 2015

Протягом останніх десятиліть два табори інтелектуалів-гуманітаріїв – глобалісти, що орієнтовані на мережі, та по-антирадянські налаштовані націоналісти – трималися відчужено і на відстані. Але дедалі частіше протягом останнього року вони виявляють ознаки взаємного визнання і готовності до солідарних дій.

Відмінностей між цими двома таборами, здається, більше ніж спільного.

Глобалісти вдивляються у майбутнє, натомість націоналісти тяжіють до минулого. Глобалістам байдужі питання мови, тоді як для націоналістів ці питання засадничі. Глобалісти ad hoc кучкуються у довільним чином визначених мережах, а націоналісти тримаються більш-менш стало окреслених ієрархічних спільнот. Глобалісти сповідують відкритість – на відміну від націоналістів, які з великою обережністю ставляться до новацій.

Але при цьому складно було би визначити, хто з них більше орієнтований на Захід. Може, таки націоналісти. Адже глобалісти від початку не мали упередженості щодо Росії і показували себе відкритими щодо "усіх сторін світу".

Така відкритість сприймалась з іншого табору як варта підозри у національній зраді. Підозра, в свою чергу, міцнішала через домінування російської мови у соціальних мережах інтернету, які динамічно опановували українські нетократи-глобалісти. Ті ж відповідали націоналістам зверхністю, чому причиною було як ретроградство останніх, так і їх поважніший вік: адже антирадянські орієнтири націоналістів найбільш рельєфно виражали ті, хто живо пам'ятав СРСР.

Агресія Росії 2014 року багато чого змінила у цьому звичному позиціонуванні.

Усталена упередженість українських націоналістів щодо Росії отримала неспростовні підтвердження і переконала в далекоглядності і принциповості носіїв цієї упередженості. Разом з тим навички та ідеологія мережевого способу організації, трансльована нетократами, відіграли вирішальну роль у протистоянні натиску Росії. Зрештою, вони відіграють цю роль і нині, в особі волонтерських рухів, інтернет-комунікацій та громадянського контролю за владою.

Так, у живій практиці всеукраїнського громадянського руху виявилось, що розбіжності між двома таборами гуманітаріїв не такі суттєві, як те, що їх об'єднує – уявлення про свободи людини, як той пріоритет, навколо якого мають вибудовуватися суспільні стосунки.

Цей пріоритет свободи був єдиний на обидва табори – але реалізовуватися він мав різними механізмами, відповідно до різних політичних стратегій. Адже свобода, втілюючись у людському суспільстві, щоб не спричинити божевілля свавільної "війни усіх проти всіх", має бути врівноважена – чи то справедливістю, чи то рівністю і братерством, чи то правом, чи то інтенсивною комунікацією та толерантністю.

Націоналісти бачили механізми реалізації свобод людини у правовій системі національної держави, громадяни якої визначають себе рівними як члени нації.

Нетократи-глобалісти покладали надії на забезпечену технологіями комунікацію, що в організаційному вимірі обумовило перевагу нестійких горизонтальних мереж, толерантних одна до одної, або пов'язаних спільними інтересами.

І той, і той механізми покликані забезпечити свободи людини. Хоча мислилися ці свободи в дещо різний спосіб.

То може, свобода людини є фундаментом і мірою будь-якого способу організації людського співжиття, лише по-різному усвідомлена? Виявляється, ні.

Існують такі організованості, де свобода людини "не враховується", або принаймні не є безумовною, безвідносною, первинною цінністю.

Наприклад, це клерикальні суспільства, де такою цінністю є Бог. Свободи людини в такому суспільстві залежать від того, чи наділена людина в конкретній картині світу здатністю до свободи, а чи її доля підлягає жорсткому детермінізму, провідниками якого виступають жерці, держава чи володар.

Тоді свобода людини не є мірою, натомість свобода сама міряється чимось іншим.

В чому міра свободи людини в сучасній, втім архаїзованій, Росії? Можливо, у сваволі "імператора", який постає замість Бога. А можливо, у територіальній експансії, яка сама по собі набуває риси суб'єктності ракової пухлини і, схоже, навіть підпорядковує самого "імператора". Адже його свобода дій визначається "прирощуванням земель": окупував Крим – і отримав карт-бланш на довічне царювання, а населення готове терпіти і цей тягар, і інші обмеження.

В умовах фактичної війни з Росією, перед загрозою подальших агресивних дій з боку цієї могутньої ядерної держави, Україна відстоює засади свободи як фундаментальної цінності, яка лежить в основі будь-якої соціальної організованості. Адже, підпавши під вплив Росії, вона змушена буде зміритись з тією мірою свободи для людини, яку дозволять імперські пріоритети територіальної експансії та авторитаризму.

Так Україна опиняється на вістрі світових соціальних новацій, бо в концентрованому вигляді проявляє те, що відбувається по всьому світі.

Зокрема, у подоланні відчуженості між нетократами і консерваторами нічого "винятково українського" нема. На загальносвітовий характер цих процесів звертає увагу, зокрема, український публіцист Михайленко, який нагадує про традиції американського антикомунізму, втілені в особі сенатора Маккейна. Ця позиція, звісно, нагадує позицію українських націоналістів-консерваторів патріотичного, антирадянського спрямування.

Для українців пріоритет свободи став тим принципом, який обумовив кристалізацію пакту між різними ідеологічними таборами, лишень би вони базувалися на цінності свободи людини, чого б вона не стосувалась – свободи спілкування рідною мовою чи свободи перетікання інформації.

І відбуваються в Україні події, неможливі раніше.

Так, Капітула культурологічного часопису "Ї", в особі антирадянськи і проукраїнськи налаштованих галицько-львівських культуртрегерів присуджує у грудні 2014 року щорічну відзнаку "За інтелектуальну відвагу" відомому вітчизняному блогеру і філософу Сергію Дацюку. При цьому Капітула демонструє тверезе усвідомлення, що Дацюк належить до "мережевих глобалістів": критично оцінює перспективи націй в глобальному світі, не толерує ретроградів і навіть пише свої філософські роботи російською.

А з іншого боку, мережеве видання "Хвиля", редакція якого від початку надавала перевагу технократичному глобалістичному дискурсу, і більше висвітлювала події закордонні, ніж українські, раптом заявляє виразно патріотичну позицію і ширить інтернет-мережами гасло "Карфаген Русского мира должен быть разрушен" під загадковим тегом #КРМБДР. І таких зрушень безліч.

Цінність свободи для українців – це та цінність, навколо якої солідаризуються різні світоглядні і політичні орієнтації.

Цінність свободи людини – це насправді цінність людини.

Коли нічого не стоїть вище ніж людина, – тоді, і тільки тоді можлива свобода як осердя всіх людських сподівань.

Обмежена лише моральним імперативом Канта, чи іншими, базованими на кантівському принципі правилами людського співжиття, свобода лишатиметься граничною метою та рушійною силою, що забезпечуватиме людські спільноти енергетикою і горизонтом мрії.

Ми повинні відстояти її у протистоянні з архаїчними і колоніальними зазіханнями Росії.

Ольга Михайлова, політолог, спеціально для УП.Життя

powered by lun.ua