Школа: підготовка до успішного життя чи камера схову для дітей?

Коли я думаю про нашу систему освіти, мені найчастіше спадає на думку асоціація з камерою схову: батьки віддають до дитсадка чи школи дітей, щоб за ними доглянули і добре, якби чогось ще й навчили. І при цьому ми не завжди замислюємося, що саме з дітьми відбувається в школі – а це ж величезна частина їхнього життя. І йдеться не про те, щоб кожен день перевіряти уроки – не тільки про це.

Як часто ми задаємося питанням: А чи щаслива дитина? Чи достатньо школа дає моїй дитині, щоб розкрити її потенціал?

Коли моя молодша дитина в 3-му класі якось сказала, що ненавидить школу, – я злякалася. Тому що я сама все життя чомусь вчуся, мені це цікаво. І мої діти спочатку йшли до школи з очима, що світилися захопленням. Але через 2-3 роки їхній інтерес до пізнання – абсолютно природний стан для маленької дитини! – почав згасати.

Я зрозуміла, що якщо так і далі піде, то ця ненависть до пізнання затисне їх в коробочку, вони почнуть підлаштовуватися під зовнішні обставини, у них не будуть розвиватися вроджені здібності і в результаті – вони не знайдуть себе і не будуть щасливі в житті.

Здавалося б, ми ж свого часу ходили в ці ж садочки та школи – і наче виросли нормальними людьми. У чому проблема? У тому, що як би ми не закривали на це очі, але наші діти – інші. А наша система шкільної освіти застаріла ще до нас, за великим рахунком більш ніж на 100 років. Ви точно впевнені, що вам було цікаво в школі?

Зараз же вона абсолютно не враховує особливостей сучасних дітей, не бере до уваги того стрибка, який зробив світ у технологічному та інформаційному плані за цей час, і що зовсім страшно – вона не готує дитину до життя. Школа мало залучає дитину в процес навчання, натомість видаючи їй той самий набір знань і вимагаючи їх засвоїти.

Але ж заучування великих обсягів інформації не дає умінь і навичок критично мислити, формувати світогляд і цінності, розвивати особистісні якості, – тобто не просто формальний набір знань з окремих предметів, а дійсно важливі речі для розвитку маленької людини, що будуть вести його по життю.

Чи є вихід із цієї ситуації? Що робити батькам, які зіткнулися зі схожою ситуацією втрати дитиною інтересу до навчання? Або тим, хто тільки планує віддавати дитину до школи?

Цікавитися, читати, шукати і не боятися. В Україні паралельно з традиційною системою освіти вже ефективно працюють методики так званої неформального освіти, існують вчителі-новатори, які активно їх розвивають, школи, що їх впроваджують. У них процес навчання побудований саме на принципах всебічного розвитку особистості, а не тільки передачі знань.

Яким чином це відбувається? Дітки в таких школах не просто читають параграфи, а активно залучаються в процес отримання знань. Погодьтеся, що вивчаючи, наприклад, вулкани набагато цікавіше подивитися відео процесу виверження і створити своє міні-виверження у грі, аніж тільки послухати переказ опису з підручника.

Приміром, на заняттях з робототехніки діти отримують знання в процесі побудови та дослідження роботизованих моделей.

Для участі у змаганнях діти створюють прототипи приладів, покликаних вирішувати важливі соціальні проблеми, такі як стихійні лиха, а для ефектної презентації свого творіння журі діти працюють над покращенням презентаційних навичок, вчаться працювати в команді та знаходити спільне рішення.

Вивчення природничих дисциплін у науковому гуртку "Весела наука", наприклад, проходить у форматі захоплюючих майстер-класів для дітей. Це дозволяє залучати дітей до практики і "провокувати" їх пізнавати закони природи через експерименти, підкріплені іграми, вікторинами та цікавими фактами, а також їх застосування у різних сферах життя.

Відчувши себе у ролі хіміка чи фізика, діти охочіше цікавляться, над чим працюють сучасні вчені, і як ці знання застосовуються і змінюють наше повсякденне життя.

Інший підхід - навчання методом перевтілення, як це практикують, скажімо, у Креативній міжнародній дитячій школі. Наприклад, в рамках курсу "Я детектив" діти розв’язують загадки-головоломки або проходять квести, для чого потрібне опанування чи актуалізація знань з історії, математики, фізики, літератури, географії тощо. Такий підхід націлений на розвиток творчих здібностей, навичок збору і аналізу інформації та підвищення інтересу до поглибленого вивчення дисциплін.

Цікаво, що неформальний підхід до навчання підходить усім абсолютно дітям, тому що він природним чином враховує особливості кожного, викликає позитивний зворотній зв'язок у дитини і бажання пізнавати нове далі. Хочеться вірити, що майбутнє сучасної освіти в Україні – все-таки за такими методиками.

Головне – наявність ентузіастів-професіоналів і небайдужість батьків, які дивитимуться на навчання ширше, аніж знайома з власного дитинства школа.

P.S. Якщо вам цікаво скласти власну думку про нові формати навчання – приходьте на Фестиваль неформальної освіти Insight 5 і 6 березня. В програмі панельні дискусії з експертами, практиками новітніх методик, майстер-класи та експрес-занурення у можливості різних підходів і закладів неформальної освіти для зацікавлених батьків.