Governement та словесна революція
Пропоную провести невелику політико-лінгвістичну розвідку: перекласти класичний англійський термін "government" або його американський аналог "administration" українською мовою.
Питання здається абсолютно прозорим, але насправді воно приховує підступну пастку. Буквально першим варіантом перекладу буде "уряд".
Лише другим-третім ешелоном йтимуть "управління" або, навіть, "форма правління". У більшості випадків професійний перекладач також використає слово "уряд". Перемикаючи мови "Вікіпедії" ви отримаєте ту ж картину: український еквівалент статті "Government" називається "Уряд" (російською — "Правительство").
У сучасній українській мові термін "уряд" має досить вузьке "юридичне" значення: це позначення органів (в цілому) або конкретного органу виконавчої гілки влади, найчастіше вищого — Кабінету міністрів, рідше — окремого міністерства.
Почувши в новинах слово "уряд" ви, виходячи з контексту, скоріш за все зрозумієте його в один з вищеназваних способів.
Але англомовному читачу відомо, що "government" — це зовсім не "уряд", не виконавчий орган. Це слово старофранцузького походження "gouvernement", що увійшло до середньоанглійської, закріпилося в дещо усіченій формі та походить від "gouvernance" — "управління", "керівництво", "хазяювання".
На початку Нового часу "government" почало застосовуватися до системи державного управління в цілому: всіх авторитетних органів та осіб, що здійснювали "менеджмент" на загальнодержавному рівні. Цікаво, що "губернатор" та "гувенантка", маючи спільне етимологічне походження, фактично означають одне й те саме: персони, які обслуговують довірену їм сферу. Просто рівень менеджменту різний.
Якщо "government" — не "уряд", як тоді доречніше його перекласти українською? Як ми називаємо всю систему державної машинерії, посадових осіб, органів, відомств у їх цілокупності?
"Влада". Клац! Пастка спрацювала.
Якщо "government" — це "влада", тоді ми хто? Більшість за нас звикла до традиційного поділу суспільства на дві реальності: "владу" та "народ". Тих, хто "володіє" та "володарює", і тих, хто "підлягає володарюванню", є "об’єктом влади".
[L]Конституція України де-юре закріплює положення, що "джерелом влади в Україні є народ", який здійснює своє волевиявлення через представницьку демократію. Але де-факто відбувається зовсім інше.
Ми приходимо до виборчої урни задля того, щоб віддати голос за випадкових по відношенню до нас людей — професійних політиків — яких ми не знаємо, і які представляють тільки себе. Хто їх висував? Віче? Збори громад? Кого вони "представляють"? Чиї інтереси реалізують? Коли громади дійсно висували людей, яким довіряють, задля gouvernance? Як правило, "обранець" або "партія обранців" стикається з "народом" тільки під час збору підписів (чи багато з вас підписувалися за "представника"?), під час передвиборчої кампанії ("знайомство" через шоу з обіцянками та гречкою) та іноді в рамках "запитів", що мають занадто локальний і тактичний характер.
Як це сталося? За історичною інерцією ми "обираємо" собі не government — професійних менеджерів за наймом, не директорів нашої спільної "корпорації". Ми до сьогодні "обираємо" володарів, владик — фактично самі садимо на трон феодалів. "Нема ладу в нашій землі, тож прийдіть і володійте нами".
Така влада — завжди чужа, завжди зовнішня по відношенню до народу. Якщо "government" — тільки керує державою, "administration" — адмініструє державну діяльність, то "влада" — володіє державою. Дійсно, історично саме так і було, "влада" і "адміністрація" домодерного періоду були нерозривно поєднані. Те ж стосується і радянського періоду, де, незважаючи на демократичну словесну "обгортку", справжнім сувереном була партія, що уособлювала державу.
До речі, ми живемо, буцімто, в інший час, але й досі забуваємо, що ми не є міфічним "джерелом" влади. Що це має означати? Відчудження влади від джерела? Що влада з народу "вичерпується"? Що народ — це своєрідний владогенератор? Що громада владу якось продукує, а далі "експортує" в інші руки? А хто тоді користується кінцевим продуктом джерела?
І тут необхідно зробити внутрішню, для початку словесно-змістовну трансформацію. Зробити революцію у словах. Ми і є влада. Не "джерело", а влада. Проте звичною мовою вкладаємо "владу" у руки віртуальних сеньйорів, а потім дивуємося, чому вони не виконують "наказ виборця", не хочуть буди просто "government" або "administration".
У демократичному суспільстві "влада" — це "power", тобто "сила", "енергія". І тоді народ дійсно є джерелом "power" — творчої енергії суспільства, що базується на довірі та спільній дії. "Government" уявив себе владою? Веде себе як самоназначений барон-самодур? Вихід є.
Екстремальна влада — Майдан. Ординарна — мережева низова політична самоорганізація. Не подобаються "вєтхіє" популістські партії — необхідно формувати громадські об’єднання впливу на "старожилів". Наступний крок — створення на цій базі політичної сили, що відображатиме реальний суспільний запит. Необхідно радикально відкидати думку, що політики і партії беруться з якоїсь містичної реальності й живуть десь у зачиненому для профанів світі напівбожеств (що, як не дивно, досі культивується у суспільстві).
Слово формує наш світ. Слово має магічну силу. Спеціалісти з інформаційних воєн це занадто добре знають. Тому іноді для того, щоб трансформувати реальність, необхідно підібрати правильне слово-ключ.
Я пропоную спробувати підібрати більш коректне слово для того, що ми зараз небезпечно називаємо "владою".
Ми — влада. А органи та посадовці — "адміністрація". Це мій варіант. А ваш?