Соціальний сирота з непопулярним віком

З цим усміхненим хлопчиком років 10-ти на вигляд ми познайомилися в інфекційному відділенні Татарбунарської ЦРЛ.

– Як тебе звати?
– Олежка
– З яким діагнозом ти лежиш?
– Та я й сам не знаю.
– Ти сам чи з мамою?
– Сам.

Не дуже охайний вигляд, наявність приятельських стосунків хлопчика із медсестрами та відповіді на ці три запитання дали зрозуміти, що Олег – незвичайний пацієнт.

Якось увечері я пригостила нового знайомого порцією домашніх пельменів – гарячих, турботливо приготованих моїми рідними. Очі хлопчика загорілись, і він одразу побіг у свій бокс їсти. А потім хтось розповів мені, що батьків Олега позбавляють батьківських прав, тому він тут і перебуває довгий час.

Минуло кілька днів. Мій син одужав після ларингіту, нас виписали, але погляд проникливих Олежчиних карих очей не покидав мене.

На зустрічі із начальником відділу служби у справах дітей Татарбунарської РДА Юлією Цижу, остання повідомила, що хлопець перебуває у них на обліку п'ять років. Його батьки постійно зловживають алкоголем, не виконують своїх батьківських обов'язків. Умови проживання вдома неналежні, щоб не сказати – жахливі.

Після чергової перевірки відповідних служб окрему кімнату батьки таки виділили хлопчику, але постіль завжди брудна, умови антисанітарні, про вологе прибирання житла і мови не йшло.

Основний дохід родини – непостійна робота по найму. Увечері, після "важкого" дня, як правило, – норма алкоголю. Батько неодноразово застосовував до Олега психологічне і фізичне насилля.

На фоні цього у дитини почала вироблятись девіантна поведінка – низька успішність у школі, порушення дисципліни, конфлікти з однолітками. Директор школи часто звертався з проханням провести профілактичну бесіду із Олегом.

А потім Олег вперше в житті вкрав. А потім ще кілька разів. Востаннє це були огорожі на кладовищі.

Якось мама ніби схаменулась, пішла від батька, зняла квартиру, не пила горілки. З'явився шанс, що Олег житиме як звичайна дитина, у чистоті, любові і турботі.

Однак примарна надія зникла, коли мама повернулася до батька, і пияцтво продовжилося.

На суд ні мама, ні тато тричі не з'явилися.

Так Олег став сиротою при живих біологічних батьках. Офіційно – дитина, позбавлена батьківського піклування.

Коли увечері працівники РДА приїхали забирати Олега, хлопчика вдома не було. Мама в нетверезому стані відповіла, що вона відповідальність за нього не несе – мовляв, він уже дорослий, де хоче, там і гуляє. Півтори години Олега шукали по селі, але марно. Наступного дня його забрала сільський голова, купивши необхідний одяг і взуття. Мама не спромоглася навіть скласти йому речі.

Олег, як і більшість дітей у такій ситуації, маму виправдовує. Каже, їй пізно принесли повістку про виклик у суд, вона не встигла зібратись і приїхати, щоб захисти свої права на мене, а ще мама дуже смачно готує і прибирає, у них навіть є три сорти чаю...

А у мене в голові весь час крутяться запитання: Олегова мама бодай іноді згадує, що у неї був 10-річний синок, якого вона народила, колихала, годувала, ростила? Чи турбує її його подальша доля, куди його відвезли, чи добре до нього ставляться? Але це риторичні запитання, я розумію...

Зараз Олег знаходиться у Тарутинському районному притулку-центрі соціально-психологічної реабілітації для неповнолітніх. Він здоровий фізично і психологічно, але поведінка потребує корекції.

За законодавством, він там перебуватиме не більше 9-ти місяців. Якщо протягом цього часу не знайдеться прийомна сім'я, опікун чи родина, яка захоче його усиновити, Олег поїде до інтернату.

"Є три форми влаштування дитини у сім'ю – усиновлення, коли дитина набуває усіх прав, опіка або прийомна сім'я. Якщо рідна мама відновить права на дитину і забажає свою дитину повернути, законодавством передбачена стаття про скасування усиновлення у зв'язку із поверненням на виховання до батьків. Але на практиці це буває украй рідко. На сьогодні є усі підстави, щоб Олег був усиновлений", – розповідає Юлія Цижу.

Я дуже добре знайома з темою прийомних сімей і знаю, що 10 років – "непопулярний" вік для усиновлення: прийомні батьки воліють брати дітей до 3-х років, щоб виховувати на власному прикладі.

Я розумію, таких, як Олег – тисячі. І знаю, що знайти бажаючих усиновити – це чудо й диво, зважаючи на і без того низький рівень життя населення.

Але я сподіваюся на чудо.

Олег – дуже артистичний. Він гарно співає, складає казки і грає у виставах. Пора зимових щедрувань, колядувань для нього – гаряча і улюблена пора. Охоче переодягався і брав участь у виставах. У школі його теж залучали до проведення шкільних свят. Хлопець працьовитий і талановитий. Треба лише допомогти йому розвивати свій талант.

...Можливо, це комусь здасться жорстоким по відношенню до інших – але після народження власного сина мені нікого так не шкода як дітей: хворих, сиріт, покинутих, недоглянутих, недолюблених. Бо кожна дитина має право на виховання у сімейному оточенні, на мамину колискову на ніч, на татові уроки життя, на любов, ласку і піклування.

Чужих дітей не буває.

Допоможемо Олегові знайти нову родину!