Слєдком зняв обвинувачення з одного з "в'язнів Кремля". Що це означає?

20
1 грудня 2015

Учора Слідчий комітет РФ вручив російському адвокату Віктору Паршуткіну постанову про припинення кримінального переслідування громадянина України Сергія Литвинова.

Ця справа – одна із найбільш прикметних серед "в'язнів Кремля".

Житель прикордонного із Росією села Комишне Станично-Луганського району 32-річний Сергій Литвинов, який ніколи не тримав у руках зброї, обвинувачувався в здійсненні "каратєльних" операцій проти "русскоязычного населения Юго-Востока", використанні заборонених методів ведення війни, масових вбивствах мирного населення – розстрілі не менше 30 чоловіків, зґвалтуванні 8 жінок та однієї 12-річної дівчинки.

Усе як любить хунта.

Тільки це вже не ТБ-пропаганда – а цілком собі серйозна кримінальна справа.

Завдяки роботі адвоката та сприянню в зборі доказів невинуватості з українського боку від справи не лишилося каменя на камені.

"Слідство дійшло висновку, що пред'явлене Литвинову С.Н. обвинувачення в здійсненні злочинів, передбачених пп. "а", "ж", "л" ч. 2 ст. 105, ч.1 ст. 256 КК РФ, не знаходять достатнього підтвердження, отримані докази не дозволяють зробити висновки про причетність Литвинова С.Н. до інкримінованих злочинів, і можливості отримання нових доказів вичерпані".

Це – цитата з постанови про припинення кримінального переслідування. А ось і сам текст постанови, опублікований Віктором Паршуткіним.

Текст постанови про припинення кримінального переслідування Сергія Литвинова
 
 

Зрозуміло, що збирач металолому з Луганщини Сергій Литвинов – це не Надія Савченко. Він не "аж такий принциповий" для Кремля/Суркова/Володіна – чи хто там стоїть за кулісами цих фантазій Слєдкому.

І варто зауважити також, що припинення кримінального переслідування луганчанина саме за цією справою ще не означає миттєвого звільнення його з-під варти, адже цього літа на Литвинова для певності навісили ще один епізод – суто кримінальний "розбій". Начебто він "разом із іншими озброєними людьми" викрав авто в громадянина Росії.

Але ця справа – така ж фейкова і "ліпилася" ще більш незграбно, коли запахло смаленим і стало зрозуміло, що "каратєльний" епізод не пройде.

Докази, що спростовують епізод із "розбоєм", адвокат уже передав слідчим.

Так от, зрозуміло, що Литвинов далеко не такий принциповий як Надія чи фігуранти "кримської справи". Можливо, він навіть менш принциповий, аніж львівський студент Юрій Яценко для ФСБ.

Але в моменті припинення кримінального переслідування луганчанина все ж таки є певний пафос. І полягає він от у чому.

І.

По-перше, справа Литвинова – до мозку кісток пропагандистська. Вона була зроблена з нічого, на порожньому місці.

Ні Литвинов не служив у батальйоні "Дніпро", ні "Дніпра" не було на півночі Луганщини, ні жертв Литвинова ніколи не існувало в природі (тобто людей із такими прізвищами не зареєстровано), ні трупів не було, ні навіть вулиць, на яких, згідно з матеріалами справи, лютував "дніпровець" Литвинов.

Повна фікція, постановка. Для нас – навіть комічна.

Але насправді не зовсім.

Не виключено, що ця справа потрібна була Кремлю для того, щоб "довести", що українська армія вкупі з МВС та крупним капіталом в особі екс-губернатора Дніпропетровщини провадить свідому "політику на знищення певної категорії цивільного населення країни" – звісно, це "русскоязичниє".

Ця справа цілком могла мати стратегічне значення, а саме – "офіційне" позбавлення легітимності українського політичного керівництва, звинувачення його у найсерйозніших злочинах проти власного народу. А там вже й Київ бомбити можна. Ну, Мілошевича ж бомбили... Для "доведення" чогось подібного, здається, і створювалося Управління у структурі ГСУ Слєдкому по розслідуванню злочинів, пов'язаних із застосуванням заборонених засобів ведення війни.

Але – спроба провалилася. Принаймні, у цьому випадку.

Хоча таких справ, згідно з вище наведеним документом – ще 38: "В одному провадженні з цією кримінальною справою в різні періоди об'єднано 39 кримінальних справ, порушених за фактами протиправних дій представників силових структур України…. злочинів, скоєних на території України щодо російських громадян та мирного населення".

ІІ.

Другий момент. Для багатьох очевидно, що російське правосуддя – це оксюморон і прямий нащадок "трійок" у шкірянках.

Тому що інакше Олег Сенцов не міг би отримати 20 років, Олександр Кольченко не мав би 10-річний вирок, і взагалі про проблему українських в'язнів говорити не довелося б. Але виявляється, що все ж таки адвокатська професійність всю цю творчість як ФСБ, так і Слєдкому здатні підважити настільки, що подеколи ті змушені давати задній хід.

Знову ж таки, складно сказати, що могло б спрацювати у випадку зі справою Савченко або Сенцова, але не варто відкидати правовий шлях за замовчуванням. Тим більше коли йдеться про цивільних осіб (у випадку з кіборгом Андрієм Гречановим, окрім обміну, варіантів, вочевидь, не було за визначенням).

Саме тому і суд присяжних у справі Карпюка та Клиха – це насправді величезний шанс, навіть попри очевидну заангажованість судді в процесі, і навіть попри те, що сам процес відбувається в Чечні.

До слова, і справа кримчанина Олександра Костенка, нещодавно етапованого з окупованого півострова до колонії у Кірово-Чепецьку, могла б завершитися значно більш драматично. Його, нагадаю, було засуджено до більш ніж 3 років колонії за побиття "Беркуту" на Майдані. Вже смішно.

А могло би бути ще "смішніше" – бо, як зауважує його адвокат Дмитро Сотніков, спершу Костенку планували "пришити" тероризм. Навіть відповідну пропагандистську телекампанію запустили – про те, як було "викрито терористичну групу, що готувала замах на Аксьонова". Імовірно, саме оперативне втручання захисника врятувало Костенка від 20-річного вироку за прикладом справи Сенцова.

Тому усі ці наші дії, схожі нібито на "мишину метушню" з адвокатами і пошуком свідків захисту – не безнадійні. Не списуйте нас із рахунків, будь ласка.

Навіть коли йдеться про Росію, правові методи можуть зіграти свою роль.

Можливо, з дещо відкладеним ефектом. Десь так, як спрацювали адвокати протестувальників під час подій Євромайдану. Так, неправосудні рішення клепалися десятками, судові засідання тривали по три хвилини, залишаючи затриманих під вартою – але зрештою ми перемогли.

ІІІ.

Третій момент. Окрім стратегічної задачі вибити табуретку з-під російської пропаганди, у захисту в справі Литвинова є ще й суто правозахисна мотивація.

Громадянин України Сергій Литвинов, політичні симпатії якого, до речі, до кінця не з'ясовані (але навряд чи він їх взагалі мав) – став жертвою безмежного цинізму. Його просто використали, кинули в топку російської пропагандистської машини.

Це і його, Литвинова з Комишного, особиста людська трагедія – цього, за вдалим висловом російської правозахисниці Лариси Масюк, маленького фігуранта великої справи.

І за нього ми будемо боротися так само, як за інших наших співгромадян, що сидять у часто нелюдських умовах у в'язницях Росії та окупованого Криму.

Марія Томак, Центр Громадянських Свобод, спеціально для УП.Життя

powered by lun.ua