Чи допоможе українським видавцям заборона ввезення російських книг?

Нещодавно депутат від фракції "Народного фронту" Остап Семерак запропонував Кабінету Міністрів розглянути можливість заборони ввезення на територію України книг, надрукованих в Росії. Нагадаю, що на початку січня 2016 року Уряд заборонив ввозити до України деякі російські товари, зокрема продовольче ембарго на горілку і м’ясо діятиме щонайменше сім місяців.

Тож чи допоможе українським видавцям заборона ввезення російських книжок? І чи можна розглядати ембарго насамперед як дипломатичний захід?

Незважаючи на переваги вільної торгівлі, багато країн досі накладають обмеження на торгівлю з цілого ряду причин. Основними видами торговельних обмежень є тарифи, квоти, ембарго, ліцензійні вимоги, стандарти і субсидії.

Ембарго (від ісп. embargo, embargar — "накладати арешт, перешкоджати, заважати") — торговельно-економічні обмеження. У випадку України це заборона на ввезення будь-якої продукції.

В дебатах про ембарго цей захід майже завжди розглядається як політичний та дипломатичний. Багато хто неодноразово визнавав її неефективною для досягнення певної практичної мети.

Використання ембарго є складовою популістської політики торговельного режиму, який прагне начебто захистити існуючі внутрішні галузі та знизити залежність країни від імпорту.

Заборони часто виправдовують запобіганням ввезенню продуктів, які країна начебто здатна виробляти сама. Ті, хто захищає ембарго, стверджують, що відсутність у країни, скажімо, інфраструктури чи відповідних умов означає, що вона не може ефективно конкурувати з імпортом без захисту.

Заборона на ввезення російських книг — міра, яка скоріше нагадує епоху "холодної війни", ніж державне управління сучасної держави.

Дискусія про ембарго завжди перебуває в політичній площині — це очевидно зі світового досвіду.

1960 року адміністрація Ейзенхауера ввела перше торгове ембарго відносно Куби. Це один із найдавніших прецедентів ембарго в історії США. Ембарго стосовно Північної Кореї 1950 року — ще давніший випадок. 1980 року Джиммі Картер покарав Радянський Союз після його вторгнення в Афганістан застосуванням пшеничного ембарго.

Ще одна країна, яка забороняла ввезення багатьох груп товарів, — Нігерія. Ембарго накладалося на продукти харчування, деякі медикаменти, промислові вироби (скляні пляшки і текстиль), а також споживчі товари (взуття та меблі). Нігерія прагнула захистити існуючу вітчизняну промисловість і зменшити залежність країни від імпорту. Як здогадуємося, нігерійський досвід не є зразком ефективних політичних вчинків.

Деякі країни забороняють імпорт через суспільну мораль, ризик для здоров'я людини і навколишнього середовища. Але немає переконливих емпіричних доказів на підтримку твердження, що торговельні ембарго — успішні інструменти політики.

Відповідно, якщо ми справді хочемо підтримати розвиток внутрішнього ринку (в даному випадку — книговидання), краще звернутися до дієвіших методів (квотування або тарифів на імпорт), які принаймні можна оцінити. Лише відкрита економіка і вільна конкуренція є шляхом для розвитку.

Ми не простимулюємо українських видавців популістськими заборонами. Аби українці читали книги наших видавців, ми повинні створити умови, в яких галузь зможе процвітати. Першочерговий шлях, з огляду на світовий досвід, — обкласти митом російські книги та продовжити податкові канікули для вітчизняних видавців.