Слід боятися власного боягузтва

Зараз моя подруга гарно співає. А кілька місяців тому це в неї не виходило навіть за великого бажання.

Наодинці співала непогано, але варто їй було прийти на якийсь захід, наприклад, на весілля, як голосу ніби й не було.

Максимум, на що дівчина була здатна – це гудіти, як паровоз, тоді як інші гості з легкістю в черговий раз співали "Горіла сосна, палала…".

Я шукала цьому пояснення.

Не хотілося визнавати, що у подруги немає таланту, тому що вона дійсно хотіла співати, і аж світилася, коли розучувала чергову пісню.

Виходить, є якась інша причина надмірних переживань, які чіпляються за душу, як реп’яхи за кожух, всіляких накручувань, які дзижчать в голові, як джмелі, і врешті-решт, причина всіх безглуздих провалів.

Все прояснилося тоді, коли подруга почала відвідувати заняття з вокалу у відомої співачки і чудової людини, яка почала її вчити, в першу чергу, не боятися.

Мене завжди цікавило, чому люди, з одного боку, так хочуть займатися собою, а з іншого – бояться втілити свої плани в життя.

В психології навіть є широко поширений принцип "Роби те, чого боїшся!". Але ж ми в більшості своїй не робимо…

От і виникає парадокс, який полягає у тому, що зустрічаємо потрібних людей, отримуємо знання, але бракне духу зробити "вирішальний" ривок, тому що страх знищує найпалкіші пориви.

Люди бояться багато чого, починаючи від інфекції і закінчуючи землетрусом. А ще, буває, одні одних.

Я от боюся смерті – і визнаю це.

Та мені ніколи не спадало на думку, що треба починати боятися власного боягузтва, бо воно – причина майже всіх невдач і падінь.

Сучасний світ і життя в ньому хаотичні. Шарль Бодлер сказав, що життя – це лікарня, де кожен пацієнт мріє перебратися на інше ліжко. Ліжок, тобто місць під сонцем, вистачає всім. Але оскільки постійно потрібно кудись перебиратися, щось вирішувати, щось купувати і продавати, кудись бігти – страх аж зовсім недоречний.

Чому так багато людей бояться остаточно і безповоротно повірити в себе?

Напевно, тому, що це дуже енергозатратно. Постійно потрібен допінг у формі підтримки близьких людей, чиїхось захоплень, мотиваційних "пинків".

Коли людина боїться, в нагоді можуть стати матеріальні і нематеріальні аксесуари, але не факт, що вони гарантують апогей її самовираження.

Навіть державні мужі, солідні ніби люди, а теж часто-густо боягузи, і своїм страхами і підлістю спричиняють країні збитки, а людям великі клопоти.

Людині важко визнати те, що вона боїться. Нічого абсолютно не робить, не змінює, не вимагає. Хвилі житейських буднів щось приносять, щось відносять і поступово приб’ють її до якогось непримітного місця.

З іншого боку, є люди, які хочуть змінитися на краще, і навіть затрачають для цього колосальну кількість енергії, але не можуть зрушити з місця, тому що боягузтво каменем лежить на їхній підсвідомості.

Одного дня мені стало страшно свого боягузтва, прикро за те, що починаючи зі шкільної парти, боялася "сказати щось не те" і стримано слухала.

Людей, які прагнуть бути відмінниками у всьому, і в дорослому житті супроводжує страх сказати "не те" на семінарі, зустрічі, нараді. А насправді всім глибоко байдуже на твоє нікчемне "не те", так як в життєвому круговороті – це дуже вже непримітна подія…

Шукаючи причини боягузтва, приходимо до виховання. Повертаємось до нашого райдужного і неповторного дитинства де нас, можливо, недолюбили, недооцінили, не сказали що, ми класні і станемо самодостатніми людьми, а казали, що вчитися потрібно для того, щоб заробляти на шматок хліба.

Я в жодному випадку не засуджую наших дідусів і бабусь, навпаки – люблю і ціную. Вони пережили неймовірно важкі роки, війни і голод. Наші батьки пережили дев’яності. І дали нам, що могли.

Коли наші батьки були молодими, всі були більш-менш однаковими в соціальному акваріумі. "Золотих рибок" було дуже мало. І багато з батьків навіть не сподівалися, що в них виростуть такі унікальні й амбіційні діти. Тобто люди, які зараз бавляться своєю молодістю, хочуть щораз більших висот і наголошують на нерозкритому потенціалі.

Як результат, наше покоління дружними рядами ходить на мотиваційні тренінги.

І тут два варіанти. Або взагалі нікуди не висовуватися, хіба що на застіллях на п’яну голову говорити тости. Або раз і назавжди побороти боягузтво. Це важко, боляче, виснажливо, це не піти викинути всі старі речі, не пиячити в шумних компаніях і ганяти "понти", це не купити брендовий одяг за кілька тисяч доларів, не купити місце у Раді і не сходити кілька разів на Шустера. Це щось набагато сакральніше…

Ні бог, ні диявол не дав вам духа страху. У вас всередині і причина, і її усунення. У вашому тілі і розумі все, що тільки треба для вашого блага.

А боягузтво лише в окремих випадках може бути виправданим, навіть схваленим, наприклад, не кинутись із скали, якщо інші кидаються. Можливо ще хтось наведе якісь розумні приклади.

Всі інші страхи є причинами того, що ви не відкрили власну справу, не зробили кар’єру, не вивчили мови й не побачили світ. Тому боятися є сенс лише власного боягузтва. І не просто боятися, а нарешті позбутися. Як моя подруга, що дуже хотіла співати...