Тест

Епідемія грипу? Саме час зайнятися біобезпекою держави

Що таке біобезпека та біозахист держави?

Якщо пояснювати просто, то це готовність до попередження занесення, розповсюдження наявних або виникнення нових інфекцій в країні, які можуть стати загрозою для здоров'я нації, а також спроможність системи ефективно реагувати на випадки таких інфекцій.

До таких інфекцій належать особливо небезпечні хвороби (на кшталт сибірки, холери та чуми) та інші інфекції (поліомієліт, кір та грип). Останні створюють реальну загрозу для нашої країни сьогодні.

Чому біобезпека в Україні не працює?

Через розпорошеність системи.

В Україні вдосталь різноманітних установ та інститутів, які опікуються цією темою, але всі вони функціонують у дуже вузькому полі, не уявляючи загальної картини, не намагаючись стати частиною системи та керуючись принципом "моя хата скраю".

"Системні" ж установи, які виконують практичні функції, наприклад, санепідемслужба, відірвані від діяльності науково-дослідних інститутів.

Показовий приклад "хати скраю": нещодавно Міністерством охорони здоров'я вирішило створити Центр громадського здоров'я та приєднати до нього одеський Науково-дослідний протичумний інститут імені Мечнікова. В медіа одразу з’явилися публікації про знищення МОЗом системи біобезпеки країни.

Не піддаючи сумніву щирість та турботу авторів цих текстів варто констатувати, що система біобезпеки та біозахисту знаходиться у занепаді вже не перший рік і цьому ніяк не зарадило "відокремлене" існування інституту.

За радянських часів протичумні установи надавали підтримку закладам охорони здоров'я щодо готовності до надзвичайних ситуацій (наприклад, збирали та поширювали інформацію щодо спалахів, епідемій інфекцій у різних країнах світу, що дозволяло вчасно та ефективно реагувати на небезпеку ще на кордоні), а також здійснювали внутрішній контроль діяльності інших лабораторій.

Наразі ці функції ніхто не виконує.

В цілому, ефективність діяльності більшості установ, підпорядкованих МОЗ, викликає сумнів. Їх роками ніхто не намагався реформувати і вони того бояться: реформа означатиме зменшення кількості керівників, більш конкретну підзвітність і наявність внутрішнього контролю (структурні підрозділи міністерства ніколи не мали достатньо часу на таку діяльність).

Одеський протичумний інститут не є винятком.

Незважаючи на серйозну підтримку з боку міжнародних донорів, зокрема Агентства зменшення загроз США, інститут не став працювати ефективніше і не перетворився на регіональний центр, як це зробив, скажімо, Центр Лугара у Грузії.

За 5 років у ньому так і не впровадили інформаційну систему контролю за патогенами, що була надана урядом США; жоден епідеміолог в Україні так і не пройшов навчання за європейським курсом польової епідеміології, запропонованим Європейською комісією у рамках програми MediPIET (Молдова і Грузія вже не перший рік є учасником цієї програми); так і не розпочалося будівництво нової лабораторії для протичумного інституту, на яку Євросоюз виділив 2 млн євро.

Для чого потрібен Центр громадського здоров’я?

Це не намагання централізувати управління (воно фактично централізоване, оскільки всі установи, що об’єднуються, і так підпорядковані безпосередньо МОЗ, а не місцевій владі).

Це крок до впорядкування системи, налагодження внутрішніх зв’язків, можливості більш оперативно визначати пріоритети та реагувати на загрози для громадського здоров'я.

До речі, функції протичумного інституту ніхто не збирається ліквідовувати. Вони ляжуть в основу положення відокремленої філії Центру громадського здоров'я. При цьому будуть збережені цінні для держави кадрові та матеріальні ресурси.

Створення Центру громадського здоров'я шляхом консолідації існуючих державних установ цілком підтримується Європейською комісією, Європейським центром контролю за захворюваннями, країнами-учасниками ініціативи "Глобальний порядок денний з питань здоров'я", про що зазначено у їхніх звітах щодо України.

Про необхідність такого кроку зазначено у Стратегії реформування системи охорони здоров'я в Україні, розробленій Стратегічною дорадчою групою.

Це рішення прийнято на виконання програми діяльності уряду, а також Угоди про асоціацію між Україною та ЄС (відповідні пункти передбачені планами заходів).

Насамкінець, варто зазначити, що у багатьох країнах світу, зокрема у країнах Європи, США, Канаді, питаннями біобезпеки та біозахисту з точки зору захисту здоров'я людини займаються якраз установи, до відання яких належать інші питання громадського здоров'я.

Наприклад, у Німеччині – це Інститут Роберта Коха, а у США – Центр контролю та попередження захворювань.

До речі, у Грузії Центр контролю за захворюваннями та громадського здоров'я було створено якраз на базі колишнього протичумного інституту ще у 90-их роках.

У цьому контексті хотіла б звернутися до всіх небайдужих, у тому числі до народних депутатів за підтримкою у відновленні системи біобезпеки в країні та оновленні відповідної державної цільової програми.

Очікую, що не лише міжнародні партнери, але і держава почне турбуватися про біологічну безпеку населення нашої країни.

Головне пам’ятати, що збереження посади певного керівника і збереження системи біобезпеки – це не тотожні поняття!