Казка про те, як Одеський державний архів у психлікарню переїхав

30
25 лютого 2016

Жив-був ДАОО. Не даоський шлях, а навпаки – Державний архів Одеської області.

І був він дуже багатий. Десь два мільйони справ. З гаком. Багатий, але роботящий.

Жив не так собі, а все більше людям. З одного боку, роздавав усілякі корисні довідки для різних громадян – для пенсій, для роботи, для іншого дрібного інтересу.

З другого – постачав документи для вчених, краєзнавців та інших, скажімо, гуманітаріїв.

Місцевих, немісцевих, заморських. Усілякі там видання, описи, виставки. Для історії. Чи то – культури.

Тобто, для речей, нашій державі, чесно кажучи, не дуже потрібних.

Чомусь тільки для інших держав це цікаво. Ось нещодавно ДАОО єдиним з України було запрошено до міжнародного товариства архівів з казковою назвою "Ікарус".

Але казка не про те. Бо той ДАОО був багатий, але дуже бідний.

Хоча платню співробітникам давали. У середньому навіть більшу за мінімальну. Але не набагато більшу.

Бо культурному працівнику державної установи велика платня шкодить. Якось вона обмежує його духовні поривання.

Та наша казка не про платню. А про будівлю. Бо всі ці мільйони чарівних справ насправді – просто папери.

І хоча вони не гроші, але мають десь зберігатися. Не горіти, не мокнути, не пліснявіти – бо це ж національний архівний фонд. Та ще якось людям видаватися для вивчення чи для пенсій.

Ці папери хтось має якось опрацьовувати, копіювати, навіть, пробачте за погане слово, оцифровувати. І все це – під дахом зі стінами. Одне слово, потрібна ще й будівля.

 У цій будівлі, колишній Бродській синагозі, донедавна розміщувався Державний архів Одеської області

Від 1944 року і дотепер ДАОО жив у дуже гарній будівлі. Колись це була синагога, яку побудували віхідці з австрійської Галичини. Бродська синагога.

Десь 1925 року її, звісно, закрили, бо було потрібне місце для єврейської молоді. І зробили, відповідно, Клуб єврейської робочої молоді. І вже потім – від 1944 року – ДАОО.

Але з часом справи накопичувались і накопичувались, аж доки у цій будівлі стало тісно. І справам, і працівникам, і просто вченим.

А ще будівля чомусь почала падати. Ну, це таке. Якось стовпами підперли і почали просити нову будівлю. Та хоч би й стару, але щоб площею побільше. І, бажано, щоб не падала.

 Фасад будівлі, в якій діяв архів, довелося підперти, щоб він не впав. Фото: Максим Кашкаєв
 Таким був стан будівлі всередині

Десь уже 13 років просять. Та це казка не нова: "Історична правда" про це вже писала з веселими картинками.

А нова така. Зібрались нещодавно депутати Одеської обласної ради. І таки вирішили будівлю колишньої синагоги подарувати юдейській релігійній громаді. Раптово.

Так би мовити, відновили історичну справедливість згідно з українським законодавством. Слава Богу. Архівісти гаряче привітали це рішення. І, що цікаво, – зробили це цілком щиро.

Але також гаряче вказали, що першим пунктом цього рішення мало би стати надання архіву якоїсь іншої будівлі. Та навіть не якоїсь, а відповідної сучасним потребам держави. Архів же все-таки державний. І, хоча б теоретично, це має щось означати.

Архівні працівники обурюються, навіть кричать "Ганьба" і проводять, вибачте на слові, брифінги.

Ну, добре, якусь там з голосу, як водиться, поправку додали. Мовляв, буде будівля і для архіву. Невідомо де, невідомо коли, остаточне рішення не бачив ще ніхто – ні архівісти, ні депутати.

Але головне у нашій казці не це.

Теж з голосу, теж на якомусь, пробачте, брифінгу архівістів, гуманітарну громадськість та інших потенційних споживачів довідок для пенсій заспокоїли. Мовляв, усе буде добре, бо (всі ж казки мають щасливу кінцівку) для одеського архіву знайдено місце.

Щоправда, будівля не в Одесі. А в селищі Олександрівка. Добре, селище. Міського типу. Десь за 30 кілометрів від Одеси.

З центру – дві години добиратися громадським транспортом з кількома пересадками. Одне погано – місячної платні архівістам навіть на проїзд не вистачить.

Мабуть, доведеться брати на роботу в ДАОО місцевий контингент. Тим більше, що такий контингент поруч. Будівлю ж пообіцяли на території... психіатрічної лікарні.

 Ось така сучасна будівля знайшлася в Олександрівці для Державного архіву Одеської області. Фото: timer-odessa.net
Ідеальне місце для збереження архіву. Фото: timer-odessa.net

І нічого, що площа обіцяної будівлі замала, та й будівлею ці руїни назвати можна лише у казці.

Отака ось фабула, малята. А якщо запитаєте про мораль, то, здається, наша казка без моралі.

powered by lun.ua