Зимовий вечір в гостях у останнього короля Речі Посполитої

Людей в автобусі стільки, наче я повернувся у свої студентські роки, і їду на пари з Контрактової до Лесі у переповненому 62-му.

Отакі несподівані спогади часом будить в мені Варшава.

Так, тут теж буває тіснувато у транспорті, але виключно на маршрутах до "спальних" районів і лише в години пік по буднях.

А тут субота, вечір, центр... Натовп виносить мене на зупинку і я пливу в його потоці, спускаючись до великого парку Лазєнок Крулєвських (королівських), що повниться містичними світловими плямами і вогнями посеред темряви.

Блаженний "галантний XVIII вік". Час, коли в своєрідному резюме королів та їхніх придворних обов'язковими пунктами були просвітництво, вміння грати на музичних інструментах, іноземні мови і обізнаність у мистецтві та літературі.

Без цих "трудових" досягнень на тронну посаду не брали. І це не перебільшення – Річ Посполита була чи не єдиною країною Європи, де монархів обирали на сеймах – вони не мали права династичного престолонаслідування.

Теоретично, така практика мала б забезпечити відбір кращих з кращих, насправді ж, все знову вирішували гроші і зв'язки: половина XVIII століття пролетіла для Посполитої під знаком не надто виразних, грубо кажучи, ніяких коронованих осіб.

Аж ось, тодішні ейчари з сейму (за відчутної допомоги Росії) рекрутували на трон Станіслава Авґуста Понятовського. Нормально так вибрали – король, якому судилося бути останнім в історії Речі Посполитої, крім рідної, досконало знав ще три мови, і міг більш-менш послуговуватись ще, принаймні, двома.

Точні науки не були для нього темним лісом, як і дисципліни гуманітарні, в яких монарх досяг особливих вершин, залишивши власні переклади, літературні твори, промови і політичні дослідження.

Про знання в області художнього мистецтва, музики і, особливо, танців – російський посол Рєпнін злостиво жартував, що король, якби довелось заробляти на життя, міг би це зробити, бо був "чудовим танцівником" – годі й казати.

Ну і не забуваймо головного: саме в часи правління цього монарха, країна прийняла першу в Європі конституцію.

Але все має свої зворотні, темні сторони, і на думку ледь не більшості істориків, їх у Станіслава Авґуста Понятовського було більше ніж світлих.

Інтервенція російських військ під час Барської конфедерації, завчасна капітуляція у 1792 році перед тими ж росіянами, ну і три Поділи Речі Посполитої, які привели до остаточної втрати незалежності.

Подейкували, що король був таким поступливим, бо прагнув списання Санкт-Петербургом свого 40-мільйонного боргу, та й взагалі, в силу своєї сентиментальності, надто цінував свій давній любовний зв'язок із Катериною ІІ, що аж ніяк не йшло на користь вітчизни.

Імператриця ж, яка зовсім не страждала від нестатку будуарних історій, ставилася до короля із погордою, називаючи "восковою лялькою". Не берусь сказати, що саме було тому причиною – непереконливість у ліжку, чи слабка зовнішня політика.

Але повернемось у 2016 рік. Людський потік із глухим гомоном стікається до "Палацу На Воді" – серця Лазєнок. Алеями бігають безліч дітей, неспішно крокують парочки.

У багатьох в руках круглі різнокольорові латанії, підсвічені із середини. При цьому ліхтарі обіч алей спеціально не засвітлені, щоби підсилити візуальний ефект від отих ручних.

Часом ловлю себе на думці, що я на якійсь імпрезі з життя толкієнівських хобітів, але чим ближче до палацу, тим гостріше відчуття, що опинився на званому рауті, і що статний камердинер ось-ось проведе до королівських покоїв, освітлених численними канделябрами.

"Камердинери" тут таки є, принаймні один, що із важливим виглядом стоїть на одному з двох фасадних балконів, але людей занадто багато, щоби всіх впустити до відносно невеликої королівської резиденції Станіслава Авґуста Понятовського.

Втім, ніхто й не дереться до середини – натовпу достатньо видовища перформансу світла. Прожектори малюють на чорній поверхні ставу химерні візерунки. Така ж химерна, але й прекрасна в своїй загадковості музика, що її народжує дует барабанщика і перкусіоністки.

Звуки й світло в благородному обрамленні темряви і класицистичної архітектури переносять в інший вимір, де все перемішалось: спалахи від айфонів і камер, старовинні строї чоловіків та жінок, латарнії і ліхтарі поміж дерев...

"Палац На Воді", де Станіслав Авґуст Понятовський мав свою резиденцію від травня до вересня, був відомим своїми четверговими обідами – зустрічами польських інтелектуалів.

Король запрошував на них не так людей високого суспільного положення, скільки людей високого духу – художників, філософів, літераторів, музикантів, науковців – чим викликав нарікання шляхти.

За кейтерінґ, або ж просто за кухню, на цих зібраннях, що тривали 3-5 годин, відповідав один з найвідоміших шефів тогочасної Європи – німець Пауль Тремо. До речі, він був прихильником здорового харчування і королівський стіл рідко нагадував столи у резиденціях великих магнатів під час тогочасних галасливих учт. Як бачимо, від масного і смаженого намагались відмовитись вже тоді.

Після зречення короля у 1795 році, Лазєнкі належали його родині, яка кілька років приймала тут майбутнього короля Франції Луї XVIII, що ховався від головорізів Робесп'єра.

Пізніше маєток відійшов Романовим, які значно його збагатили.

Але все накопичене століттями у "Палаці На Воді" або вивезли до ІІІ Рейху або спалили восени 1944-го. Німці навіть зробили близько тисячі отворів в стінах будівлі під динаміт, але не встигли його закласти і підірвати.

...Стою біля статуї короля Яна ІІІ Собеського. Вона біля виходу, звідси найкращий вид на "Палац На Воді" і трохи менше людей.

Потихеньку варшав'яни розходяться, кутаючись в елегантні пальта чи прості куртки. Вечір Зимового Світла в Лазєнках, який сьогодні відмічали також в кількох інших місцях світу, добігає кінця.