Нащо хвору дитину в дорогу брати? 6 годин на кордоні з Польщею

101
11 квітня 2016

Стою вже тут зранку, – каже хлопець у спортивному костюмі. – Ні ф*га не просунувся.

Так, черга з легкових авто та фур на пункті перетину українсько-польського кордону Ягодин-Дорохуск вражає.

Залишивши у машині свою екс та нашу доню, яка в дорозі несподівано застудилась і тепер жахливо кашляє, я пішов на розвідку – поближче до переходу.

Тут все той з автоматом у формі вирішує. Даєш йому грошей і він без черги пропускає, – стиха каже якийсь дядько.

При вигляді двох бійців з калашами, чомусь, згадуються охорона незаконних копанок бурштину поблизу.

А ви здалека приїхали? – чемно питає прикордонник, бо це таки він. – З Києва? То можете під'їхати без черги, ми пропускаємо тих, хто немісцеві. А черга така, бо поляки дуже повільно пропускають.

І правда – виписав талончик і пропустив вперед усіх. Грошей ніяких не брав, та я й не був готовий давати.

Ближче до контрольних пунктів вже митники зголосились мене пропустити без черги, побачивши, як сильно кашляє дитина в машині. Тим не менше, навіть за таких розкладів стояння з нашого боку зайняло не менше двох годин.

Дитина кажете хвора? – перепитує польський прикордонний по той бік Західного Бугу. – Це батьківська провина. Нащо було її в дорогу брати? Про контроль без черги не може бути й мови.

Так почалося наше чотиригодинне чекання, бо польські прикордонники і митники справді не поспішали.

Чи то перезмінки в них були, чи настільки ретельно тепер тут перевіряють документи, нажахавшись загрози терактів від ісламістів та примарної (поки що) навали сирійських біженців, але наше авто рухалось наче ну дуже повільний равлик.

Врешті під'їхавши до будок паспортного і митного контролю, показав їм наші документи, включно зі страховкою на авто, яку купив ще по наш бік (15 діб – 620 грн.).

Близько дев'ятої вечора нас таки пропустили. В планах ми мали ночівлю або у Любліні або в Казімєже Дольному – маленькому містечку із чудовою ренесансною архітектурою. Я легковажно поклався на туристичну польську інфраструктуру і нічого не забронював, вирішивши, що зорієнтуюсь на місці.

У підсумку, у чудовому Любліні не знайшлось нічого, що би коштувало менше 170 злотих за добу, тож зваживши на те, що до Варшави лише якихось 200 кілометрів, вирішили їхати до мого столичного помешкання. Не помилились – вже опівночі були на місці.

Українському автомобілісту в Польщі треба знати те, що платною тут поки що є лише траса А4, що тягнеться від німецького до українського кордону через Вроцлав, Катовіце, Краків і Жешув.

Інші дороги безкоштовні, але часто вони не є автострадами і йдуть через населені пункти, де максимальна швидкість 60-70 км на годину. Каюсь, я перевищував швидкісні ліміти в межах розумного, але мандату (себто штрафу) на щастя не дістав.

Шкода лише, що не вдалось дорогою подивитись замкову гору в Хелмі, заснованому (за українськими джерелами) Данилом Галицьким, та сторожову башту, ним же побудовану в Столп'ї. Принаймні, ця пам'ятка стоїть просто поруч із трасою, тож її можна хоча б роздивитись в деталях.

За кілька варшавських днів вирішили їхати мандрувати далі – через Радом і Кєльце на Краків: 294 кілометри трасою S7.

Кєльце – прекрасне місто, зі старовинним центром, костьолами, кам'яницями і неодмінним замком залишило чудове враження. Як і неймовірно велика та потужна середньовічна фортеця Хєнцин на горі за кілька кілометрів від столиці Свєнтокшиського воєводства.

На під'їздах до Кракова, саме з півночі підступає одна з найпопулярніших польських атракцій – Шлях орлиних гнізд. Це низка замків, що тягнеться від села Кожкєв до Чєнстохови.

Та навіть не так ці замки, як прекрасні пейзажі і ландшафти змушують захоплено роздивлятись навкруги. На відміну від Мазовша, де розташована Варшава, ця частина Польщі, на мою суб'єктивну думку, таки значно цікавіша.

Ну і Краків. Про нього напишу окремо, а зараз просто кілька слів. На відміну від Варшави тут неймовірна набережна. Якщо втомлюють натовпи десь на Ринку чи у Вавелі – біля Вісли завжди можна знайти більш-менш усамітнене місце. І головне – набережна довга та з обох боків ріки.

Навпроти району Казімєж знаходиться великий закинутий готель, в якому на першому поверсі відкрили модне молодіжне кафе і пару бутіків. Люди просто винесли шезлонги на вулицю і насолоджуються найкращим видом на замок і середмістя.

Поруч – насипний пляж і невеличкий дитячий майданчик.

А біля самого Вавеля – легендарний змій Смок, чия бронзова статуя час від часу видає з пащі справжній фонтан вогню. І неодмінні краківські лебеді, що беруть хліб прямо з рук.

Повертались в Україну через Тарнув, Жешув і Ярослав трасою 94, що йде паралельно платній А4. Це 335 кілометрів цікавої дороги з різними пам'ятками, починаючи від соляного підземного міста у Вєлічці під Краковом.

Жешув – столиця Підкарпатського воєводства здивував напрочуд маленьким історичним центром і величезними новими районами, але він все одно вартий уваги. Принаймні через те, що нині є містом, на розвиток якого вкладають найбільше інвестицій в Польщі.

Звідси вже недалеко до кордону. Перехід Корчова-Краківець більш-менш придатний, бо там менше машин аніж на сусідньому Медика-Шегині. Цього разу довелось простояти близько трьох годин. Між іншим, не ставайте в чергу з написом MRG. Вона рухається значно швидше, але призначена лише для мешканців прикордонних територій, для яких перехід спрощений.

Словом, подорожувати на авто Польщею – задоволення. Бензин тут коштує близько 4,5 злотих за літр, а газ – 1,5-1,7 – не набагато дорожче ніж у нас.

Ну, і якщо не літати дорогами наче Шумахер, – а такі джигіти тут теж трапляються – зустрічі з поліцією також не відбудеться.

Дмитро Антонюк, спеціально для УП.Життя

powered by lun.ua