"Шприц Сталіна" або як Варшава поволі поглинає совок

59
26 березня 2016

Кілька років тому, коли приїздив до уславленого колись Кеніґсберґа, який нині смішно називається Калінінградом, мене вразила його строкатість.

Певно, це місто, в якому совкова будівельна традиція була найбільш недоречна. Вона просто не поєднувалась з історичним ландшафтом столиці Східної Прусії.

Уявіть, якби десь у Флоренції поруч із палаццо Веккіо чи базилікою Санта Кроче вліпили хрущівські п'ятиповерхівки чи брежнівські блочні гостинки.

У Кеніґсберзі, що пішов у небуття разом із його корінними мешканцями і більшістю прекрасних будівель під час нальотів союзних бомбардувальників і штурму Червоної армії, це можливо. Поруч із Домом – головним храмом тевтонців, біля якого знаходиться могила Канта, око ріжуть спальні райони, яких повно в будь-якому пострадянському полісі. В цьому місті совок переважно поглинув давнину.

Щось подібне, але не настільки разюче, бачимо в сильно зруйнованому під час останньої війни Тернополі, а також у Харкові. Київ теж, певною мірою, можна занести до цього переліку.

Варшава, згідно статистики, була знищена на 84%. Серед 957 споруд, які вважались пам'ятками архітектури, цілком зруйновані – 782, частково – 141 і лише 34 залишились в більш-менш нормальному стані.

Загалом же з 25 498 будинків війну пережили з мінімумом ушкоджень 10 390. В більшості це були споруди правобережного району Праґа і малоцікава периферія. Словом, від Варшави, яку люди знали до 1 вересня 1939 року, не залишилось майже нічого.

Не дивно, що місто так само, як і Кеніґсберґ або Харків, було приречене змінити свій імідж. Тим не менше, обличчя Варшави, попри його вимушену архітектурну строкатість і, подекуди, негармонійність, лишилось доволі привабливим.

Я мешкаю зараз у центрі, поруч із однією з головних вулиць міста — Маршалковською. Вона подібна до київського Хрещатика тим, що переважно не вберегла довоєнних будівель.

Вірніше, нові архітектори "народної" Польщі вирішили, що руїни старих кам'яниць краще розібрати і замінити на щось більш в стилі соцреалізму. Апофеозом нового підходу стала побудова гігантського неосталінського хмарочоса – Палацу науки і культури (ПКіН), взірцем якому послужили відповідні московські гіганти. Його висота зі шпилем — 237 метрів.

"Шприц Сталіна" - гігантського неосталінського хмарочоса - Палацу науки і культури. Фото monticello/Depositphotos

"Шприц Сталіна", що з'явився тут, як "дар народів СРСР братньому польському народу" у 1955 році, досі є найвищим хмарочосом країни. Навіть сучасні вежі варшавського Сіті, що впритул підібрались до "дару", лишаються нижчими.

Для будівництва ПКіН знесли кілька вулиць, нехтуючи їхньою історичною цінністю. Навколо "Пекіну" (варшав'яни так інколи його називають за співзвучність до абревіатури і за характерний "китайський" тип даху на вежі) досі лишаються величезні порожні площі, які традиційно мозолять око отцям міста.

Плац Дефіляд — так названа ця місцевість, частково вкритий невеликим парком, частково відданий під щось типу вокзалу приміських маршруток. Точнісінько, як біля головного львівського вокзалу. Навіть бруківка тут теж в ямах і вибоїнах.

Втім, сам ПКіН, здається, вже став рідним містянам, хоча й були проекти його розібрання. Принаймні, він точно є історичною пам'яткою, бо саме тут у 1967 році виступили The Rolling Stones, вперше відігравши у соціалістичній країні.

Інша домінанта московської Варшави на Маршалковській – плац Конституції. У його центрі стоять величезні колони з ліхтарями, навколо – масивні житлові будинки 50-х років.

Розповідають, що попри їхню помпезність, тамтешні квартири відрізняються низьким рівнем комфорту. Така знайома совкова показуха.

На одному з фасадів у три людські зрости витесані барельєфи робітників із відбійними молотками. Все в стилі "братніх народів".

І тут стається диво трансформації міста. Варто лише пройти під арками соціалістичних голіафів, скажімо, на Кошикову або П'єнкну, як потрапляєш у, скажімо, центр Парижа. Кам'яниці цього району Варшави хоч і були в більшості випалені, але завдяки міцним конструкціям вистояли і їх відбудували, частково зберігши передвоєнні традиції.

За якихось двісті метрів від холодного, непривітного плацу Конституції, є напрочуд затишний, круглий майдан Збавителя. Названий на честь однойменного прекрасного костьолу, вежі якого є домінантою Маршалковської (уявляю, як це дратувало комуністичних бонз), він нагадує, принаймні атмосферою, Монмартр.

Напрочуд затишний, круглий майдан Збавителя у Варшаві. Фото jacek_kadaj/Depositphotos

Тут по колу містяться численні молодіжні кав'ярні, в яких дуже важко знайти вільне місце будь-якої пори. Утім, можна зайти для цікавості в один тутешній заклад, який дійшов без змін інтер'єрів, здається з 60-х років. Контингент в ньому відповідний – переважно старші люди, і ціни теж помірні – пенсійні ціни. Вільні місця завжди знайдуться.

Єврейське гетто, що містилось теж в центрі, було повністю знищене нацистами. До фундаментів. Жодного будинку не вціліло. Зараз це район проспекту Яна Павла ІІ, Алеї Солідарності, вулиці генерала Андерса. Подекуди вони теж забудовані сталінками та безликими панельками з 70-х, які розбавляють відновлені по війні костьоли та сквери.

Лишається ще Старе місто (Старувка), яке відновили у колишньому вигляді сантиметр за сантиметром. Але про це варто написати окремо.

Головне ж на мій погляд те, що попри втрату значної кількості пам'яток, встановлення окупаційного "Шприца Сталіна" та інших "подарунків" режиму, сьогодні все це якось не викликає відторгнення. Варшава поволі поглинає совок.



powered by lun.ua