"Мама, яка встигає все": українські матері між роботою та сім’єю
У 2014 році я провела декілька вебінарів з проблем сучасного материнства для науковиць, журналісток і громадських активісток в Україні.
Одна з тем була присвячена проблемі браку часу для сучасних матерів, які поєднують працю і піклування про дітей.
Під час дискусії одна з учасниць, яка виховувала дитину за радянських часів, сказала, що не розуміє, в чому проблема, тому що вона так само працювала, але ніколи не відчувала нестачі часу та поспіху, як сучасні матері.
Отже, я поставилася питаннями: чому брак часу перетворився на актуальну проблему для сучасних працюючих матерів, а також як контекст ринкової економіки та культури "нового батьківства" впливає на баланс сім’ї та роботи в сучасній Україні?
Причина перша – зміни батьківської культури упродовж 1990-2000-х років.
У суспільних очікуваннях та уявленнях батьків поступово формується стійка позиція: хороші батьки "займаються" своїми дітьми.
Оскільки майже виключно матері в Україні опікуються сімейними справами, саме вони відповідають за належний розвиток та виховання дітей.
Загалом можна говорити про стійку тенденцію: сучасне материнство стає більш інтенсивним у сенсі часу, уваги та зусиль, що матері приділяють вихованню своїх дітей.
Ця тенденція започаткована здебільшого освіченими матерями, мешканками міст, представницями середнього класу, але поступово поширюється й на інші соціальні групи та класи.
Якими є складові інтенсивного материнства?
По-перше, сучасне материнство стає так би мовити "професіоналізованим". Йдеться про те, що воно набуває характеру особливої діяльності, що вимагає не тільки любові до дитини, а також особливих знань, умінь та компетенцій.
Упродовж другої половині 1990-х – початку 2000-х років стрімко зростає індустрія популярних видань для батьків, розвивальних іграшок, методик раннього розвитку дитини та попит батьків на них.
Таким чином, оволодіння знаннями про розвиток дитини вийшло за межі спеціалізованих (наприклад, психолого-педагогічних) знань та перетворилося на обов’язкову складову "відповідального батьківства" та образу "хорошої матері".
Ці знання масовізуються (варто тільки згадати популярність лікаря-педіатра Євгена Комаровського та "народного психолога" Дмитра Карпачова), а оволодіння ними вочевидь вимагає від матерів додаткового ресурсу часу.
По-друге, піклування про дітей вже не є більше виключно "природним" процесом скерованим любов’ю до дитини чи традиціями виховання, а перетворюється на предмет рефлексії, вибору та прийняття рішень про те як доглядати дитину, як її годувати, який дитсадок чи школу обрати тощо.
Прийняття таких рішень вимагає пошуку необхідної інформації (частіше за допомогою Інтернет-форумів для батьків) та відповідного ресурсу часу.
По-третє, сучасне материнство перетворюється на особливий тип "емоційної роботи".
Йдеться про те, що новий тип батьківства передбачає цінність взаємин батьків та дітей, побудованих на основі емпатії, довіри та партнерства.
Так, Марина – учасниця авторського дослідження, присвяченого проблемі поєднання роботи та материнства, пригадує своє дитинство, що припало на другу половину 1970-х – першу половину 1980-х років.
Вона говорить про зменшення авторитарності у вихованні та діалогічний характер сучасних дитячо-батьківських відносин порівняно із досвідом власного дитинства: "Моя мама каже, що я дочку розбалувала... Я намагаюся бути дочці – знаєте, зараз є таке модне слово "партнерські стосунки", дружні, тобто на рівних?... Все, що я роблю, я маю їй пояснити. Зі мною так ніхто не розмовляв".
Звичайно, і за радянських часів існували сім’ї, в яких батьки будували довірчі та партнерські взаємини з дітьми та використовували передові педагогічні методики у їх вихованні (варто згадати Бориса та Лєну Нікітіних), але такі сім’ї не створювали суспільної тенденції.
Додаткові виклики для часу сучасних матерів створюють зміни у системі дошкільної та шкільної освіти.
З досвіду власного шкільного дитинства, яке припало на 1980-ті роки, пригадую, що групи продовженого дня виконували не тільки доглядові, а і освітні функції.
Простіше кажучи, діти виконували усі домашні завдання під час перебування у школі, а шкільна освіта не передбачала інтенсивного залучення батьків до навчання дітей.
Натомість у 2013 році, коли мій син вступав до першого класу гімназії за розвивальною програмою навчання, адміністрація школи попередила батьків, що навчання дитини за цією програмою вимагає систематичної участі батьків у навчально-виховному процесі.
Відтак, мама, яка планує свій робочий графік з огляду на вступ дитини до першого класу, та мама, яка допомагає молодшому школяру з домашніми завданнями, – скоріше правило, ніж виняток у сучасному українському суспільстві.
Причина друга – тиск ринку праці та інтенсифікація часу оплачуваної зайнятості.
Так, за результатами авторського дослідження, проведеного у м. Полтава у 2015 році, було виявлено, що серед матерів дітей віком до 10 років, які працювали за наймом, типовий 8-ми годинний робочий день із понеділка по п’ятницю мали 76% опитаних матерів (87% працівниць державного та 60% працівниць приватного сектору зайнятості).
При цьому атипові робочі години/дні мали 21% матерів (тобто збільшений робочий день або працювали за змінним графіком), вільний режим роботи мали лише 3% (майже виключно працівниці приватного сектору економіки).
54% опитаних матерів працювали у вихідні дні принаймні один раз на місяць (44% у державному секторі зайнятості та 68% у приватному).
Поширеними є також практики понаднормової праці та "викликів на роботу" (а надто у приватному секторі економіці), що ускладнює встановлення повсякденного балансу між роботою та сім’єю.
Звичайно, ці конфлікти загострюються і новими трудовими практиками жінок, з-поміж яких цінності професійного зростання поступово посідають міцніші позиції.
Вимоги робочого місця та практики інтенсивного материнства можуть вступати у конфлікт. Наприклад, тенденція "інтелектуалізації дитинства" актуалізує потребу батьків в додаткових освітніх послугах для дітей, що вступає в конфлікт з робочим часом матерів.
Цей конфлікт влучно сформулювала Ірина, говорячи про необхідність супроводу дитини до гуртків: "Краще якщо би робочий день починався о 9-й та закінчувався о 15-й, щоб встигнути на усі гуртки і на всі секції".
Таким чином, сучасні матері виявляються затиснутими між нормативними вимогами "інтенсивного" материнства та оплачуваною працею у ринковій економіці, що створює явище "часової бідності" працюючих матерів.
Стреси та напруження, що з цього витікають, загострюються проблемою доступності дитячих садочків, обмеженістю умов для гнучкої та дистанційної праці для працівниць із сімейними обов’язками, відповідальністю жінок за хатню працю у переважній більшості домогосподарств, а також недоступністю ринкових послуг із полегшення доглядової та хатньої праці в Україні.
Олена Стрельник, спеціально для УП.Життя