Роль директора у розвитку школи як центру громади

680
1 березня 2017

Ключове питання для багатьох країн зараз: як шкільна освіта може стати кращою?

Тут проблеми України не є унікальними, натомість ми можемо робити висновки швидше, опираючись на міжнародний досвід.

Тому саме в контексті міжнародного досвіду хотілося б зосередитися на кількох речах: управлінська ефективність шкіл, роль директорів як лідерів шкіл, роль школи як центру, а не ізольованої інституції.

Останній рік ми особливо часто можемо чути розмови про свободу вчителя та ширші повноваження шкіл.

Серед країн Організації економічної співпраці та співробітництва, 84% 15-річних учнів навчаються в школах, які мають повну автономію щодо розрядження бюджетами, 57% дітей – у школах, які самостійно формують свої бюджети.

Проте результати PISA також показують, що директор шкіл у багатьох країнах шкіл мають дуже обмежений вплив на встановлення розміру заробітної плати вчителів. Близько 60% учнів навчаються у школах, де директори не можуть звільняти чи брати на роботу вчителів.

Більше того, немає відкритих процедур щодо того, як діяти з вчителями, які не працюють ефективно. Тобто вчителі, чия кваліфікованість під сумнівом, часто залишаються на своїх посадах, не отримуючи додаткового супроводу чи навчання, що прямо впливає на результати учнів та репутацію вчительської професії.

По Україні такої статистики немає, проте можна з певністю казати, що тренди ті самі.

І це критично: для того, щоб зміни відбувалися швидше, варто подивитися на школи як на управлінські структури, де саме директор є генератором та головним агентом змін.

Директор може визначати, яких навичок не вистачає вчителям, яких навчальних програм, які саме ресурси та інвестиції необхідні.

В Україні, на жаль, роль директора мінімізована до контролю процесу та підготовки відповідної документації. Натомість, важливо переходити у логіку "директор як лідер своєї команди".

Відповідно, іншим важливим питанням є підготовка саме директорів. Без певної управлінської свободи тут важко про щось говорити, оскільки це важлива передумова.

До прикладу, у деяких муніципалітетах Фінляндії директори шкіл також працюють як лідери своїх районів, 1/3 часу присвячуючи питанням розвитку саме району, 2/3 часу – розвиток власної школи.

Мета – дати поштовх до того, щоб школи та муніципалітети подивилися на свою роль ширше, більш системно, працювали на одні цілі.

Крім цього, є широка мережа програм навчання для директорів із фокусом на управлінські, менеджерські навички, налагодження контактів між директорами та формування зв’язків між ними як колегами та партнерами.

Ці підходи потрібно пілотувати вже зараз на базі українських шкіл, будуючи в такий спосіб команди змін та культуру співпраці. Саме культура, яка склалася між директором, вчителями, батьками та дітьми визначає, як школа розвивається.

Зрештою, ми підходимо до важливо перегляду ролі школи як такої. Вона вже не може бути ізольованою від села, району, міста, де ця школа знаходиться.

Поняття "школа як центр громади" вже давно зрозуміли у світі, де на базі шкіл відбуваються курси для батьків, мешканців житлового району, інших членів громади (кейс школи Padre Piquer).

Дані OECD підтверджують, що співпраця школи з місцевою громадою чи іншою школою може налагодити мережі взаємодії, дати поштовх до проектно-орієнтованого навчання учнів, які можуть вирішувати проблеми своєї громади, а також розвивати лідерство в усіх учасників процесу. Це велика можливість як у роботі вчителів, так і в розвитку школи в цілому.

Важливо дивитися на реформу освіти і з управлінської точки зору.

У 2016 році Україна витратила 6% ВВП на освіту. Це не менше, ніж в інших країнах світу. Проте якість використання під питанням, особливо якщо взяти до уваги сільські школи.

Тому окрім змісту освіти, маємо обговорювати і якість управління та ефективність мережі шкіл, роль директора та можливість експериментувати із розширенням управлінської свободи саме керівника школи.

Юлія Бараннікова, співзасновниця Центру інноваційної освіти "Про.Світ"

powered by lun.ua