Діти - це мило? Чим дискусія про дітей у соцмережах допомагає Україні

2986
13 березня 2017

Якщо поглянути очима соціолога на відео, яке нещодавно викликало цікаві дискусії в соцмережах тема дітей перестає бути милою, натомість відкриває глибшу перспективу.

Мене зацікавило питання, що важливіше імпічмент в Кореї (тема розмови в прямому ефірі, яку перебили діти) чи баланс між різними ролями людини (професор і parent).

Політика чи суспільство? Чи має бути таке протиставлення: політика і експертність це серйозна тема, а діти і батьківство це розваги?

І навіть далі: чи темою батьківства мають цікавитися лише батьки, чи це тема важлива для держави в цілому. Наприклад, чи мають дитячі садки і школи фінансуватися в тому числі з податків тих, хто не має дітей.

Досі я вважала, що занедбані і неосвічені діти це проблема для цілого суспільства не лише для батьків, а якісна освіта для молодого покоління це умова для розвитку країни в цілому.

Але ж ми живемо в час постійних змін, тож те, що було "завжди" не означає, що так буде і надалі.

Діти це природньо. Так, а ще природньо це виживати, а не самореалізовуватися. З розвитком медицини і теми про права людини ми почали підважувати природність як правильність.

У природності слабкий має померти, а ми, сучасне суспільство, прагнемо підтримувати слабкого. Можливо, через років 50, коли тривалість життя людини видовжиться до 100+ років, розмноження перестане бути таким потрібним. Суспільству потрібно 16-21 років вкладати в нову людину, перш ніж вона почне віддавати податками, вигідніше суттєво підняти пенсійний вік і мати кращу віддачу з кожної людської одиниці.

Можливо, через 50 років (тобто ще за нашого життя, яке видовжиться) вигляд дітей не буде тішити нові покоління, так само як тема сексуальності, наприклад перестає бути цікавою вже зараз менше сцен ми бачимо в кіно, індустрію краси атакують активісти за права людини.

Раціо посуває пристрасть, і вибір партнера включає не лише привабливість для розмноження, але і великою мірою привабливість для власної інтелектуальної насолоди і реалізації. Принаймні до цього прагнуть розвинені суспільства у світі велика кількість дітей у родині корелюється з бідністю. За останні 200 років тривалість життя збільшилася приблизно в два рази, а дитяча смертність в рази зменшилася. Порівняно з нашими предками, ми живемо декілька життів, в яких розмноження може стати незначним епізодом, хто зна...

Зіштовхнувшись із викликом батьківства особисто я пережила найскладніші екзистенційні питання і виклики. Хто я? Яка моя життєва місія? Чому я мушу/хочу бути рабом іншої живої істоти? Чому я маю докори сумління, якщо проводжу час з дитиною, а не пишу дисертацію? І навпаки теж!

Водночас я отримала нагоду замислюватися про теми, які вважала для себе вже вирішеними: про добро і зло, про щастя і страх, про відповідальність і пріоритети, ба навіть про гендерні ролі. Дівчата і хлопці мають виглядати по-різному? Чи має дитина взагалі вчитися розрізняти стать, чи це неважливо тепер? Чи продовження роду це людський обов'язок? Чи обов'язком людини є радше розвиток власного професіоналізму та інтелекту?

Ці питання змушують мене почуватися невпевнено. Мені не хочеться змінюватися і водночас не хочеться відставати від розвитку. Можливо, так почувається людина, якій в зрілому віці доводиться оволодівати новими технологіями і звикати до свободи за відсутності репресій.

Дискусія, в яку ми занурилися глобальна і дуже на часі. І це, як на мене, хороший знак для України.

Я поки пропоную залишити тему дітей і батьківства актуальною і хай милою, але водночас серйозною для суспільства в цілому.

Не тому, що це потрібно для виживання чи просто позитивних емоцій, але і з раціональної точки зору діти можуть стимулювати дорослих краще адаптуватися до змін, переосмислювати їх і навіть втілювати, працювати над собою, а отже розвиватися.

Вікторія Бриндза, соціолог, спеціально для УП.Життя

powered by lun.ua