Ніколи не рано починати знайомити дітей із мистецтвом

953
27 березня 2017

Вперше я потрапила до Європи 2010 року, прямо до казкової Венеції.

Гуляючи її вузькими вуличками я випадково потрапила до Галереї Пеггі Гугенхайм, спадкоємиці роду Гугенхаймів, котрі були не лише заможними буржуа, а ще й високо цінували мистецтво.

Галерея Пеггі Гугенхам – це своєрідне зібрання сучасного, на момент її життя, мистецтва, котре й досі для багатьох залишається незрозумілим.

Це був мій перший візит до галереї "некласичного мистецтва" – я стояла роззявивши рота біля кожної картини.

Поки роззиралась повз мене пройшло 2-3 екскурсії із школярами різного віку. Пам’ятаю, як подумала, що чудово було би і в Україні водити дітей прямо на уроках мистецтва на виставки, і бажано не лише на класичних авторів.

Сама колекція Гугенхайм складається з робіт футуристів, модерністів, кубістів, сюрреалістів та абстрактних експресіоністів. Серед авторів картин, які мені запам’ятались, були відомі вже Далі, Міро, Пікассо, Кандінскі, Клее та Шагал. Були й твори авторів невідомих мені, однак вражаючі своїми динамікою, емоційним та колористичним наповненням.

Звісно я, як відвідувачка-початківець, була вражена і подовгу розглядала картини – іноді не розуміючи, що ж на них було зображено і що ж цим хотів сказати автор.

Серед картин траплялись і скульптури, такі ж дивні як картини.

Зокрема, на терасі в повний розмір красувався металевий, уже трохи поіржавілий, кінь з красивим величезним вражаючим статевим органом…

Автора не пам’ятаю, а от скульптура врізалась в пам’ять, бо вразила тим, що вона ось так стоїть серед тераси, а за мною якраз іде група італійських школярів.

Це були підлітки і я очікувала реготу, нервового збудження і гучного обговорення, а можливо і крику вчителів, які намагаються привести учнів до тями. Але не так сталось, як гадалось. Школярі звісно похихотіли, але затримуватись не стали, пішли собі далі.

Мушу зазначити, що й далі в колекції траплялись картини, які би особисто я не показувала дітям шкільного віку. Мені здавалось, вони можуть перевернути світ дитини, порушити якийсь тонкий баланс, поставити дитину перед незручними для неї питаннями. Але й далі, ідучи за групкою підлітків, я не відчула жодного напруження чи надмірної уваги до "сороміцьких", на мою думку, творів.

Я не розуміла, чому вони так спокійно поводяться, аж доки не допленталась до зали, де діти дошкільного віку, вільно сидячи на підлозі разом із екскурсоводом розглядали картину здається Клее, а може й Кандінскі.

Як на мене, на картині було зображено щось незрозуміле, однак діти жваво змальовували картину знаходячи в ній свої сенси. Вона була яскравою, кольоровою і простою для розуміння дітьми, та не дорослими…

І тут я зрозуміла, що ці діти, згодом, коли підростуть – стануть глибокими і вільними поціновувачами мистецтва, яким би сучасним воно не було. Вони стануть отими підлітками, у котрих не виникає диких асоціацій. А пізніше – дорослими, котрі знатимуть як говорити з дітьми про мистецтво.

Щороку вони, зростаючи, розширяють свої мистецькі горизонти. Щороку їх водять в ті самі музеї, однак ходять вони різними стежками. І знайомляться вони з різними авторами та напрямками з допомогою екскурсоводів та вчителів, котрі спрямовують дитячий інтерес на ті твори мистецтва, які вони можуть зрозуміти відповідно до віку.

З тих пір я відвідала найрізноманітніші галереї Європи – Лувр, Орсе, Фігейрас, Музеї Ватикану, Галерею Боргезе, Музеї Ван Гога, Міро, Шагала, Пікассо, Альфонса Мухи, Франтішека Купки та інші. Частково з дітьми, частково сама.

Буквально всюди я наштовхувалась на групки школярів, котрі почувались абсолютно вільно серед творів, від яких у мене паморочилось в голові. І ніхто з них не показував пальцями на оголені тіла в скульптурах Берніні чи на картинах Караваджо.

За ці 7 років з мого візиту до Пеггі Гуггенхайм в Україні багато чого змінилось. Класичні київські музеї почали пропонувати освітні та інтерактивні програми для дітей та дорослих.

А цьогоріч Мистецький Арсенал ризикнув відкрити двері своїх сучасних виставок для школярів. Музейники не просто запросили дітей відвідати експозиції, а й своїми силами розробили ряд унікальних освітніх екскурсій та майстер-класів для різних вікових груп.

Я святкувала цю подію, адже це те, про що я так довго мріяла!

На мою думку і з мого досвіду – ніколи не рано починати знайомити із мистецтвом, навіть із сучасним і контраверсійним.

І те, що в галереї, куди ви прийшли з дітьми, висять роботи "не для дитячих очей", не означає, що вам не треба їх туди водити. Це значить, що можливо, вам доведеться підготуватись відповісти на ряд незручних запитань або й довіритись екскурсоводу, котрий або котра м’яко познайомить дітей зі світом мистецтва.

Повірте, з тих екскурсій ви ще й собі дізнаєтесь багато нового.

Тетяна Саніна, співзасновниця у "Чародім"

powered by lun.ua