Дипакадемія. Епілог

2428
4 липня 2017

Нещодавно у стінах Дипломатичної академії України відбувся останній випуск магістрів, на який було запрошено представників Міністерства закордонних справ України та міністрів, що очолювали МЗС в різні часи.

Вручення дипломів, промови з нотками настанов, фото на пам’ять з професорсько-викладацьким складом, на перший погляд, звичний церемоніал, який повторювався протягом більш ніж 20 років.

Однак, цього разу є своя, не зовсім приємна, особливість. Цей випуск є дійсно останнім.

За ініціативи Міністерства закордонних справ ще у 2016 році було розпочато процес реорганізації Дипломатичної академії України, який включав декілька етапів.

На першому етапі, про реорганізацію практично ніхто не знав і не чув, не було ніяких дискусій і круглих столів з обговорення подальшої стратегії реформування цієї установи.

Можливо, все таким чином і залишилось би поза увагою громадськості, якби не одна, аж занадто показова, зустріч. Саме на якій аспірантів Дипакадемії у не зовсім дипломатичній формі поставили перед фактом припинення їхнього навчання, з огляду на ліквідацію аспірантури та вчених рад. 

Сказати, що така новина приголомшила – практично нічого не сказати.

І це вже тоді, коли пройшло три місяці з моменту прийняття постанови Кабінету міністрів України №920, в якій було зазначено, що слухачі та аспіранти Дипломатичної академії України при Міністерстві закордонних справ продовжують навчання у державному навчально-науковому закладі післядипломної освіти "Дипломатична академія України імені Геннадія Удовенка при Міністерстві закордонних справ".

З метою відстоювання своїх законних прав було створено Ініціативну групу, до складу якої увійшли не лише аспіранти та слухачі (в яких, до речі, також додалися проблеми з виплатою стипендій), але й ті, кому небайдужа подальша доля навчального закладу. 

Чи допомогло це зберегти Дипакадемію у тому статусі, який у неї був?

На жаль, ні.

Коли вже прийняте "політичне рішення", про що заявив представник Міністерства, повернути ситуацію в інший бік, при всьому бажанні, досить важко.

Однак, деякі питання вдалося зрушити з місця, а також виявити декілька показових моментів, які ілюструють всю неоднозначність такої "реформи".

#Факт_1

Питання без відповіді

Основний аргумент ініціаторів реорганізації – існує достатня кількість навчальних закладів, які готують фахівців-міжнародників. База Дипакадемії необхідна лише для проведення конференцій та тренінгів суто під потреби МЗС. 

Однак, варто нагадати, що раніше ніщо не заважало проводити зазначені заходи, включаючи організацію курсів підвищення кваліфікації.

Можливо, замість ліквідації магістратури та аспірантури разом з кафедрами та вченими радами, варто було обдумати варіанти підвищення ефективності навчання, шляхом створення відповідних умов для залучення нових викладачів та фахівців?   

#Факт_2

Відсутність комунікації

Основна проблема, що існує в процесах, які полюбляють називати реформуванням, полягає у небажанні та відсутності комунікації з усіма зацікавленими сторонами.

У випадку Дипакадемії – з викладачами, слухачами та аспірантами, випускниками, представниками громадянського суспільства.

Європейська практика широкого обговорення можливих наслідків від запровадження тих чи інших рішень поки що програє радянському директивному підходу. Щоб створити щось дійсно нове та якісне необхідно навчитися чути різні точки зору та залучати якомога ширше коло небайдужих, які дійсно переймаються майбутнім дипломатії та освіти загалом.  

#Факт_3

Примарне майбутнє

Процес реорганізації ще не закінчено.

Потрібно вирішити проблему з переведенням аспірантів, яких за попередньою домовленістю планується прилаштувати у Київському національному університеті ім. Т. Шевченка, зробити щось з чинною Постановою, п. 2 якої суперечить тим крокам, які вживаються в рамках розробки і затвердження нових статутних документів, не втратити будівлю, яка є ласим шматком для поціновувачів таких трофеїв.

Однак, майбутнє Дипакадемії, як і усієї дипломатичної служби буде залежати, в першу чергу, від здатності заповнити той вакуум, який сформується за відсутності слухачів та аспірантів, що створювали атмосферу і задавали динаміку, професорсько-викладацького складу, який віддав найкращі роки свого життя улюбленій справі, а також  напрацювання свіжих ідей та ефективних рішень, які будуть відповіддю на сучасні зовнішньополітичні виклики. 

Богдан Ференс, аспірант Дипломатичної академії України

powered by lun.ua